"Або світ прийме мене таким, як є, як мене народила мати, - або вб'є, знищить мене. Але я - не поступлюся! і з кожної миті своєї, з кожного почуття й думки зроблю портрет, тобто портрет цілого світу..."(Василь Стус)
4 вересня - день пам'яті Василя Стуса. 40 років тому 4 вересня 1985 року помер Василь Стус - Герой України, борець за незалежність україни, український поет шістдесятник, перекладач, прозаїк, літературний критик, політв'язень. У Пермській області Василь Стус відбував другий тюремний строк. 28 серпня 1985 року в'язня відправили до карцеру за те, що він сперся ліктем на нари, читаючи книгу в камері. Василь Стус оголосив безстрокове сухе голодування, а 4-го вересня українця не тало. йому було лише 47 років. За однією із версій Стус помер від охолодження, також припускають, що його вбили наглядачі, вдаривши карцерними нарами.
Поховали Василя Стуса на табірному цвинтарі, у Пермській області, але у листопаді 1989 року перепоховали в Києві на Байковому кладовищі...
Василь Стус. Поет. Правозахисник. Людина. Товариш. Чоловік. В'язень. Філософ. Знайомий. Коханий.Знаний і незнаний. Політик і антиполітик водночас. Хто Він? Чому ось уже впродовж десятиліть після його смерті його постать притягує увагу до себе. Що змусило майже 100 000 людей вийти 19 листопада 1989 року на морозні вулиці Києва, аби віддати останню шану йому - тому, хто досі залишався невідомим навіть багатьом письменникам? Але з якихось же причин доля Василя Стуса видовжилась у часі й досі є прикладом справжности, вкотре доводячи, що людина, попри всі обставини - таки спроможна здолати свій страх і стати гідною свого покликання.
Ніхто не знає, в чому полягає загадка слави. Часто трапляється, що про когось, хто все життя перебував у епіцентрі подій, забувають відразу після смерти. До Василя Стуса широка відомість прийшла після перепоховання в 1989-му. Що цьому є причиною: поетична творчість? героїка життя? непримиренність позиції? здатність перейматися чужим болем? На ці та інші питання пробує знайти відповіді син поета - Дмитро, який поєднує об'єктивні бібліографічні відомості про життя Василя Стуса з власними спогадами і спостереженнями про батька у своїй дослідницькій книзі "Василь Стус: життя як творчість" Пропонована ним книга - це Василь Стус очима дослідника і сина на тлі "запізнілого націєтворення".
А ще пропоную вам рядки з вірша Василя Стуса:
"Як добре, що я смерті не боюся
І не питаю, чи тяжкий мій хрест,
що перед вами, судді, не клонюся
в передчутті невідомих верст,
що жив, любив і не набрався скверни,
ненависті, прокльону, каяття.
Народе мій, до тебе я ще верну,
як в смерті обернуся до життя
своїм стражденним і незлим обличчям.
Як син, тобі доземно уклонюсь
і чесно гляну в чесні твої вічі
і в смерті з рідним краєм поріднюсь.
В пам'ять про Василя Стуса в Україні створили чимало монументів та барельєфів із зображенням видатної української постаті. На його честь назвали вулиці, сквери. Про Василя Стуса зняли декілька документальних фільмів, а його твори увійшли до шкільної програми. В 1989 році була заснована Премія імені Василя Стуса, яку вручають успішним літераторам, митцям та режисерам.
Немає коментарів:
Дописати коментар