четвер, 26 листопада 2020 р.

Україна пам'ятає Голодоморів чорні сторінки

                                                                             "Горять свічки в людських долонях,

                                                                          А пам'ять викликає пекучі сльози у серцях"

     Люди праві, коли кажуть, що горе об'єднує... У ці дні, коли в Україні готуються до відзначення Дня пам'яті жертв Голодомору, який припадає на четверту суботу листопада, знову кожен відчуває той болючий шрам, який повіки не загоїться на пам'яті нашого народу... Знову як вирок катам української нації звучать спогади очевидців, які нам, їхнім правнукам, ледве вистачає мужності слухати. Навіть почуте  - таке не забудеться і буде нестерпно мучити, бо вимагає не одну краплю, а якусь просто невимірну, більшу, ніж може вмістити людська душа, величину співчуття. Щоб вистачило його на кожну з мільйонів невинно убієнних голодом жертв...

      У ХХ сторіччі українці пережили три Голодомори: 1921-1923, 1932-1933, 1946-1947 років. Наймасштабнішим був Голодомор 1932-1933 років, визнаний у багатьох країнах геноцидом українського народу. Терору голодом, що діяв в Україні протягом 22 місяців, передувала насильницька колективізація, "розкуркулення", хлібозаготовельна кампанія. Історики зазначають, що це була свідома політика сталінського режиму, спрямована на упокорення українського селянства та знищення українського села, що було хранителем мови, народних традицій і не сприймало радянської влади.

     У пікові місяці Голодомору щохвилини помирало 24 людини. За різними даними (багато докуменктів тієї пори знищено каральними органами), у 1932-1933 роках померло насильницькою смертю до 10 мільйонів осіб. Три голодомори забрали життя 12-15 мільйонів. Зникли не лише родини, а цілі хутори, села. Упродовж десятиліть найбільша трагедія замовчувалася радянською владою, навіть спогади свідків великого голоду могли стати приводом до кримінальних переслудувань і репресій. У листопаді 2006 року Верховна Рада України визнала Голодомор 1932-1933 років геноцидом українського народу.

     Голодомор 1932-1933 років забрав мільйони життів, скалічив людей фізично і морально, не дав народитися цілому поколінню українців. Цей злочин радянсько-російської імперії не має терміну давності. 

     Щороку в четверту суботу листопада в усіх українських церквах служать панахиду за загиблими від голоду. Вся Україна вшановує пам'ять жертв Голодомору 1932-1933 років. Це трагічна дата... Траурними богослужіннями, панахидами і заходами, які нагадують ті трагічні події, згадують їхніх жертв. У ті роки з одного боку, знищили нашу націю, а з іншого, зміцнили нашу націю сьогодні, бо пам'ять про ті події не дає нам загинути як нації, як державі сьогодні.

      В 2020  році ми відзначаємо 87 роковини Голодомору, щоб не забути, щоб пам'ятати про те, що незліченна кількість українських мирних жителів: дітей, чоловіків і жінок, - страждали від голоду й боролися за свою національну ідентичність, мову і культуру.

    Бібліотека пропонує вашій увазі перегляд літератури "Україна пам'ятає Голодоморів чорні сторінки", де ви можете знайти достовірну інформацію на цю тему, переглянути архівні документи, спогади очевидців тих страшних подій - як жителів Полтавської області, так і наших односельців, яким вдалося вижити. Тут на вас чекають художні твори українських письменників: Василя Барки "Жовтий князь", Уласа Самчука "Марія". Івана Кирія "Голодна весна", Дмитра Міщенка "Полювання на жарптицю", Наталії Баклай "Могила під призьбою". Статті з періодичних видань також містять пізнавальний характер: Прокопенко Я. "Чорні дошки" - сумна сторінка нашої історії. Полтавщина була в епіцентрі наруги" - ця назва говорить сама за себе; "Прожити і розповісти" - це уривок з книги спогадів Анатолія Дімарова  "Прожити і розповісти" та ін.

 В ці дні хочеться сказати "Вічна пам'ять усім, для кого жахіття більшовицького мороку ніколи не перетворилось на спогади, кого поглинула ненаситна безодня 1933. І нехай мерехтливі, нетривкі вогники тисяч свічок стануть символом нашої пам'яті




"

     

        

       

понеділок, 23 листопада 2020 р.

Сучасне бачення Революції Гідності (Історичний годинник)

    21 листопада - День Гідності і Свободи!

Відстань від Майдану у шість зим аж ніяк не віддаляє його від нас, не применшує його масштабу, як це буває на художніх полотнах, коли що далі об'єкт, то складніше розгледіти, що там на горизонті, не стирає з нашої пам'яті хвилини й деталі. У кожного, хто був на Майдані на зламі 2013-2014 років і цілих епох, рабської покірності, що закінчувалася, й Гідності, яка наступала, наче перед очима і піднесені обличчя, і світло очей, і кров розстріляних людей.

   Майдан - це константа.Це - традиція, символ. Це - вказівник, це - запобіжник. Традиційно українці збиралися на майдани: у княжі часи - на віча, у гетьманські - на козацькі ради. Майдан у крові українців, які, тільки-но їм добре "насолять", "беруться за вила".

      Україна - це територія гідності і свободи. Такими нас зробила не одна, а дві революції - наш Майдан 2004 року, який був Святом Свободи, і Революція 2013 року, Революція Гідності. Це був дуже важкий іспит для України, коли українці продемонстрували свою європейськість, гідність, своє прагнення до свободи.

    Сьогодні виникають різні думки, неоднозначні бачення минулих подій. Для простих людей не все склалося так, як вони собі уявляли. Та все ж Майдан дав нашій крані величезний шанс. Змінив нашу свідомість, підвищив вимоги до влади та сформував шалений запит суспільства на зміни й чесність у політиці.

    Для багатьох людей Майдан і сьогодні не закінчився. "Майдан - це еволюційний процес, який розпочався в умовах сотень тисяч чи мільйонів людей. Цей еволюційний процес складний, кострубатий. Ми йдемо цим шляхом, спотикаємося, але щоразу усвідомлюємо, що виокремлюється й акумулюється оте здорове зерно українського суспільства, яке вже не буде скочуватися праворуч і ліворуч. А яке йтиме впевненіше і зрозуміліше. Майдан - це місце сили і творення чогось справжнього і українського".

      В бібліотеці представлено  тематичний перегляд "Сучасне бачення Революції Гідності". Тут до вашої уваги статті із періодичних видань, які ви можете перечитати і дізнатися  про те, що думають сьогодні про події на Майдані учасники Революції Гідності: про що вони, можливо шкодують, чим гордяться, в чому впевнені так само гостро, як і шість років тому.



     

понеділок, 16 листопада 2020 р.

Ювілейна дата зобов'язує... Андрій Кокотюха в українській літературі.

                                                            Шановні користувачі!

    Говорячи про ювілеї, дати і письменників, ми тим самим неначе звітуємо про виконання задумів, мрій, завдань того чи іншого представника цієї неординарної і неоднозначної професії. І це, я думаю, неспроста. Адже час не стоїть на місці, час невпинно рухається вперед. І в кожної творчої особистості його завжди обмаль, щоб здійснити все заплановане, а між тим потрібно встигнути ще й багато всього непередбачуваного, адже життя завжди вносить свої корективи. Але саме для того, щоб відкоригувати діяльність існують ювілейні дати. 

      Тож ювілейна дата зобов'язує... А зобов'язує вона багато до чого... От наприклад сьогодні ми поговоримо про Андрія Кокотюху - відомого українського письменника, сценариста, журналіста, майстра детективного жанру, засновника премії "Золотий пістоль" за кращий гостросюжетний твір.  Адже 17 листопада 2020 року він святкує свій 50-річний ювілей і за свої піввіку встиг зробити чимало... В його творчому доробку багато літературних шедеврів, за які письменник удостоєний високих нагород - головні премії престижного літературного конкурсу "Коронація слова" здобував уже п'ять разів. А 2012 року автор дістав почесне звання "Золотого письменника України". Романи Андрія Кокотюхи неодноразово екранізувалися. А ще...! Тільки почніть читати його твори ... Спинитися неможливо!

     Але не завжди все було, як кажуть "в шоколаді". Народився Андрій в сім'ї зварника і медсестри. З дитинства зачитувався книгами. Перші спроби писати припадають на 7 років. З 7 і до 12 років читає і пише лише казки. Щоб бути ближче до книг, в юності мріяв стати бібліотекарем, але на хліб заробляв різноробочим і маляром.Закінчив факультет журналістики Київського національного університету ім. Т. Шевченка. Публікується з 1987 року. У 1991 році написав повість "Шлюбні ігріща жаб", яка була удостоєна премії видавництва "Смолоскип". Андрія Кокотюху вважають батьком українського готичного роману. (Готичний роман - це роман, де присутні розповіді про зв'язок з потойбіччям, жахи, розповіді, які тримають читача у відчутті страху).




       З 1994 по 1999  працює у видавництві "Смолоскип". В цей час організовує більше ста "гастролей" молодих письменників в 17 регіонів України, що дає змогу їм краще пізнати життя сучасної України. У 1999 році видавництво офіційно припинило співпрацю з молодим автором, розцінивши фейлетон про стан сучасної української літератури як антиукраїнський. Цей факт говорить сам за себе: письменник має особисту думку і своє бачення подій. 

       Андрій Кокотюха автор книг: "Повернення сентиментального автора", "Нейтральна територія", "Ментовський місто", " відпрацювати материал", "Мама, донька, бандюга", "Кримінальна Україна", "Любити живих" (У співавторстві з Максимом Розумним), "Повз змія", "Таємниці загадки України", "Резонансні справи МВС" (У співавторстві Констянтином Стогнієм), "Шукачі скарбів", "Юля" (автор-упорядник), "Темна вода", "Зоопарк або діти до 16 років", "Легенда про безголового", "Чужі скелети", "Пророчиця". "Рід пригод" та інших. Андрій Кокотюха є автором детективу для дітей "Таємниця козацького скарбу".

   В Лютенськобудищанській бібліотеці є  книга Андрія Кокотюхи "Чорний ліс". Тут автор звертається до теми українського повстанського руху в роки Другої світової війни. Але перед тим, як продовжити розповідь про цю книгу, дозвольте  пригадати вислів відомого італійського філософа та історика Бенедетто Кроче: "Мертва історія воскресає, минуле стає сучасним, коли того вимагає життя". Сьогодні українське суспільство, ведучи війну за своє право на існування, як ніколи гостро переживає це "воскресіння історії", кожною клітиною єства відчуваючи минуле, котре раптом стало сучасністю.

     Роман Андрія Кокотюхи "Чорний ліс" присвячено невеликому епізодові тривалого та напруженого українсько-російського протистояння - боротьбі українських повстанців і радянських партизанів / диверсантів під час німецької окупаці. У Чоному лісі на Волині укранці ведуть смертний бій на три фронти: з німцями, росіянами та поляками. Головному героєві - колишньому міліціонерові з Миргорода, зекові, радянському диверсанту - непросто розібратися в тому, хто є ворогом його народу. Утім, вроджене прагнення справедливості не лишає для нього сумнівів, на чиєму боці правда і спонукає відстоювати її зі зброєю в руках...

     Взявши цю книгу до рук, читач матиме можливість поринути в калейдоскоп надзвичайно складних подій. Подій, які в тій чи іншій формі відбувалися в тій чи іншій місцевості в реальному житті. Жанр роману дозволив авторові звести їх в єдиний сюжет і показати у відносно невеликому за обсягом тексті всю гостроту протистояння, яке шматувало людські долі, нищило мораль, робило друзів ворогами, а ворогів друзями...

 

    

   

 

субота, 31 жовтня 2020 р.

Хелловін святкуємо, в його історію мандруємо

        Страшно веселе свято відзначають в ніч з 31 жовтня на 1 листопада.

     Історія свята сягає корінням древніх кельтів, які святкували  Самайн. Кельти ділили рік на дві половини. Період з травня по жовтень вони вважали добрим і світлим, а період з листопада по квітень - холодним, часом зла і темряви. Ніч з 31 жовтня на 1 листопада була кордоном між цими двома відрізками року. 

    Тоді люди вірили, що саме в ніч Самайна між світом живих і світом духів відчинялися невидимі двері, через які покійні родичі могли заглянути в гості до своїх живих нащадків.

  Однак разом з ними проникала і нечисть. І людям доводилося захищати себе і своє житло від непроханих гостей з потойбічного світу. Вони збиралися біля багаття зі своїми жерцями, надягали звірині шкури і цим самим віфдлякували злих духів.

     Коли в Європу прийшло християнство сенс свята поступово втратився. У VIII столітті папа римський Григорій ІІІ вирішив перенести на 1 листопада День всіх святих. День 31 жовтня став передоднем цього свята, а ніч назвали Halloween.

    У сучасному світі продовжують святкувати Хелловін, однак замість звіриних шкур надягають ефектні костюми. Бібліотека також підготувалася - зробила Джека-ліхтаря - головного атрибута свята, який оточений книгами про чародійство. Це дає можливість знову популяризувати книги про чарівників та магію. 

     Чому ж такий гарбуз звуть Джеком? Згідно з легендою, ірландський коваль на ім'я Джек примудрився двічі обдурити самого диявола і взяти з нього обіцянку відмовитися від посягання на його душу. За таку "операцію" Джек не потратив у рай тому змушений поневірятися, чекаючи Судного дня. Свій шлях він освітлює шматочком вугілля, яке під час негоди ховає в порожньому гарбузі.

     Це свято широко святкують і дорослі, і діти. Діти одягають маскарадні костюми, ходять по хатах та просять в якості відкупу цукерки. Дорослі роблять яскравий макіяж, надягають маскарадні костюми і гарно проводять вечірній час.



 

   

     

    

субота, 3 жовтня 2020 р.

Пригощайтесь новою книгою (Анонс книг)

 До бібліотечного фонду бібліотеки нещодавно надійшло декілька книг для дітей, довідник та два номери літературного  журналу "Полтавська криниця" за 2019 рік для широкого кола читачів.

     Міні-енциклопедія "Динозаври" вміщує опис 50-ти найвідоміших видів динозаврів. Гортаючи сторінки даного видання, ви познайомитеся з особливостями будови цих доісторичних тварин, їхнім способом життя і дізнаєтеся, у який період часу вони жили на Землі.




     Літературно-художні журнали "Полтавська криниця" зібрали в собі найбільш цікаві для читача поетичні й прозові твори полтавських авторів, скажімо, оповідання Сергія Осоки "Діда Грицька поховають завтра". Своїми поетичними доробками порадували Натая Баклай, Тетяна Кльокта (Зіньківщина), Олена Гаран. Занурили в минувшину своїм краєзавчим дослідженням про зачинателя нової української літературної мови Івана Котляревського "Як у Полтаві пам'ятник Котляревському відкривали" Борис Тристанов та Віталій Скобельський. Крім того, читача зацікавить літературознавча розвідка про Олену Пчілку В'ячеслава Оніпка та дослідження про життя, діяльність, творчість Остапа Вишні під назвою "Гуморист чи мученик?". 

    Періодичність виходу журналу - два рази на рік. На сторінках журналу ви знайдете історію літератури рідного краю та розповіді про життєвий і творчий щлях видатних земляків, творчість яких стала вагомим внеском літературного контексту, яий бере свій початок із творчості Івана Величковського (близько 1630-1701). Також журнал вміщує твори сучасних літераторів Полтавщини та дає змогу дебюдувати молодим прозаїкам, поетам, літературознавцям. Так в 1-му номері журналу за 2019 рік ми маємо талановите відкриття - з новелами "Мотя-королева" та "УМальці, на Трійцю" дебютує прозаїк з Полтави, відома журналістка Світлана Фільчак.

    В другому номері журналу "Полтавська криниця" нас знайомлять з роздумами про те "Чи може стати література Полтавського краю брендовою", а також доказами того, що це можливо.  Читаючи твори в даному журналі, ми можемо зрозуміти: "... проза, яка надрукована  в "Полтавській криниці", засвідчує, що маємо справу з літературою високого гатунку, добротно написаною і яка вигідно відрізняється майстерністю викладу тексту". "Та це й не дивно, адже кожен автор має свій індивідуальний голос, має власний, тільки йому притаманний світогляд, життєвий досвід, відповідно, спираючись на них, творить нове слово в літературі, цінне для нас тим, що воно про наше життя, про нас із вами,"- говорить головний редактор журналу Володмир Шкурупій. А ще він впевнений, що полтавський літературний контекст все впевненіше входить на обрій української літератури, стверджуючи, що Полтава має право на звання духовної столиці України.


 



    Казка з доповненою реальністюШарля Перро "Спляча красуня" для дітей молодшого шкільного віку - це чарівна історія, що століттями вчить вірити у відсутність безвихідних ситуацій: у короля і королеви обов'язково народиться дитя, закляття навіть найлихішої феї можна пом'якшити, сміливість і наполегливість проведе через найглухіші хащі, а справжнє кохання переможе злі чари.
     Казка Шарля Перро "Кіт у чоботях" - це також казка з доповненою реальністю. Найвідоміша історія про домашнього улюбленця. Завдяки своїй винахідливості і завзятості Кіт, що вміє розмовляти та носить чоботи, допомагає своєму господарю не лише позбутися злиднів, а й знайти своє кохання та отримати королівство.
    Ці дві книжки вміщують дуже яскраві ілюстрації, написані великим шрифтом, більш сприйнятливим для дитячого читання.



     Приємного перегляду публікації про нові книги бібліотеки та більш повного знайомства з даними виданнями в бібліотеці. Чекаю!

вівторок, 15 вересня 2020 р.

Народжена, щоб дивувати світ (інформ-досьє до 130-річчя від дня народження Агати Крісті)

Скільки цікавих фактів в біографії Агати Крісті!

Ім’я Агати Крісті увіковічнено у світовій літературі численними шедеврами її авторства. Справжнє ім’я письменниці – Агата Мері Кларисса Маллоуен. Будучи письменницею, драматургом і прозаїком, її книги до сих пір продаються мільйонними тиражами. А хтось стверджує, що кількість реалізованих видань можна зіставити з продажами Біблії і творів Шекспіра за весь час.

Народилася Агата Крісті в 1890 році в Англії. Її батьки на момент народження були заможними переселенцями з США. Тому дитинство юної письменниці проходило в умовах достатку, в красивому маєтку Ешфілд.


    15 вересня 2020 року виповнюється 130 років від дня народження англійської письменниці Агати Крісті.

Дитинство і юність

Цікавий факт з життя Агати Крісті: дівчинка не навчалася в школі, так як в той час на зламі століть дівчат з раннього віку готували до заміжжя. Тому в основу навчання з малого віку увійшли танці, спів, вивчення манер і звичаїв. Але юна Агата була настільки соромлива і боязка, що сцена і танці були її тягарем.

І лише в 16 років юну Агату відправили вчитися в Париж. Там особлива французька культура зробила з неї впевнену в собі блондинку з блакитними очима.

Цікаво, що до 16 років дівчина не могла написати і слова без граматичних і орфографічних помилок. Але лише до 20-ти років, коли вона почала працювати медсестрою у військовому госпіталі, їй вдалося отримати навички грамотного написання творів. Після Першої Світової Війни досвід роботи санітаркою допоміг їй стати фармацевтом, де вона остаточно вивчила грамотність.

Примітно, що досвід роботи в медицині допоміг їй в подальшому при написанні численних детективів. Улюблений спосіб вбивства героїв книг – отруєння хімічними та медичними препаратами, що дослівно описано в виданнях з вражаючою точністю.

В період роботи фармацевтом після війни дівчина знаходить своє перше кохання, виходить заміж і отримує відоме прізвище – Крісті. Ймовірно, душевні пориви і вплив чоловіка сприяли розвитку любові до літератури. У нічні зміни і перерви від роботи дівчина починає творити шедеври …

Література

“Свобода варта того, щоб за неї боротися”

Агата Крісті

Найперший роман письменниці – «Таємнича пригода в Стайлз». Він був написаний в 1920 році, але видавництва не поспішали його запускати в друк і продаж. Агаті Крісті довелося докласти чимало зусиль, щоб заявити про себе і довести свій літературний дар. Коли їй це вдалося, видавництво погодилося надрукувати 2000 примірників книг з гонораром в 25 фунтів. І це стало початком її літературного розвитку.

За словами письменниці, сюжети для романів і детективів вона придумувала при зустрічі з друзями і під час своїх подорожей. І перед початком роботи над кожним твором у неї завжди був у блокноті сформований сюжет, від А до Я.

Популярність прийшла до Агаті Крісті в 1926 році, коли її почали активно описувати в деяких популярних журналах. Особливість її творчості полягала в пам’ятних персонажах. Наприклад, всіма улюблений Еркюль Пуаро зустрічається в більшості детективів (він є головним героєм 33-х романів та 51-го оповідання, що написані між 1920 і 1975 роками і поставлених за ними фільмів, телесеріалів, театральних і радіопостановок)). Це ж стосується і милої літньої пані Міс Марпл, яка супроводжує читача в багатьох творах автора.

Літературні експерти і читачі підтверджують, що Агата Крісті не володіла будь-яким унікальним стилем написання. Популярність і привабливість книг прийшла в результаті таланту «закрутити» сюжет, створити загадку, дуже атмосферно і точно описати локації. При читанні зверніть увагу, що кожен світ, місто або той же Східний експрес буквально занурюють нас в розвиток подій того часу.

Якщо ви любите, коли сюжет напружений, немов струна, до самого останнього слова, то детективи Агати Крісті – це знахідка для вас.

Найпопулярніші книги автора, які ви не можете пропустити:

·         «Вбивство у Східному експресі»;

·         «О 4:50 з вокзалу Паддінгтон»;

·         «Приплив»;

·         «Зло під сонцем»;

·         «Горе невинним».

Особливість детективів автора – відсутність крові, насильства, сексуальних сцен. На думку Агати Крісті, це зроблено для концентрації читача на більш важливих аспектах сюжету. Ймовірно, саме з цієї причини кожна історія пера Агати так чіпко утримує читача до останньої точки. Її твори з 1950-х років стали основою багатьох театральних постанов.

     "Народжена, щоб дивувати світ" - під такою назвою в бібліотеці організовано тематичну літературну поличку з книгами Агати Крісті та інформацією про її життя та творчість.

                                Цікавинки з життя письменниці:

1.    В юності дівчина повинна була стати артисткою або співачкою, але сором’язливість і страх сцени внесли свої корективи.

2.    За професією дівчина – фармацевт і медсестра.

3.    За припущеннями, перший детектив Агата написала в результаті суперечки з Мардж, старшою сестрою. Адже сестра вже була на той момент письменницею і Агаті Крісті хотілося перевершити її талант.

4.    У 1926 році у письменниці померла мати, і одночасно з цим кинув її чоловік. Після цього Агата Крісті зникла на 11 днів, кинувши автомобіль з речами. Виявилося, вона усамітнилася в СПА-готелі, недалеко від будинку, щоб забутися і змінити своє життя.

5.    Деякі детективи автора публікувалися під ім’ям М. Вестмакотт.

6.    У 1930 році Агата Крісті познайомилася зі своїм другим чоловіком, який був майстерним археологом. Надалі вона часто подорожує по Близькому Сходу, де пише безліч детективів. Зокрема, і знамениту книжку «Вбивство у Східному експресі».

7.    Агата Крісті нагороджена орденом Британської Імперії.

8.    Прощальну книгу «Завіса», в якій Еркюль Пуаро гине, автор написала ще в 1940 році, але видала тільки в 1975. Ще на початку Другої Світової Війни Агата Крісті написала книгу, яка стала її прощанням зі світом перед смертю (померла вона лише через 10 років після публікації останнього детектива).

9.    За кількістю публікацій і написаних творів, Агата Крісті входить в ТОП-3 світових авторів. Крім детективів, вона активно писала романи і складала збірки розповідей.

10.  Ряд істориків стверджують, що у Агати Крісті була діагностована хвороба Альцгеймера (деякі твори були надиктовані внаслідок хвороби).

Не стало письменниці 12 січня 1976. Але визнання її генія назавжди залишиться в серцях читачів.

вівторок, 1 вересня 2020 р.

Інформ-досьє "Історія про те, як шкільний зошит "із горища" може вплинути на життя"

        Мріяла стати балериною, а стала казкаркою - під таким заголовком в 149 номері газети "Голос України" надрукована стаття, де розповідається про творчість відомої письменниці, художниці-ілюстраторки Марини Павленко. Кореспондент газети Сніжана Калюжна  на початку статті розповідає про досягнення цієї талановитої творчої особистості. Далі розміщено інтерв'ю пані Марини - людини із "внутрішнім підсвічуванням", "сонячної батарейки", як сама себе характеризує письменниця, і ніхто з її оточення не заперечує, що це щира правда.

   "Народилася Марина Павленко на Львівщині в сім'ї вчителів. Незабаром родина переїхала на рідну Черкащину, де минуло дитинство майбутньої письменниці.  Там закінчила Уманський  державний педагогічний інститут (нині університет) імені павла Тичини. Після кількох років учителювання стала викладати  у виші. Нині пані Марина - кандидат педагогічних наук, доцент кафедри української літератури й українознавства рідного університету.

    Вона - лауреатка десяти всеукраїнських і міжнародних літературних конкурсів та премій. Автор багатьох наукових публікацій, методичних рекомендацій, монографій, кількох збірок поезій, казок та романів для підлітків (одна з них "Русалонька із 7-В" - увійшов до шкільної програми). Доречі ця збірка є у фонді бібліотеки.

     Як художник-ілюстратор стала відома завдяки оформленню видань своїх поетичних творів. За монографію "Тичинська формула українського патріотизму"Марина Степанівна удостоєна літературної премії "Благовіст". Є членом Національної спілки письменників України.

     Дуже цікаво пані Марина відповідає на поставлені їй запитання. Вона пояснює всі свої думки, творчі задуми - іноді з гумором, а часом дуже серйозно. В кінці розмови письменниця уклінно дякує своїм читачам за те, що вони є, за те, що



завдяки їм вона відбулася та зізнається, що часто буває не дуже добра, але все, що робить, - все щиро, від душі та з любові.                                                                                                                                    Тож знайомтеся з думками відомої письменниці Марини Павленко, читаючи статтю Сніжани Калюжної, а з її творами, -  читаючи їх в бібліотеці.