Крути: трагедія, подвиг, пам'ять

   У січні 1918 рокуц відбулася важлива подія в історії України - бій під Крутами. Тоді українські студенти і гімназисти на кілька днів стримали наступ російсько-більшовицьких військ. Це дало змогу виграти час, щоб визнати на міжнародному рівні нашу молоду державу - Українську Народну Республіку. Завдяки Крутам УНР встигли визнати державою Німеччина, Австро-Угорщина, Болгарія і Туреччина.

   Щороку 29 січня в Україні вшановують пам'ять Героїв Крут. В бібліотеці організовану виставку-вшанування "Крути: Трагедія. Подвиг. Пам'ять", де ви знайдете достовірну інформацію про реалії 106-ї давнини. Неможливо не зрозуміти, що події, які відбулися більше 100 років тому, нагадують сьогодення. Знання про Українську революцію 1917-1921 років, про агресію "білої" і "червоної" росії проти Української Народної Республіки, зокрема й про бій під Крутами, украй актуальні, бо вони перегукуються з нашим часом. Адже нині в Україні знову, як і більше ста років тому, агресор той самий - росія!

     Отже читаймо, вивчаймо і пам'ятаймо своїх Героїв!

Дивовижні світи Марії Примаченко

                   Марію Примаченко називають однією із найсамобутніших українських художниць. 12 січня, відзначають 115-ту річницю з її дня народження. Примаченко представляє стиль наївного народного стилю (примітивізму) — в його основі лежать українські казки, легенди та оповідання. 

     В біблотеці оформлено ілюстративно-пізнавальну виставку "Дивовижні світи Марії Примаченко".  Завітайте до бібліотеки, адже  це чудова нагода більше дізнатися про талановиту художницю, якою Україна може пишатися.

 За 89 років життя художниця створила понад 650 робіт. На своїх картинах зображувала чарівних неіснуючих тварин, квіти та сюжети з селянського побуту. У середині 1930-х радянська влада оголосила, що при комунізмі усі люди — творці, тож професійні художники не потрібні. Щоб поєднати професійне мистецтво з народним, у Києві відкрили Центральні експериментальні майстерні. Сюди зібрали народні таланти, серед них була і Примаченко.

Картини художниці виставляли на експозиції Всесвітньої виставки у Парижі, її твори побували у Варшаві, Софії, Монреалі, Празі. Ім’я Марії Примаченко внесли до Всесвітньої енциклопедії мистецтва.

 Марія Примаченко книжки   ілюструвала і сюжети у снах бачила

Лісова птиця зі своєю дитиною

Їде осінь на коні

Чорна мавпа

Оре милий плугом

Театр "Запорожець за Дунаєм"

Дикий бик і ворон - це тварини-друзі

Ваня дарує Галі квітку

Примаченко дружила з письменником, фольклористом Михайлом Стельмахом, і більшість оформлених нею книг — з його віршами. Книг відомо п’ять: Ой коники сиваші (1968), «Товче баба мак» (1970), Чорногуз приймає душ (1971), «Що посієш, те й пожнеш» (1972), Заєць спати захотів (1989), і три останні з них авторства Стельмаха.

   «Товче баба мак» — з текстом самої мисткині. «Ой коники сиваші» вийшли з підзаголовком «Українські народні дитячі пісеньки» та були відзначені дипломами першого ступеню республіканського і всесоюзного конкурсів на кращі видання; книги було видано англійською мовою.

Бібліотека українського мистецтва вперше публікує ілюстрації Марії Примаченко до книги «Що посієш, те й пожнеш» (1972):

На честь Марії Примаченко назвали зірку №14624, розташовану між Марсом і Юпітером. 

Меланчині вечорниці

 

     31 грудня  (раніше 13 січня) за народною традицією святкується Щедрий Вечір. Це залишок стародавнього дохристиянського звичаю. За християнським календарем — це день преподобної Мелани. У народній традиції ці обидва свята об'єдналися і тепер святкуємо Щедрий вечір, або свято Меланки.

Зранку починали готувати обрядову кутю — щедру. На відміну від багатої, її можна було заправляти скороминою (салом або вишкварками). Як і на Святвечір, кутю також ставили на покуть, куди було покладене кубельце з сіна. Власне, у нього й ставили горщик із кутею, прикривши хлібом та дрібком солі. По закінченні свят частину сіна віддавали тваринам, а решту тримали для кубел, де мали нестися кури чи висиджуватися курчата. На Слобожанщині з цього сіна готували купелі для немовлят.

Поруч ставили солом'яного «дідуха». Виготовляли його з першого або останнього зажинкового снопа. Пучки соломи ув'язували в пишний вінок, знизу солому розділяли на три купки — ніжки. Кожний прикрашав «дідуха» по-своєму: хто обплітав кольоровими стрічками, хто уквітчував засушеними квітами тощо. Такий «дідух» був своєрідним талісманом, оберегом усього роду — дух дідів. У кожній родині поіменно знали й шанували всіх пращурів аж до сьомого коліна. Вважалося, що душі предків допомагають родині у господарській діяльності, оберігають від пожеж, зберігають у родині лад та спокій. Тому в давнину кілька разів на рік улаштовували сімейну вечерю, на яку запрошували душі померлих родичів. Від Різдва «дідух» стояв на покуті протягом тижня. Опівночі, напередодні Василя, його виносили з хати. У цей час душі предків начебто залишають родину і прямують до свого останнього пристановища. Одну частину «дідуха» спалювали, сповіщаючи цим про народження нового року. З іншої - робили перевесла, якими обв'язували садові дерева, щоб наступного літа рясно вродили.

 Крім куті, господині пекли млинці із салом, пироги, готували вареники з сиром, щоб обдаровувати щедрувальників та посівальників.

З вечора до півночі щедрувальники обходили оселі: спочатку дітлашня, потім молодь. Парубки в цей час водили «Меланку», тобто перевдягненого в жіноче вбрання жартівника. «Меланка» сама не ходила, у неї був свій супровід: «орач» із чепігами від плуга, «сівач» із сівнею через плечі, «дід» із гарапником, «ведмідь», «коза», «журавель», «циган» з «циганкою», «чорт». Ватага ходила по селу із жартами й сміхом. «Циганка» чіплялася до перехожих із ворожінням, «циган» коні міняв, «ведмідь» танцював, «коза» грала на скрипці, «журавель» — найвищий парубок — бив у бубон. Дозвіл щедрувати парубки запитували піснею під вікном:

Ой, господар-господарочку,

пусти в хату Меланочку. Меланочка чисто ходить,

нічого в хаті не пошкодить. Як пошкодить, так помиє,

їсти зварить та й накриє. Добрий вечір!

 Водили «Меланку» й дівчата. Вибирали найкращу дівчину й одягали «нареченою» — вінок, стрічки, багато намиста. Друга дівчина вбиралася за молодого, що звався Василем. Усі дівчата були дружками. Дівчата з «Василем та Меланкою» до хати не заходили — щедрували під вікном. Господарі віддячували щедрувальникам, іноді давали гроші — «Меланці на вінок». Опівночі, за народним повір'ям, «Меланка» мала одружитися з «Василем». Цьому святому церква відвела перший день нового року. Тож шлюб Меланки і Василя символізував перший його крок, упевнений і веселий.

Хоч дівчата й самі з «Меланкою» ходили, і парубочу «Меланку» частували вечерею, утім, знаходили час поворожити. Зазвичай вони збиралися в хаті самотньої жінки. Приготування до ворож-вечора починалися заздалегідь...

    От про це все і говорили під час народознавчої години "Меланчині вечорниці", яка відбулася на засіданні клубу за інтересами "Суір'я". Пригадували тут і різноманітні різдвяні та новорічні звичаї, ворожіння. Признавалися, що хтось також собі долю наворожив. Пісні народні українські співали, колядували та щедрували - щасливу долю Україні закликали і перемоги бажали.

Степан Бандера і український націоналістичний рух ХХ століття

 

Степа́н Андрі́йович Банде́ра — український політичний діяч, революціонер, один із радикальних та чільних ідеологів, практиків і теоретиків українського націоналістичного руху XX століття, після розколу Організації українських націоналістів — голова Проводу ОУН

Хоумскулер і учасник «Пласту», який ніколи не навчався у школі

   Степан Бандера народився в сім’ї греко-католицького священика 1 січня 1909 року в селі Старий Угринів, що на Галичині. Зараз це Івано-Франківська область. Прізвище «Бандера» – іспанського походження й означає «прапор», «стяг».

  Коли Степану виповнилось 5 років, почалася Перша світова війна. Школи в селах не працювали. До того ж, майбутній провідник ОУН страждав від ревматизму суглобів. Маленького Степана навчали вдома запрошені вчителі. Ось що він сам писав: «Навчання в обсягу народньої школи я дістав у домі батьків, разом з сестрами й братами, користаючи з несистематичної допомоги домашніх учительок» .

Степан готував себе до боротьби за України змалечку: багато молився, обливався крижаною водою на морозі, таємно від батьків бив себе ланцюгом і проколював шкіру голками – це «вправи», що мали його підготувати до поліцейських тортур.

Коли хлопцеві виповнилось 10 – проголосили ЗУНР і почалася польсько-українська війна. І саме тоді він вступив до Стрийської гімназії. Через 4 роки навчання Бандера вже сам читав лекції іншим гімназистам. Хвороба суглобів стала перепоною для вступу Степана в «Пласт». Але в 13 років він потрапив до організації, хоч і з третьої спроби. Степан зарекомендував себе як витривалий спортсмен, у вільний час співав у хорі, грав на мандоліні й гітарі, захоплювався грою в шахи. Хлопець був категорично проти паління й випивки. Перші псевдоніми Бандери – Сірий, Лис і Баба.

Студент Політехніки без диплома, підпільний член ОУН, освітній активіст і просвітник

У 1928 році Степан приїздить до Львова на навчання в Політехніці в агрономічному відділенні. Паралельно вступає в підпілля ОУН. Навчання скоро перестає бути пріоритетом для Бандери, – він навіть диплом не отримав. Натомість його повністю поглинає національно-патріотична робота.

На канікули Степан приїздив в село Воля-Задеревацька до батька. Юнак запитував у селян: «А чому ви досі не побудували школу?» Чув відмовки: «немає матеріалів, а панський ліс охороняють». І тоді Бандера запропонував місцевим вирішувати такі питання вночі. Скоро в центрі села зібралось достатньо будматеріалів для будівництва першої за багато століть школи.  Степан займався просвітництвом: їздив від товариства «Просвіта» в села Львівщини із лекціями. Розвивався у спорті: мав успіхи в легкій атлетиці, плаванні, лижах, баскетболі. В цей же час молодий Бандера виконував завдання для Української військової організації – поширював підпільні видання і був зв’язковим. А коли на початку 1929 року створили ОУН – вступив негайно. Але для цього «дописав» собі в паспорті рік – в організацію брали лише від 21 року. Попри молодий вік, дуже хутко став впливовим і шанованим лідером ОУН. Боровся з польським режимом за допомогою нальотів на урядові установи. Одна з головний цілей ОУН на той час – переконати українців, що вони можуть чинити опір, вселити революційний дух. У цьому допомагала нелегальна література, яку таємно друкували ОУНівці. Ну а сам Бандера став блискучим агітатором.

Крайовий провідник ОУН у Західній Україні, який боровся за українські школи                            У 1933 році Провід українських націоналістів на чолі з Коновальцем призначив Бандеру крайовим провідником ОУН і крайовим комендантом бойового відділу ОУН-УВО. Бандера був «гетьманом підпілля»: організував чимало глибоко законспірованих озброєних груп, готував народні маси до озброєної боротьби, створив культ борців за свободу Україну. З його ініціативи на могилах січових стрільців ставили пам’ятники і хрести, справляли поминальні служби, несли квіти. І саме він взяв курс на масовість націоналістичного руху.                                                             У 1933 році під проводом Бандери пройшла акція з гаслом «Вимагаємо українських шкіл! Геть польських учителів!» Учні нищили польські прапори й герби, не відповідали педагогам польською мовою, говорили вчителям, аби ті «забирались до Польщі». У шкільній акції взяли участь десятки тисяч дітей. Згодом вони поповнили лави ОУН і УПА.

Давав відсіч радянському терору і мстився за Голодомор

У 1932 – 1933 роках радянська Україна потерпала від штучно організованого більшовиками голодомору, від якого загинули понад 3 мільйони наших громадян. У відповідь крайові кадри ОУН, очолювані Бандерою, спрямували всі свої сили проти московсько-більшовицької агентури. У Львові 3 червня 1933 року прийняли рішення про замах на радянського консула. Операцією керував особисто Степан Бандера. Завдання доручили 18-річному учню Миколі Лемику. Він вистрілив не в консула, а в спеціального представника Москви. Над Лемиком був суд, на якому хлопець відкрито сказав про злочини радянської влади, а журналісти рознесли його слова про голод в Україні по всьому світу. Лемика засудили на довічне, але він вийшов на волю в 1939 році, коли Польща зазнала поразки у війні з гітлерівською Німеччиною. Проте в 1941 році відважного Миколу розстріляли німці в Миргороді.

А ось як сам Бандера пояснював мету боротьби проти більшовиків: «ОУН виступає проти більшовизму тому, що це система, за допомогою якої Москва поневолила українську націю, знищивши українську державність. … Більшовизм методами фізичного знищення бореться на східноукраїнських землях з українським народом, а саме – масовими розстрілами в підземеллях ДПУ, знищенням голодом мільйонів людей і постійними засланнями до Сибіру, на Соловки».

«Хай живе Україна!»: смертна кара, тюрми, голодування

Після здійсненого теракту зі вбивством міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Пєрацького Бандері виголосили смертний вирок. Це сталось у суді в Польщі в 1936 році під час знаменитого Варшавського процесу, – так звана «справа Бандери й товаришів». Почувши свій вирок, він вигукнув: «Хай живе Україна!» Цікаву річ з цього приводу напише історик П.Балей: «…Щоб увійти в історію національним героєм, реалізатором «величної ідеї» – батьком української державності, Бандера був готовий прийняти тричі смерть на ешафоті. Ту саму готовність він хотів бачити в кожній українській людині».

Ось що пише Степан Андрійович в автобіографії:

«Я сидів у в’язницях «Свєнти Кшиж» коло Кельц, у Вронках коло Познаня і в Берестю над Бугом до половини вересня 1939 року. П’ять і чверть року я просидів у найтяжчих в’язницях Польщі, з того більшу частину — в суворій ізоляції. За той час провів три голодівки — по 9, 13 і 16 днів. Одну з них спільно з іншими українськими політичними в’язнями, а дві — індивідуально, у Львові й Бересті». Цікаво, що новини та важливу інформацію Бандера отримував під час сповідей від капелана Йосифа Кладочного. Святий отець також передавав таємні записки Бандері в маленьких олівцях, де замість графіту вкладали папірець. Ці записки називаються «грипси».

 

Чи був Бандера «поплічником нацистів»?

30 червня 1941 року Організація українських націоналістів на чолі зі Степаном Бандерою проголосила Акт відновлення Української Держави. Історична подія сталась у Львові, на балконі палацу Любомирських на площі Ринок, 10 (цей балкончик вам покаже кожен корінний львів’янин). Нацисти обурились. Степана Андрійовича арештували і вимагали відкликати Акт – із незалежністю України Гітлер аж ніяк не погоджувався!

Бандеру відправили в німецький концтабір «Заксенгавзен», а в Україні тривали арешти українських націоналістів. У липні 1941 року влада німецьких окупантів оголосила про остаточну заборону діяльності українських організацій. Практично до завершення Другої світової війни Бандеру протримали в ув’язненні.

Чому досі популярний міф про те, що члени ОУН — «агенти Гестапо» чи СС?

 Послідовники Бандери всю війну продовжували боротись як проти нацистів, так і проти радянської армії – і ті, й інші для них були окупантами. Націоналісти пішли на тимчасову співпрацю з Абвером (орган армійської розвідки) Піком співпраці стали 39-ті – 41-і роки, – і саме в цей час Сталін уклав союз із Гітлером. Тому, варто було лише проголосити Акт відновлення Української Держави у Львові 30 червня 1941 року, як шляхи німецької та української сторін розійшлися, а націоналістів спіткали арешти і ув’язнення.

                       Чи боролася УПА з нацистами?

Ще один безглуздий міф говорить про те, що УПА… створена німцями. І начебто в співпраці з гітлерівцями УПА проводили «каральні операції проти партизанів», а також проти євреїв, поляків і навіть українців. Час розвінчати це твердження, адже німецька сторона вважала діяльність УПА «антинімецьким повстанням». Таку ж оцінку надавала й радянська сторона. Перша сотня УПА була сформована 22 січня 1943 року. І вже за кілька тижнів завдяки їй розгромили німецьку комендатуру в містечку Володимирець, що на Рівненщині. З того часу масштаби опору гітлерівцям тільки зростають. Окупанти проводять у відповідь масштабні антипартизанські операції, задіюючи бронетехніку й літаки. Та все це марно! В червні 1943 року окупаційний керівник Волині та Поділля Гайнріх Шене доповідав, що його адміністрації «українські націоналісти завдають більше труднощів, ніж більшовицькі банди». Цей факт довелось визнати і керівництву радянських партизанів.

Сім’ю Бандери вбили нацисти, а сестер катували в радянських таборах

Батько Степана Бандери загинув від більшовицької кулі: отця Андрія розстріляли в липня 1941 року. Бандера намагався вивезти батька та сестер із радянської окупації, проте тато відправив синові записку: «Від втечі з краю відмовляюся, народ залишити не можу». Сестер відправили в радянські табори.

Брати Степана – Василь та Олекса, полягли в коцентраційному таборі Аушвіц у липні 1942 року. Свідки розповіли: «Василя обсипали вапном, били до непритомности і кидали в бочку з водою, щоб він відійшов, а потім знову це кількакратно повторяли». Згодом нацисти ввели Василеві смертельну ін’єкцію. Брата Олексу також піддали смертельним тортурам.

Про вбивство знав заздалегідь, але від охорони відмовився

У 1950-х Степана Бандеру вчергове обрали провідником ОУН. Відреагував у своєму стилі: «Дякую! Смертний вирок приймаю». Радянські спецслужби здійснювали на нього замахи один за одним, але невдалі.

У 1959 році Степан Андрійович розповідав: «Повідомили мене із служби безпеки, що буде атентат, але це не вперше. Застерігають мене як малу дитину, пригадують мені. Але коли, і хто, і де, і в який спосіб — все під знаком запитання. Цього разу дуже серйозно попереджували, і я вчора зробив несподіванку, покликав усіх хлопців із друкарні на вулицю, щоби продемонструвати свою присутність».

Оголошення в газеті «СВОБОДА» про загибель С. Бандери

Бандера відмовився від охорони. ­А вже наступного дня агент Богдан Сташинський застрелив борця за українську незалежність із пістолета. Цей пістолет був наповнений отруйним газом.

        Інформація : 

Народження: 1 січня 1909 р., Старий Угринів

Діти: Леся Степанівна Бандера, Андрій Степанович Бандера, Наталя Степанівна Бандера Брати й сестри: в сіім'ї Бандер було семеро дітей. Четверо братів – Богдан, Олександр, Василь, Степан та троє сестер – Марта-Марія, Володимира та Оксана. Усі вони стали діячами націоналістичного руху. І усі вони за це отримали покарання – хлопці були убитими, дівчата – заслані в радянські табори

 Дружина: Ярослава Василівна Бандера (в шлюбі 1940–1959)

Книги: Перспективи української революції, Степан Бандера: ...колі один скаже: Слава Україні!

Убивство: 15 жовтня 1959 р., Мюнхен, Німеччина

Батьки: Андрій Михайлович Бандера, Мирослава Володимирівна Бандера

В бібліотеці ви можете дізнатися  більше,  переглянувши матеріали представлені у викладці

літератури "Степан Бандера і український націоналістичний рух ХХ століття".

Новий рік іде - добро нам всім несе!

    Український народ з давніх-давен славиться своїми традиціями і звичаями. Та найочікуванішими  є  зимові новорічні святяткування. 

   В  бібліотеці організовано виставку-інсталяцію "Новий рік іде - добро нам всім несе", де представлена література про зимовий цикл народних святкувань українців та відображено красу зимової місячної ночі. Виставка також виконує функцію фотозони. Запрошую всіх бажаючих до бібліотеки!