Живе в народі пам'ять вічна

    

"Живе в народі пам'ять вічна" - таку назву має книжкова виставка-пам'ять, приурочена Дню пам'яті та Дню перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 1939-1945 роках.

   Друга світова війна - найстрашніша в історії людства ХХ століття. Вона затягла в свій вир 61 державу, 80 відсотків населення земної кулі, спопелила мільйони людей, особливо слов'ян. Одні з них загинули на полі бою, інші - в канцтаборах, померли від ран, а мирні жителі стали безневинними жертвами кривавих побоїщ на рідній землі.Фашистські зондеркоманди, війська СС, поліції не тільки знищували міста і села, а й беззахисних жінок, дітей, стариків, а юнаків і дівчат насильно вивозили на каторжні роботи до Німеччини, Австрії та інших країн.

  У секретній частині своєї настанови військам Гітлер наголошував: «Україна має забезпечувати достаток великій Німеччині. При цьому необхідно позбуватися місцевого населення, колонізувати територію».

   На захист Батьківщини, України , свого краю стали: кадрові військові, робітники і селяни, науковці і студенти, діти репресованих "ворогів народу", померлих батьків голодомору 1932-1933 років, в'язні сталінсько-беріївських таборів, люди різних поколінь, національностей, професій. Страшна кровопролитна війна тривала 1418 днів і ночей. Мужні захисники Вітчизни боролися з ненависним ворогом, не шкодуючи сил, здоров'я, життя...

З Полтавської області з червня 1941 року по травень 1945-го стали на бій з фашистськими загарбниками 269,5 тисяч наших земляків, у тому числі 23570 жінок і еавіть 20 підлітків. Смерч війни над Полтавським краєм пронісся двічі:

На Полтавщині чорний смерч війни пронісся двічі: в серпні – жовтні 1941 року, коли фашистські війська вторглись на територію області і, долаючи опір армій Південно-Західного фронту під командуванням генерал-полковника М. П. Кирпоноса, просувалися на схід, знищуючи все на своєму шляху. А вдруге – в серпні-вересні 1943 року, коли після поразки під Сталінградом, а особливо на Курській дузі, пошарпані і вже не такі спесиві гітлерівські вояки, огризаючись, прямували до Дніпра, знову безжально знищуючи все на своєму шляху, в тому числі й найцінніший скарб України – її людей.

Тож, ступивши кованими чобітьми на українську землю, з перших же днів окупанти почали наводити «новий порядок», що вилився у небачений злочинний терор проти українського народу, в справжній геноцид – винищення окремих груп населення.

І живуть у пам’яті народу
Його вірні дочки і сини,
Ті, що не вернулися з походів
Грізної, великої війни.

                  Їх життя, їх помисли високі,
                 Котрим не судилось розцвісти,
                 Закликають мир ясний і спокій,
                Як зіницю ока, берегти.

  Нехай День пам'яті і примирення стане нагадуванням про те, що мир та свобода - це найважливіші цінності, які ми повинні берегти та захищати. Особливо тепер, коли ворог нещадно атакує нашу Батьківщину, руйнує ракетами українські міста, вбиває дітей. Та ми віримо, що зовсім скоро настане наш день перемоги і ми зможемо щасливо і вільно жити в своїй країні!

Нехай цей День пам'яті стане важливим символом нашої єдності та співчуття з тими, хто став жертвою війни та насильства. Нехай ми завжди пам'ятаємо про те, що лише разом ми можемо зберегти мир та свободу. Тримаймося українці, адже ворог не спить і щодня атакує нашу Батьківщину. Хочеться сказати словами кобзаря: "Борітеся — поборете. Вам Бог помагає!".

В цей день ми згадуємо тих, хто не повернувся з війни, тих, хто віддав своє життя за нашу свободу. Хай наша пам'ять про них завжди буде живою. 

Вже стільки років, стільки зим,

Як відійшла війна кривава,

Вони ж лежать на полі слави,

Уклін вам мертвим і живим!

Спасибі вам, сивоголові,

Вітчизни-матері сини.

Немає правди у війни

Бо правда - в мирі та любові!