Першою в світі жінкою, чиї картини
виставили в Луврі, була українська художниця Марія Башкирцева – геніальна мисткиня, яку привласнили росіяни. Хоча вона наголошувала: «Я – українка!».Марія народилася 23 листопада 1860 року в Гавринцях біля Диканьки у дуже заможній родині. Її тато був великим землевласником та очолював дворянство Полтавської губернії.
Коли Марії було 4 роки, батьки розлучилися, а в 12 вона з мамою переїхала до Франції. Дівчина мала чудовий голос та мріяла стати відомою співачкою, але завадила хвороба – туберкульоз.
Тоді Марія вирішила стати художницею та в 19 років пішла навчатися до паризької Академії Жуліана. Вона так наполегливо працювала, що опанувала 7-річний курс навчання за 2 роки.
У 22 роки Марія стала паризькою сенсацією. Вона творила в жанрі реалізму. Але де б не була Марія, завжди підкреслювала, що вона українка.
«Є таке в мемуарах, що їх приймав, не мало, не багато, папа Римський, бо це - найвища аристократія. Вона йому там сказала, що вона приїхала з України. Вона не хотіла належати до панівної імперської культури», – розповідає викладачка Києво-Могилянської академії Віра Агеєва.
На жаль, через хворобу сил, у дівчини ставало все менше й менше. Марія розуміла, що її життя буде коротким, і намагалася якомога більше малювати.
«Вона працює по 12 годин на добу, при тому, що в неї сухоти. Вона знає, що вона приречена, і вона хоче встигнути у цей тісний час, який їй відпущений. Вона хоче встигнути якомога більше», – каже Віра Агеєва.
Найвідоміша картина Марії Башкирцевої – «Мітинг», на якій зображено нараду школярів. Саме «Мітинг» пізніше виставлять у Луврі, але лише після смерті художниці…
А до того, коли вона показала цю картину на Салоні, її не визнали, і Марія дуже важко пережила цю невдачу.
«Марія дуже розгнівалася. Це вже була пізня осінь. Вона пішла працювати на свіже повітря малювати, і захворіла», – розповідає екскурсоводка Диканського краєзнавчого музею Неля Гордівська.
Того ж 1884 року Марія пішла з життя, їй було лише 25. А через кілька років її картини «Мітинг» та «Жан і Жак» забрали на виставку до Лувру.

Також уже після смерті вийшов «Щоденник» Марії, який став бестселлером. Її сміливі думки про рівні права з чоловіками вразили тогочасну аудиторію.
«Якщо вже хтось точно не захотів бути другою статтю, то це Марія Башкирцева. Щоденник Башкирцевої – це один з найвизначніших текстів, з аналізу якого починається будь-яка розмова, будь-який діалог, аналіз автобіографічного письма в 20-21 століттях», – каже викладачка Києво-Могилянської академії.
Але чому українці так мало знають про Башкирцеву? Бо її, як і Малевича, Ріпина та інших митців, привласнила росія.
Коли Марії не стало, мати передала півтори сотні її картин до музею в Санкт-Петербурзі. Через це росіяни і досі підписують Марію Башкирцеву як російську художницю і кажуть, що «раділась в росіі». І водночас запевняють, що ще в 30-х роках передали більше сотні її картин в Україну, але майже всі зникли.
В Україні наразі є лише три картини Башкирцевої в музеях Сум, Харкова та Дніпра. А український переклад щоденника Марії все ще чекає свого видавця. Тож наше знайомство з геніальною українкою ще тільки починається!
За рік по смерті художниці в Парижі відбулася її велика персональна виставка. Деякі її роботи викупили музеї, зокрема Люксембурзький, та приватні колекціонери зі всього світу. Більшість робіт художниці матір перевезла в родовий маєток в Гавронцях, однак у 1917-му половина колекції згоріла під час пожежі, а ще половина не пережила бомбардувань Другої світової. Близько 40 картин Марії належать музейним зібранням росії, ще 20 — Франції, 3 — Україні і по одній картині є в США, Греції, Алжирі, Чехії, Сербії, Нідерландах.
Чи не найбільше Марія Башкирцева прославилась своїм "Щоденником". Вона вела його, за різними даними, з 12-ти чи з 15 років. Цих 106 грубих рукописних томів загальною кількістю понад тисячу аркушів видали у 1887 році, що зробило Башкирцеву відомою. Унікальний документ епохи, амбітний "автопортрет мисткині замолоду" одразу став бестселером і був перекладений більшістю мов Європи. Українського перекладу, на жаль, поки що немає. Пам'ять про видатну художницю в Україні зберігають. Іменем Марії Башкирцевої названа вулиця у Полтаві, а у Диканьці діє картинна галерея, біля якої розташований пам'ятник художниці. За своє коротке життя Марія тричі відвідувала батьківщину, була в Києві, Полтаві та Сумах. Вона захоплювалася красою наших міст та селищ, які, як казала сама художниця, нічим не поступаються французьким. Марія завжди стверджувала, що вона українка не лише за походженням, а й за покликом душі.
В бібліотеці є книги Михайла Слабошпицького про Марію Башкирцеву:
"Щоденник" Марії Башкирцевої
Віршована повість Івана Нечитайла "Вічно молода Марія"
В цій книзі автор підкреслює, що не було б великої художниці, не розцвів би талант, якби його не живили рідна земля і народна творчість.
Недарма Башкирцева постійно повертається на Батьківщину, в рідні Гавронці і Черняківку, де народилася івиросла. Вони дають їй наснагу для творчості, нові теми і сюжети.
Повість Івана Нечитайла написана захопливо і цікаво. Мова твору проста, дохідлива, живописна, повна епітетів, порівнянь, метафор.
Ця книга корисна для молоді, яка повинна знати своїх славних земляків і на прикладі життя Марії Башкирцевої вчитися досягати своєї мети, працювати над розвитком своїх здібностей.
А ще автор стверджує, що справжні таланти не вмирають:"...Якщо він в когось є, то буде на віки, Його не зможе час і забуття зітерти".
Про це говориться навіть на початку віршованої повісті
"Вічно молода Марія".
Пролог
Багатство і талант, талант і слава -
Не всім таке дається у житті.
Для декого багатство - це забава,
Безцільна трата часу в маятті.
Все це і їй навіщувала доля,
Багатством не обділена була,
Але перемогла марнОту воля
І руслом зовсім іншим потекла.
Їй так хотілось досягнути слави
І нею світ увесь заполонить.
Та на шляху зловісне щось, лукаве
Ставало й норовило зупинить.
Й мети своєї досягала вправно:
ЇЇ шмагало з усіляких сил.
Здавалося, такі фізичні травми
Й життя вогонь могли враз загасить.
Вона ж долала всі болячки сміло
Й до слави крокувала напролом.
Здоровий дух підтримував і тіло,
А дух у ній - нестримний бурелом.
А ще талант вона від Бога мала
І розвивати прагнула його,
На малість час дарма не витрачала -
І він заснути міг, як без дрівець вогонь.
Талант без праці - що без сонця трави:
Можливо і ростимуть, та бліді.
Вона себе всю віддавала славі,
Виснажуючи сили у труді.
Й труд воссіяв, хоч і в чужому краї,
ЇЇ до слави все-таки привів.
Про неї ми і досі мало знаєм,
А якщо знаєм, то лише напів.
Короткий вік їй дарувало небо,
Але багато встигла все ж зробить.
Вона так мало думала про себе,
На славу віддавала кожну мить.
Їй можна заздрить, можна співчувати,
Але найбільш гордитись, мабуть, слід.
Що Україна родить ці таланти,
Які дивують позамежний світ.