Не секрет, що трагічні події надихають людей творити. Українці не стали винятком. Про сучасну війну в Україні вже сьогодні написано чимало віршів, створено пісень, зроблено відеокліпів. Але, звертаючись до поетичних творів українських поетів ХХ століття, особливо тих, які зазнали репресій, розумієш, що їх поезія - на всі часи, як і пророчі слова Тараса Григоровича Шевченка. Адже за свою волю і незалежність українському народу доводиться платити дуже дорогою ціною на протязі багатьох століть. І слово завжди мало величезну силу та піднімало дух борців за свободу.
Тож пропоную вам пригадати віршовані рядки відомих українських поетів, які додають сили, мужності, незламності, впевненості і віри... Віри в ПЕРЕМОГУ! До вашої уваги поетична веселка "Поезія, наповнена пророчими словами"
Олександр Олесь
Українське військо, мов з могили встало,
Загриміло в бубни, в сурмоньки заграло,
Розгорнуло прапор, сонячно-блакитний...
Прапор України ! Рідний, заповітний!
Вільну Україну не скують кайдани:
В обороні волі наше військо встане,
Заревуть гармати, закричать шаблі, -
Не дадуть в наругу рідної землі.
Від дощу, від грому оживе руїна,
Зацвіте квітками вільна Україна.
Творчий дух народу із могили встане,
І здивують всесвіт лицарі-титани. (1917 рік)
Лебідь
На болоті спала зграя лебедина.
Вічна ніч чорніла, і стояв туман...
Спало все навколо, тільки білий лебідь
Тихо-тихо сходив кров'ю своїх ран.
І співав він пісню, пісню лебедину,
Про озера сині, про красу степів,
Про велике сонце , про вітри і хмари,
І далеко нісся лебединий спів.
Кликав він проснутись, розгорнути крила,
Полетіти небом в золоті краї...
Тихо-мирно спала зграя лебедина,
І даремно лебідь звав, будив її.
І коли він вгледів, що брати не чують,
Що навік до себе прикував їх став, -
Закричав від муки, вдарився об камінь,
Зранив собі груди, крила поламав.
Чорна ніч чорніла, не світало вранці,
Ввечері далекий захід не палав...
Тихо зграя спала, тихо плакав лебідь,
Тихо кров'ю сходив, тихо умирав.
Аж колись уранці зашуміли хвилі,
І громи заграли в сурми голосні,
Вирвалося сонце, осліпило очі,
Роздало навколо обрії ясні.
Стрепенулась зграя, закричала біла:
"Тут гниле повітря, тут вода гнила!..
А над нами сонце, небо, простір, воля!"
І ганебно спати більше не змогла.
Зашуміла зграя піною на хвилях,
Зашуміла вітром... ще раз! І прощай!..
І летіла легко, наче біла хмара,
І кричала з неба про щасливий край. (2.04.1917)
Пісня
Погасла, погасла пожежа кривава.
Громи одгриміли, дощі одлились, -
Воскресла велика, єдина Держава,
Що в мріях нам снилась колись.
Слава!
Вам, Лицарі, слава, що бились орлами,
За землю, за волю, за правду свою,
Що вславлені чола квітчали тернами
І маком червоним в бою.
Слава!
Погасла пожежа, воскресла Держава,
Прокинувсь великий народ,
Вам, Лицарі, лаври! Вам, велетні, слава
Навіки і з роду у род.
Слава! (21.08.1919)
В роковини Шевченка
Одне питання мимоволі весь час в думках моїх встає:
Чому не вгледів сонця волі, чому тепер він не жиє?
Якими дужими громами пророчий голос би гримів,
Якими буйними річками котивсь, шумів би його спів!?
Які б вінки він сплів героям і як уславив би їх чин?!
Він грав би в сурму перед боєм, боровся б сам сере руїн.
А як оплакав би могили, яких би квітів насадив!..
Калина б віти похилила, і в вітах вітер гомонів.
Як в душу б він заглянув кожну, як кожен біль би наш відчув.
Він влив би міць непереможну, серця б він вірою натхнув! (27.03.1928)
Ліна Костенко
Мій перший вірш написаний в окопі
Мій перший вірш написаний в окопі,
На тій сипкій од вибухів стіні,
Коли згубило зорі в гороскопі
Моє дитинство, вбите на війні.
Лилась пожежі вулканічна лава,
Стоялив сивих кратерах сади.
І захлиналась наша переправа
Щаленим шквалом полум'я й води.
Був білий світ не білий вже,. а чорний.
Вогненна ніч присвічувала дню.
І той окопчик - як підводний човен
У морі диму, жаху і вогню.
Це вже було ні зайчиком, ні вовком -
Кривавий світ, обвуглена зоря!
А я писала мало не осколком
Великі букви, щойно з букваря.
Мені б ще гратись в піжмурки і в класи,
В казки літать на крилах палітур.
А я писала вірші про фугаси,
А я вже смерть побачила впритул.
О пеший біль тих недитячих вражень,
Який він слід на серці залиша!
Як невимовне віршами не скажеш,
Чи не німою зробиться душа?!
Душа в словах - як море в перископі,
І спомин той - як відсвіт на чолі...
Мій перший вірш написаний в окопі.
Він друкувався просто на землі.
Василь Симоненко
... Не шукав я до тебе ні стежки, ні броду,
Бо від тебе узбіччям ніколи не брів -
Я для тебе горів, український народе,
Тільки, мабуть, не дуже горів.
Ти у грудях моїх, у чолі і в руках.
Упаду я зорею, мій вічний народе,
На трагічний і довгий Чумацький твій шлях.
Лебеді материнства (Пісня "Виростеш ти сину")
Виростеш ти, сину, вирушиш в дорогу,
Вирушать з тобою приспані тривоги.
За тобою завжди будуть мандрувати
Очі материнські і білява хата.
І якщо впадеш ти на чужому полі,
Прийдуть з України верби і тополі,
Стануть над тобою, листям затріпочуть,
Тугою прощання душу залоскочуть.
Можна вибрать друга і по духу брата,
Та не можна рідну матір вибирати.
Можна все на світі вибирати, сину,
Вибрати не можна тільки Батьківщину.
Задивляюсь у твої зіниці.
Задивляюсь у твої зіниці
Голубі й тривожні, ніби рань.
Крешуть з них червоні бличкавиці
Революцій, бунтів і повстань.
Україно! Ти для мене диво!
І нехай пливе за роком рік,
Буду, мамо горда і вродлива,
З тебе дивуватися повік...
Одійдіте, недруги лукаві!
Друзі, зачекайте на путі!
Маю я святе синівське право
З матір'ю побуть на самоті.
Рідко, нене, згадую про тебе,
Дні занадто куці та малі,
Ще не всі чорти живуть на небі,
Ходить їх до біса на землі.
Бачиш, з ними щогодини б'юся,
Чуєш - битви споконвічний грюк!
Як же я без друзів обійдуся
Без лобів їх, без очей і рук?
Україно! Ти моя молитва,
Ти моя розпука вікова...
Громотить над світом люта битва
За твоє життя, твої права.
Україні
Коли крізь розпач випнуться надії
І загудуть на вітрі степовім,
Я твоїм ім'ям радію
І сумую іменем твоїм.
Коли грозує далеч неокрая
У передгроззі дикім і німім,
Я твоїм ім'ям благословляю,
Проклинаю іменем твоїм.
Коли мечами злоба небо крає
І крушить твою вроду вікову,
Я тоді з твоїм ім'ям вмираю
І в твоєму імені живу!
* * *
Де зараз, ви, кати мого народу?
Де велич ваша, сила ваша де?
На ясні зорі і на тихі води
Вже чорна ваша злоба не впаде.
Народ росте, і множиться, і діє
Без ваших нагаїв і палаша.
Під сонцем вічності древніє й молодіє
Його жорстока й лагідна душа.
Народ мій є! Народ мій завжди буде!
Ніхто не перекреслить мій народ!
Пощезнуть всі перевертні й приблуди,
І орди завойовників-заброд!
Ви, байстрюки катів осатанілих,
Не забувайте, виродки, ніде:
Народ мій є! В його гарячих жилах
Козацька кров пульсує і гуде!
* * *
Ні перед ким не станеш спину гнути,
Не віддасися ворогу в ясу,
Якщо ти міг, товаришу, збагнути
Свого народу велич і красу.
І наостанок хочеться сказати словами Олександра Олеся:
" Живи, Україно, живи для краси, для сили, для правди, для волі! Шуми, Україно, як рідні ліси, як вітер в широкому полі!"
Слава Україні! Героям Слава! Перемога буде за нами!
