В долонях Всесвіту - Земля

 

До Всесвітнього Дня Матері-Землі, який ми святкуємо щорічно 22 квітня, в бібліотеці проведено конкурс малюнків "В долонях Всесвіту - Земля" між учнями 2-4 класів.

Юні читайлики із задоволенням малювали своє бачення заданої теми і фарбами, і олівцями.

Було визначено переможців, яких нагороджено почесними грамотами:

І місце - Попович Діана (2 клас)

   ІІ місце  - Мурмило Софія (4 клас)

                               Мильченко Злата (2 клас)

ІІІ місце - Курбаков Даня (2 клас)

                       Сафроненко Олеся (2 клас)

              Бедюх Аліна (4 клас)

                           Шевченко Христина (4 клас)

Інші учасники:  отримали "Подяки"  за активну участь у конкурсі.

Екологія повсякденності - запорука якісного життя

                                          

20 квітня відзначаємо ДЕНЬ ДОВКІЛЛЯ

Бажання знати якомога більше про природу та довкілля було завжди притаманне людині ще з перших кроків розвитку. Все живе на планеті Земля пройшло величезний шлях розвитку.

  Сьогодні ми говоримо про надзвичайно складний час для довкілля в Україні. 

Тому кожен із нас повинен прикласти максимум зусиль для покращення екологічної ситуації в нашому спільному домі. Про це в матеріалах інформаційно-книжкової виставки "Екологія повсякденності - запорука якісного життя".

                                     

Хаб цифрової освіти в бібліотеці

 

 Понад 3 тисячі бібліотек продовжують навчати українців цирової грамотності. Бібліотекарі-координатори Хабів організовують навчання із цифрової грамотності для мешканців громад. Користувачі бібліотеки вчаться користуватися комп'ютером та інтернетом за допомогою курсів - освітніх серіалів на платформі Дія. Освіта. Зокрема, переглядається онлайн-серіал "Базові цифрові навички для людей елегантного віку".

 Цифрова грамотність - один із головних напрямків, за якими Програма розвитку ООН (UNDP) в Україні співпрацює з Міністерством цифрової трансформації у межах "Проєкту підтримки Дія" за фінансування Швеції та Української бібліотечної асоціації.

  В 2024 році Лютенськобудищанська бібліотека продовжує діяльність Хабу цифрової освіти. Користувачі бібліотеки переглянули освітні онлайн-серіали: "Обережно! Кібершахраї!", "Як захиститися від фейків і дезінформації", "Базові цифрові навички для людей елегантного віку", "Адвокація відкритих даних", "Психологічна та юридична допомога під час воєнного стану", "Автостопом по цифрових правах". Після перегляду серіалів всі перевірили свої знання, відповідаючи на тестові запитання задані після кожної серії та пройшовши фінальне тестування. Кожен отримав іменний сертифікат про успішне проходження відповідного онлайн-курсу в додатку "Дія.Освіта". 

  Тож  запрошую  жителів Л.Будищанської громади відвідати бібліотеку - хаб цифрової освіти, щоб навчитися цифрової грамотності. Адже сьогодні це для нас надзвичайно важливо та необхідно. Давайте разом будемо сучасними!

Мандруємо чарівними стежками казкового лісу

 

     

 В останні дні березня в Україні проходить Всеукраїнський тиждень дитячого читання. В цьому році програма весняних читань має назву "Книжкове ППО"  (Потужне Переможне Озброєння)

       Адже КНИГА може бути зброєю! Та ще й якою потужною! 

 КНИГА може бути захистом! Від самотності та тривожності.

 КНИГА надихає! На гарні вчинки, добрі справи. 

 КНИГА виховує! Людяність, повагу, милосердя, мужність і відданість, любов до ближнього, а ще - до рідного краю, Батьківщини, рідного слова. Але,  насамперед хороша книга вчить бути ЛЮДИНОЮ.

   Той, хто читає книги, обов'язково стане гідною людиною! Розумною, сердечною, освіченою.

    Саме тому сьогодні в бібліотеці зібралися поціновувачі книги - юні читачі, які із задоволенням говорять про улюбленні з раннього дитинства казкові та літературні історії.

   Бібліотека запросила їх  взяти участь у літературному турне "Чарівними стежками казкового лісу".  Під час заходу учасники ознайомилися з виставкою літератури "Книжкове перехрестя", де представлені книги  різноманітної тематики. Говорили про твори українських та зарубіжних письменників,  зміст яких змушує думати, логічно мислити, розуміти чому добро завжди перемагає зло. Діти поринули у світ фантастичних, нереальних історій. Знайомилися із пригодами героїв  чарівних розповідей.

 

  І звичайно не обійшлося без гри та вікторини. Всі учасники літературного турне взяли участь в: літературній вікторині "Зачаклувати всіх" (за казковою повістю В. Рутківського "Гості на мітлі"), Шанс-вікторині "Кролики чи котики", літературній відео-вікторині "10 казкових запитань", літературній відео-вікторині  "Казкові сюрпризи", грі "Казкові перехрестя", Медіа-вікторині за епічною поемою О. Резніченка "Іллейко, з Бога Турейко".

   Так подорож  чарівним лісом  стала цікавою, веселою та пізнавальною пригодою для юних користувачів бібліотеки.

#тижденьпоезії2024 Вечір-зустріч "Віддай своїй землі, де народився, і серця жар, і силу рук"

   

 В рамках українського тижня поезії в бібліотеці разом з сільським будинком культури проведено  вечір-зустріч з нашою землячкою Ярославою Шкіряк для ш.к.ч. та учасників клубу за інтересами "Сузір'я". Ця молода жінка прекрасна господиня, дбайлива мама, активна волонтерка, а ще... вона пише чудові вірші. Природа та батьки обдарували Ярославу неоціненним багатством - багатогранним талантом. і вона дійсно віддає своїй землі, своєму дому, де народилась, і серця жар, і силу рук.

   Дійсно, ця молода українка талановита буквально у всьому - в роботі, творчості, дружбі, любові. В цій українській берегині вдало поєдналися і врода, і вдача. Вона безмежно закохана в свій рідний край, в свою Полтавщину, в свою Зіньківщину, з повагою  ставиться до своїх рідних, близьких , а також до зовсім незнайомих достойних людей.

    Події сучасності надзвичайно болісно торкаються душі молодої поетеси. Тож  Ярослава Владиславівна  намагається зафіксувати в своїх віршах кожну подію, яка варта уваги кожного з нас сьогодні, щоб про неї знали і майбутні покоління.

   Свої твори авторка присвячує своїм землякам, друзям, родині, безсмертним подвигам наших захисників, рідному краю. Її слова, вилиті в поезію, чарують серце і бентежать душу. В них сум, любов, ніжність, невблаганна правда життя. 

   

 

На цю, таку жадану зустріч в бібліотеці зібралися поціновувачі таланту Ярослави. Адже завдяки сучасним технологіям ми маємо змогу знайомитися з її поезією в соціальних мережах. Але набагато приємніше, коли авторка сама читає свої твори. Тож захід видався надзвичайно теплим та емоційним. Кожен зміг запитати і поділитися своїми враженнями від почутого та подій сьогодення, пов'язаних із своїми родинами.

 Всі учасники заходу щиро вдячні Ярославі Шкіряк за приємні, хоча і щемливі хвилини спілкування. Побажавши їй нових творчих звершень, висловили надію на нову зустріч.

Співоча душа поета (літературно-музична година)

    

 Багатогранна творчість Тараса Григоровича Шевченка пішла трьома шляхами: Шевченко-художник, Шевченко-поет, Шевченко-співак. Він не уявляв свого життя без пісні. Ще в юному віці співав, ховаючись від дяка Петра Богорського, порушуючи суворі заборони, співав у покоях Павла Енгельгарда, коли арештувалиі відправили на заслання. 

   Серед пісень, на яких виховувався малий Тарас, були ті, котрі співали на його малій батьківщині. Коли траплялася нагода почути гарну пісню або зустріти кобзаря, який виконував думи, малий Тарас від душі радів. З трепетом у душі  Тарас сприймав кобзарські думи "Олексій Попович", "Івась Коновченко", "Сестра і брат", "Бідна вдова та три сини"... Мабуть від такої палкої любові до до кобзарського мистецтва Тарас Шевченко назвав свою збірку поезій "Кобзар". Він знав силу без ліку народних пісень різноманітної тематики і веселих, і сумних. Часто співав на весіллі, переспівуючи дружок та бояринів. Він вважав, що народна пісня - це голос народу. 

    Народна пісня в творчій свідомості Т. Г. Шевченка пов'язувалася з народним характером, побутом, родинними стосунками, пам'ятними подіями в історії, з болями та надіями Укрїни. Він був впевнений, шо:

                    Наша дума, наша пісня

                    Не вмре, не загине...

                    От де, люде, наша слава,

                     Слава України!

   Про такі та інші цікаві факти з життя нашого Кобзаря говорили ми під час літературно-музичної години "Співоча душа поета", який проведено з учнями 5-6 класу Лютенськобудищанської гімназії. Захід вмістив у собі відео-вікторину "Що ви знаєте про Т. Г. Шевченка?". Розповіді перепліталися із відео-роликами на пісні, слова яких написав сам поет: "Тече вода з-під явора", "Зоре моя вечірняя", "Зацвіла в долині червона калина", "Думи мої" та інші. Учасники заходу намагалися підспівувати виконавцям. 

    Не менш цікавий захід проведено і з учнми 2-4 класів. Маленькі читайлики були запрошені позмагатися у літературному конкурсі читців віршів Тараса Григоровича Шевченка "Садок вишневий коло хати". Під час заходу діти переглянули відео-презентацію "Життєвий шлях Шевченка"; слухали та співали пісні на слова Тараса Григоровича: "Садок вишневий коло хати", "Тече вода з-під явора", "Зацвіла в долині червона калина"; читали його вірші. За  участь у конкурсі діти із задоволенням отримали дипломи "Маленький кобзарик".

       

   

 

Вождь Червоношкірих з Диканського району

 

Вождь червоношкірих з Диканського району

«Пронизуючий Вогонь»

Іван Іванович Даценко народився у Чернечому Яру, був льотчиком. У 1943 отримав звання героя Радянського Союзу. А у квітні 1944 його збили при виконанні бойового завдання. За офіційною біографією, після цього він вважається зниклим без вісти.

Але є ще й не офіційна. Ці відомості про Даценка знайшов його однополчанин Олександр Щербаков. Виявляєтся, Даценко не загинув у 1944, а потрапив до німецького полону. Потім тікав з нього і потрапляв до полону знову. Встиг повоювати у партизанському загоні у Польщі, а зрештою опинився у Канаді.

Є й інша версія з тим самим фіналом. І вона навіть здається реальнішою. Даценко дійсно потрапив до німецького полону, втік звідти і повернувся до своєї частини. А там його заарештував «Смерш», Івана Івановича визнали зрадником і відправили до Сибіру. Він втік і звідти і через Аляску дістався до Канади.

І ось тут починається найцікавіше. У 1967 році у Канаді проходила Всесвітня виставка «Експо-67». Була там і радянська делегація. В тому числі — артист Махмуд Есамбієв. На його прохання радянським гостям провели екскурсію до резервації, де жило плем’я індіанців з союзу могавків. Вождь «Пронизуючий Вогонь» розмовляв з одноплемінниками їхньою мовою, а от з делегацією, на здивування усіх, російською та українською. Дружина вождя ще й подавала на стіл галушки та горілку. На чиєсь питання про себе, «Пронизуючий Вогонь» відповів, що він — Іван Іванович Даценко з-під Полтави.

Потім Есамбаєв багато розповідав про цей випадок, давав інтерв’ю, але в кінці кінців зрікся своїх слів. Але історію Доценка підтверджує і Володимир Семенов. він був радником посольства СРСР у Канаді і чув про «вождя з-під Полтави» від посла Івана Шпедька. Той теж спілкувався з Даценком і дуже дивувався його новій «посаді»: «Я був збентежений: це ж треба хохлу затесатися до племені індіанців, та ще й стати вождем!». Було і кілька передач «Чекай на мене», присвячених Даценку. Фото «вождя червоношкірих» і молодого льотчика порівнювали у Московському інституті судово-медичної експертизи. Там дійшли висновку, що це одна і та сама людина. А от вийти на нащадків вождя майже нереально, бо резервацій індіанців у Канаді не існує ще з 1990-х. Правда ця історія чи легенда — ніхто точно не знає. Але без легенд Полтавщина і не була б Полтавщиною.