Титани української космонавтики

    Микола Кибальчич. Він першим у світі розробив схему реактивного літального апарата. Родом Микола  з Чернігівщини. У 1875 році був заарештований за спробу вбити царя Олександра ІІ. Перебуваючи у в'язниці, Микола і розробив свій революційний винахід. Проте у віці 27 років Кибальчича було страчено.

Юрій Кондратюк. Одним з перших у світі займався розробленням ракетної техніки, доклав чимало до розроблення теорії польотів у космос, автор робіт про міжпланетні подорожі. Цей вчений розписав відому "трасу Кондратюка" - по ній подорожувала експедиція на Місяць на кораблі "Аполон".

Сергій Корольов. Видатний конструктор Займався ракетобудуванням. Він - головний основоположник сучасної практичної космонавтики. У Житомирі нині діє музей космонавтики імені Корольова.

Костянтин Ціолковський. Видатний теоретик, основоположник сучасної космонавтики, ракетобудування. Також був автором цікавих фантастичних творів про космос. Його родичі походять з Волині. Кажуть, що далеким предком Ціолковського був Северин Наливайко.

Володимир Челомей. Видатний український механік, автор та розробник ракети-носія "Протон". Був членом Міжнародної академії космонавтики.

Леонід Каденюк. Перший космонавт незалежної України. У космосі він побував разом з вченими інших країн. Він був на борту шатлу "Колумбія". Запуск космічного корабля відбувся у 1997 році з території штату Флорида (США). Шатл був відправлений у космос, щоб під час польоту проводити важливі наукові експерименти з фізики та біології.

Перші бойові ракети у світі були створені українцем - Олександром Засядьком. Це сталося у 1817 році. На його честь навіть названо один із кратерів на Місяці.

Разом з Леонідом Каденюком у космосі побував і український прапор.

Сучасна українська космонавтика

Українське підприємство "Південне" активно займається сучасними розробками. Українці у майбутньому мають на меті розгорнути космічну базу на Місяці, взявши участь у Міжнародному проєкті колонізації супутника Землі. Цей масштабний проєкт буде реалізовано в 5 етапів. Заплановано, що у 2062 році буде запущена постійна база, на ній перебуватимуть люди.

 

Птахи - це таємниці і краса

       

                                                                                             У верховіттях вітер колобродить,

                                                                     Сумує стежка з дичками внатрус.

                                                                     А угорі про таїнства природи

                                                                     Задумався мислитель-чорногуз.

                                                                                                  Ліна Костенко   

      Чи знаєте ви, що найулюбленішими символами людини є птахи? З давніх-давен люди вважали, що навесні душі померлих в образі птахів повертаються на землю. А оскільки це  душі померлих - то де їхнє місце? У раю. І повертаються вони восени в рай. Очевидно з цих двох слів утворилося слово "вирій". В українській мові збереглося слово "вирій" - рай давніх слов'ян.

     Чорногуз-лелека прилетів здалека, давай клекотати, рідний край вітати... 

Люди казали, що лелеки приносять весну. Україна - край, який здавна називають лелечим. Адже тут вони в'ють свої гнізда, виводять пташенят.

                   Лелека побудує світлу хату,

                  Своїх пташат поставить на крило,

                  І будуть радо діти усміхатись,

                 Як лелечата злинуть над селом.

  Лелеки - символ родинного затишку. Восени вони відлітають найчастіше до Африки або на південь Китаю, а навесні повертаються у свої гнізда. Вони дуже вірні своїм партнерам і часто використовують одне гніздо багато років. Відомо, що найважче лелекам летіти над морем, тому над водою вони летять тільки тоді, коли бачать протилежний берег. До місць зимівлі птахи повинні подолати більше 10 тисяч кілометрів. Летять лелеки до вирію зі швидкістю 150 км/год., а коли повертаються додому, то вдвічі швидше - 300 км/год. Тому у вирій вони летять 4 місяці, а назад - два місяці. У грудні прилітають на зимівлю, живуть там один місяць і в лютому починають повернення додому, в своє гніздо.

     Лелека на обійсті людини... Коли подивитися на те як він стоїть  у гнізді. Спокійно, немов господар, окидає поглядом подвір'я, дбайливо оглядає гніздо, пильно охороняє дружину, а потім і молоде потомство. З їх поведінки   можна зрозуміти, що не лише люди, а й птахи відчувають любов до своєї рідної землі. Коли вдається спостерігати повернення лелек з вирію, можна побачити, що вони збираються зграями і танцюють. Самці утворюють одне, два або три кола. У центр вискакують то одні, то інші танцюристи, присідають, стрибають, тіпають крилами, кланяються. Танок триває близько двох годин. Потім всі птахи розлітаються і починають ремонтувати чи будувати нові гнізда.

    Здавна селяни вірили, що дім, де оселяться лелеки, прийде щастя і добробут. Тому завжди чекали їх повернення, будували для них гнізда. Такі гнізда подобалися птахам і вони щороку прилітали сюди. Відомо, що лелека сумує, коли чує свари між людьми. Стане нерухомо на одній нозі і гірко плаче... А якщо бачить добро між людьми, то калатає дзьобом. То він так радіє.

     В Україні гніздяться два види лелек: білий і чорний. Білий живе поряд з людьми. Чорний - занесений до Червоної книги і живе він в заболочених місцях бо відлюдькуватий.

   Лелека, бусол, чорногуз, гайстер, веселик, білий птах з чорною ознакою - це все народні імена лелеки. Існує цікаве повір'я: хто вперше побачить у селі лелеку, повинен тричі присісти, промовляючи слова: "Ой, ти бусю-пташе, розвесели село наше". Тоді він цілий рік буде здоровий.

   Поганою прикметою вважалося видирання лелечих яєць. Якщо хтось знищить або забере в гнізді лелечі яйця, то лелека принесе в дзьобі жарину і запалить хату кривдникові.

    

До перелітних птахів відносяиться і зозуля. Вона відома тим, що підкидає свої яйця в чужі гнізда. Восени вона відлітає в Африку, а навесні повертається знову у рідний край.

   

  Ластівки - символ тепла і літа. Вони чудово літають і можуть подолати тисячі кілометрів. Зимують в Африці або Південній Азії.

Журавлі - горді птахи, які летять клином і можуть пролетіти сотні кілометрів без зупинки. Їхній шлях пролягає через Балкани  до Північної  Африки.

Шпаки не тільки красиві, але й розумні. Вони імітують звуки інших птахів і навіть людську мову. Вони можуть, як і ластівки, зимувати в країнах Близького Сходу. Хоча більшість перелітних птахів летять до Африки, Індії чи країни Південної Європи.

Щоб краще запам'ятати перелітних птахів перегляньте фото та спостерігайте за ними в природі. Вже доведено, що:

- Лелеки можуть пролетіти 12000 кілометрів за сезон.

- Ластівки ловлять комах прямо в польоті.

- Журавлі відпочивають лише під час коротких зупинок на водних просторах

- Зозулі вміють чудово маскувати свої яйця, щоб інші птахи їх не помічали. 

     І все ж... повернемося до лелек. У поезії Ліни Костенко лелекам відведено важливе місце і тут вони почуваються дуже затишно:

      "Там повен двір любистку, цвітуть такі жоржини,

      І вишні чорноокі стоять до холодів.

      Хитаються патлашки уздовж всії стежини,

      І стомлений лелека спускається на хлів".

                                               "Українське альфреско"

Стоять озера в пригорщах долин,

Сади цвітуть у придорожній смузі.

І царственний цибатий чорногуз

Поважно ходить в ранній кукурудзі.

                                       "Інструктації"

Лежить городів гарбузова Мекка,

У тихе небо струменить тепло

І над стареньким комином лелека

Після дощу просушує крило.

                                "Після дощів смарагдова діброва".

    Чи можемо ми, люди, навчитися чогось у цих птахів? Так, любові до рідної землі. І якщо в серці кожного з нас буде хоча б часточка тієї любові до України, яку мають у собі ці величні птахи, наше життя буде набагато кращим.

   Тож вітаю вас із Днем птахів!  Шануйте світ навколо себе, помічайте його красу. І хай у вашому житті якомога частіше лунає лелечий клекіт - символ щастя і любові!

   

                               

Подорож у творчість Юрія Андруховича

   

Юрій Андрухович - поет, прозаїк,есеїст, перекладач, ініціатор і учасник багатьох літературно-артистичних перфоменсів, з 1990 року - Патріарх літературного угруповання "БУ-БА-БУ", автор чотирьох романів і п'яти поетичних збірок (кожна з яких була по-своєму першою),а також незліченної кількості есеїв, перекладів, кількох випадкових кіносценаріїв, однієї зовсім неочікуваної п'єси та однієдовго очікуваноїавторської антології. 

   Народився Юрій Андрухович 13 березня 1960 року у Станіславі (Івано-Франківськ). Навчався в спеціалізованій школі з поглибленим вивченням німецької мови. Володіє українською, російською, англійською та німецькою мовами.

   Закінчив редакторське відділення Українського поліграфічного інституту у Львові (1982). 

    

Був лідером відомої поетичної групи «Бу-Ба-Бу» («Бурлеск-Балаган-Буфонада»), яка об'єднала авторів з Рівного (Олександр Ірванець), Львова (Віктор Неборак), Івано-Франківська (Юрій Андрухович). Один із засновників постмодерністської течії в українській літературі, яку умовно називають «Станіславським феноменом». Представники цього напрямку активно розробляють поетику «карнавального» письма.

Наприкінці 1980-х відомий як активний діяч щойно створеного Народного Руху України.

З 1991 року публікується у великих літературних журналах України. Автор збірок поезій: «Небо і площі» (1985), «Середмістя» (1989), «Екзотичні птахи і рослини» (1991), «Пісні для Мертвого півня» (2004), романів: «Рекреації» (1992), «Московіада» (1993), «Перверзія» (1996), «Дванадцять обручів» (2003), «Таємниця. Замість роману» (2007), книг есеїв: «Дезорієнтація на місцевості» (1999), «Диявол ховається в сирі» (2006), «Тут похований Фантомас» (2015).

У 1990-х роках разом з Ю.Іздриком видавав «часопис текстів і візій» «Четвер» (1991–1996; перший в Україні постмодерністський журнал). Головний редактор літературного альманаху «Потяг 76». Протягом кількох років вів рубрику «Парк культури» у щоденній газеті «День» (Київ).

У 1994 році захистив кандидатську дисертацію, присвячену творчості замовчуваного в радянські роки класика української поезії першої половини XX століття Богдана-Ігоря Антонича.

У 1989 році за результатами публікації двох книг віршів прийнятий до Спілки письменників України, у 1991 році — за ідейними переконаннями вийшов зі складу Спілки разом з кількома колегами, ініціював створення Асоціації українських письменників, став її віце-президентом (1997–1999).

У 1997 році в Україні окремими виданнями вийшли 4 книги Андруховича: «Екзотичні птахи і рослини» (вірші), книга прози (романи «Рекреації» і «Московіада»), роман «Перверзія», книга есеїв «Дезорієнтація на місцевості».

Редактор і укладач Хрестоматійного додатку «Малої української енциклопедії актуальної літератури» (МУЕАЛ).

Автор п'ятого перекладу українською мовою п'єси «Гамлет» Вільяма Шекспіра (журнал «Четвер» № 10, 2000), а також антології перекладів американської поезії 1950-1960-х років «День смерті пані День» (2006).

Західна критика визначає Андруховича як одного із найяскравіших представників постмодернізму, порівнюючи за значимістю у світовій літературній ієрархії з Умберто Еко. Його твори перекладено багатьма європейськими мовами, зокрема роман «Перверзія» опубліковано у Німеччині та Польщі. Книгу есеїв видано в Австрії.

13 березня ми вітаємо Юрія Андруховича з Днем народження. Сьогодні  він святкує свій 65-річний ювілей. Багато написано, а ще більше готується до написання. Бажаємо ювіляру творчого натхнення, щоб радувати своїх читачів своїми словесними творіннями.

 У книжковому фонді бібліотеки налічується дві книги з творами відомого автора.. Це книга "Таємниця"  - робота, яка поглинула письменника цілковито і яку він сам вважає найголовнішою - станом на час її написання.

 

 Видання "БУ-БА-БУ" - це збірка творів українськиї авторів - учасників однойменного літературного угруповання. В цій збірці ви знайдете поезію, прозу та атеїстику Юрія Андруховича. 

  

Відверто поет говорить про себе та воє кохання у вірші "Казкар".

Я міг би гнати тепле стадо -               

  мене б життя кудись несло,                 

  або пізнав би легко й радо                     

  просте корисне ремесло.                         

   І так лічив би добрі днини,                     

   а дзигарі з високих веж                       

 мене хвалили б щогодини:                     

"Ти мудро й праведно живеш,                                                             

   якщо живеш, якщо живеш!".

А я - не той, бо родом з райдуг                                                                   

 і я махнув на похвали -                                                                       

   мене ви знаєте як зайду,                                                                         

   а все ж зовете за столи!                                                                       

 Адже в мені бринить як свято                                                             

 земних історій вічний рух:                                                                       

 про серце, вірне і завзяте,                                                                     

 про творче диво теплих рук, 

про незугарне і прегарне,                                                                       

 про сонний сад і жах темниць,                                                               

 про дівчину з очима сарни,                                                                     

  що виросло в краю суниць,                                                                   

про двоголосся неба й хліба,                                                                   

 коли у небі віщий птах,                                                                                 

 коли духмяна груша липня                                                                         

 в листках повисне і в літах,                                                                         

 а я повім коханій так:

ти - достеменна як сльоза,                                                                           

 найтонша лагідна лоза,                                                                             

   ти - океан для корабля,                                                                             

    розкішна маревна земля,                                                                             

 ти - і колиска, труна,                                                                           

 найчарівливіша струна

В тобі живе моя луна,                                                                           

   моя небесна борозна.                                                                               

 Я - просто пісенька твоя,                                                                           

   моє світило золоте,                                                                       

  холодний і бездарний я,                                                                       

   коли без тебе все не те,                                                                               

і світ, і плід у нас надвоє,                                                                             

  і ним ми ласуєм обоє...

 

   

    

   

Михайло Вербицький - творець пісні, що стала символом нації

   

4 березня відзначаємо 210 річницю від дня народження Михайла Вербицького композитора, автора музики Гімну України.

Михайло Вербицький – український композитор, диригент та отець УГКЦ, який розвинув хоровий стиль на Галичині. Він є автором близько 143 різножанрових творів: світських пісень, духовної та театральної музики.

Головні факти з життя Михайла Вербицького

·         Народився у селищі Явірник-Руський біля Перемишля (Польща) в сім’ї греко-католицького священника.

·         Коли йому було десять років – залишився без батька. Після цього матір відмовилася від опіки над сином, тому Михайла виховував родич – перемиський єпископ Іван Снігурський. Саме він започаткував музичну школу при перемишльській катедрі греко-католицької церкви, де вчився і Вербицький.

·         Навчався музики в Алоїза Нанке, Франтішека Лоренца.

·         У 1829 році вперше виступив на урочистому богослужінні в складі хору Перемишльської єпархії.

·         Михайло Вербицький навчався у Львівській духовній семінарії, яку тричі намагався закінчити. Перші два рази його виключили з навчального закладу, а третій раз він сам пішов, адже мав піти працювати, щоб утримувати сім’ю.

·         Ще під час навчання у Львівській духовній семінарії композитор добре оволодів грою на гітари. Саме він створив перший український посібник гри на цьому інструменті.

Пам'ятник Михайлу Вербицькому у Львові. Фото: Олександр Мазуренко

·         У 1950-му році його висвятили на священика.

·         Композитор був двічі одружений. Першою його жінкою була Барбара Сенер, яка після року шлюбу померла. Друга жінка Вербицького також померла завчасно. Після цих шлюбів у нього залишилися два сини: Іван та Андрій.

·         У 1850-му році отримав свою першу парафію у селищі Завадів Яворівського району Львівської області. Там він мешкав до 1852-го року.

·         З 1853 по 1856 рік служив у селищі Стрілки Старосамбірського району (Львівщина).

·         У 1856-му році став парохом у селі Млини на Яворівщині, де мав досить скромні умови для життя. Там він прослужив чотирнадцять років та жив до смерті.

·         Вербицький також навчав музики. Серед його учнів були такі композитори, як-от: Порфирій Бажанський та Віктор Матюк.

·         Помер 7 грудня 1870 році від раку. Тоді йому було п’ятдесят п’ять років. Похований у селі Млини.   (Фото церкви у селі Млини)

Михайло Вербицький та музика до гімну України                                                 Коли саме Михайло Вербицький створив музику до гімну України – досі не відомо. Оскільки немає точної дати, яку б подали науковці. Водночас 15 січня 1863 року у львівському часописі «Мета» вперше на Галичині надрукували текст «Ще не вмерла Україна» Павла Чубинського. Згодом Михайло Вербицький дізнався про цей текст та написав до нього мелодію. Так, у 1865 році пісню «Ще не вмерла Україна» надрукували разом з нотами.                            

10 березня 1865 року в Перемишлі її вперше виконали на події, яка була присвячена пам’яті Тараса Шевченка. Тоді її заспівали на закінчення концерту під диригуванням Анатоля Вахнянина. Після цього композиція стала популярною серед молоді та представників інтелігенції на Галичині.

У жовтні 1910 року пісню «Ще не вмерла Україна» у кельнському відділенні «Грамофону» записали на платівку. Тоді її виконав український оперний співак Модест Менцинський. А в 1917-1920 роках композиція стала одним із державних гімнів Української Народної Республіки (УНР).

Твори Михайла Вербицького                                                                                                           У творчому доробку Михайла Вербицького твори різних жанрів, як-от: оперети, симфонії-увертюри, водевілі, мелодрами, музика для хорів та вокальних ансамблів тощо. Крім того, він створював музику, використовуючи вірші українських авторів. Наприклад, Юрія Федьковича, Володимира Шашкевича, Тараса Шевченка. Також написав близько сорока сольних пісень, які виконуються під гітару та шість – для фортепіано. За словами українського композитора Станіслава Людкевича, найвизначнішими творами хорової музики Вербицького є «Заповіт», «Дай, дівчино», «Де Дніпро наш», «Поклін» (світські пісні) та «Іже Херувими», «Достойно», «Отче наш» (духовні пісні). Також музикознавець у своїй статті «Михайло Вербицький та українська суспільність» (1934 р.) пише: «Михайло Вербицький — це перший піонер української музики на Галицькій Україні в 40-х роках ХІХ століття, коли у нас ще не було ні Лисенка, ні «Запорожця за Дунаєм», ні «Вечорниць» Ніщинського. Михайло Вербицький є найбільшим нашим після Бортнянського духовним хоровим композитором, творцем хорового стилю в Галичині. Він найкраще перейняв дух і техніку духовної музики Бортнянського».  

  Також Людкевич додає, що саме Вербицькому «вдалося здійснити тодішній народний ідеал, потрапити в чистий та щирий тон народної душі». Таким чином, композиції Михайла Вербицького мають  українську національну основу, водночас у них відображено новаторство композитора, його власний стиль.

Книги від автора для бібліотеки

   

В рамках акції "Подаруй бібліотеці книгу" відбулося дистанційне знайомство з письменницею, просвітянкою, дослідницею голодоморів, краєзнавицею Любов'ю Сердунич. Вона входить до Національних спілок письменників, журналістів, краєзнавців України. Асоціації дослідників голодоморів в Україні. Очолює районні організації Всеукраїнського об'єднання ветеранів, ВТ "Просвіта" ім. Т. Г. Шевченка і творчі гурти для дорослих та дітей.

   Волонтерка з 1995 року. Публікується у ЗМІ України та за кордоном, на літературних сайтах і в соцмережах. Переможниця літературних конкурсів. Літредактор, співредактор, автор передмов, ініціатор і співавтор багатьох міжнародних та всеукраїнських альманахів та збірників. 

   Деякі вірші Любові Середунич перекладено французькою мовою. 

Авторка 20 книг (поетичнх, прозових, дослідницьких, фольклорних і краєзнавчих) для дітей і дорослих. 

    Лавреатка Хмельницької обласної премії імені Микити Годованця та Хмельницької крайової ім. Лесі Українки. За просвітницьку діяльність відзначена медаллю "Будівничий України". За вагомий особистий внесок у дослідження голодоморів в Україні та активну громадську діяльність нагороджена орденом  "За заслуги" ІІІ ступеня.

   Любов Сердунич займається також даруванням книг  бібліотекам України. В підбірках - книги, автором яких є вона сама  та видання інших авторів з її домашньої бібліотеки. Нашій книгозбірні письменниця подарувала п'ять книг, а шосту "Таємниці двохсот місяців"  придбала у авторки  за  власні кошти активна користувачка нашої бібліотеки Валентина Зан і також подарувала її бібліотеці. 

  Збірка Любови Сердунич "Таємниці двохсот місяців" - це пізнавальні есе про місяці, зокрема, тлумачення їхніх назв (сучасних і давніх, напівзабутих, синонімічних, діалектних) та їх походження, прогноз погоди на щодень, свята, тематична поезія авторки і все, що пов'язане з місяцями. Це видання - своєрідний колодар ("календар") свят і погоди на кожен день будь-якого року.

   Збірка буде цікава, пізнавальна, і практична у повсякденному житті для широкого кола читачів, у тому числі й для дітей шкільного віку, їхніх батьків та вчителів.

    Інші книги - це збірки віршів та оповідань як Любові Сердунич, так і інших авторів.

    Ми щиро вдячні Любові Сердунич та Валентині Зан за подарунки. Маємо надію на подальшу співпрацю.