І пам'яті свіча не згасне... (огляд літератури до Дня пам'яті жертв голодоморів)

 Не звільняється пам'ять, відлунює знову роками.

Я зітхну... запалю обгорілу свічу.

Помічаю: не замки-твердині, не храми -

Скам'янілий чорнозем - потріскані стіни плачу.

Піднялись, озиваються в десятиліттях

З далини, аж немов з кам'яної гори.

Надійшли. Придивляюсь: Україна ХХ століття.

І не рік, а криваве клеймо: "Тридцять три".

 ... Досі не віриться, що в Україні - житниці всієї тодішньої радянської імперії раптом зник хліб і люди залишилися без зернини. Пухли старі і малі, вимирали роди і села. Смерть чигала  на шляхах, на полі, по хатах. ЇЇ кістлява рука, здавалося, вдень і вночі не випускала своєї кривавої коси. У світі не зафіксовано голодомору, подібного до того, який випав на долю наших дідів і бабусь.

    Українське село гинуло мовчки. Наша мати Україна божеволіла від горя і безвихідності. Адже:

Голодна смерть, напевно, найстрашніша,

Вона  повільна, довга і тяжка,

Бо зводить з розуму й така тривка...

І це ж було... І ніде правди діти,

Що  заподіяли цю смерть більшовики.

Дорослі мерли, старики і діти - 

Це геноцид кривавої руки.

  Довгий час про голодомор в Україні не можна було згадувати і говорити. В підручниках по історії не було жодного слова про цей злочин, так як і про репресії. І лише в 1990 році цю трагедію визнають злочинним курсом найближчого сталінського оточення і особисто вождя. З цього часу розпочинають офіційні дослідження, організовують радіо- та телепередачі, газети і журнали друкують статті, пишуть художні твори... Про це пишуть вірші, про це знімають кінофільми,  про це говорять книги.

  Тож сьогодні  пропоную  вам познайомитися з художньою та науково-публіцистичною літературою на цю болючу тему, яка є в нашій бібліотеці.

    Грунтовним виданням є збірка документів "Голод на Україні очима істориків, мовою документів 1932-1933" (1990 р.), у 1992 році добірка документів і матеріалів "Колективізація сільського господарства і голод на   1929-1933 рр." 

 

 Це питання вивчалося і було відоме поза межами нашої держави ще раніше. Вагомий внесок  у дослідження голодомору за кордоном вніс британський дипломат, історик, літератор, письменник-фантаст Роберт Конвест. Його книги "Жнива скорботи. Радянська колективізація і Голодомор", "Чорні жнива" одні з найвідоміших публікацій з історії сталінських репресій та голодомору в Україні.

Представлене нам краєзнавче дослідження "Книга скорботи Зіньківщини" створено виключно на документах Харківського та Полтавського обласних та Центральних державних архівів, зібраних спогадах, публікаціях. Вони розкривають місяць за місяцем хід подій, кінцевим результатом яких став Голодомор. Бо тільки вивчаючи кожен документ, що розповідає про дії влади в ті часи, можна осягти всю картину реалізації плану знищення голодом українського народу.

У творі "Жовтий князь" символічно переплітаються три кольори: чорний, білий і жовтий. Геніальність автора в тому, що він зумів цією бідною гамою кольорів передати багатюще розмаїття почуттів. Жовтий - показник ненаситності, спустошеності, яка підсилюється значенням слова "князь", що утверджує зверхність, могутність. непоборність і повновладдя. А поєднання чорного і білого у наших предків, як зазначав Павло Чубинський, було символом старості, забуття, смерті, зими. Тож вимальовується міфічна зловісна істота, схожа на фольклорний образ гоголівського Вія, що своїм поглядом перетворював усе на тлін.

  Роман Уласа Самчука "Марія" - перший в українській літературі художній твір про примусову колективізацію, так зване розкуркулення справжніх господарів землі, трудівників-хліборобів, про голодомор тридцять третього. Написаний він у стилі хроніки життя жінки-селянки, яка мимохіть підноситься до символу України. Помираючи голодною смертю,  Марія пропускає через свою начеб просвітлілу на якийсь час свідомість всі радощі і болі свого страдницького життя. 

Ця книжка - перше знайомство читача з видатним українським класиком, який став класиком ще за життя.

"Автобіографічна повість Івана Кирія "Голодна весна" - то страшний документ сталінського злочину, свідчення очевидця. Хоч написана вона в спокійній манері, але від того хочеться кричати на весь світ"      (Степан Колесник)

    Автор книжки, відомий український письменник, розповідає про трагічні події 1933  року, які він хлоп'ям пережив сам, коли здійснювали геноцид проти українського народу. На сторінках твору перед читачем постають жахливі картини голоду і все, що з ним пов'язано: людоїдство, смерть, моральний занепад людини.

  

Український письменник Олександр Міщенко  записав свідчення тих, кому довелося пережити голод 1933 року. Нелегко читати ці гіркі, тужливі записи з народних вуст. Нелегко ще й  тому,  що йдеться про наші рідні полтавські місця. 

   В цій книзі свідчення епохи, записи документальні, яким немає ціни.

   "Безкровна війна"  - так назвав автор свої записи. Можливо через те, що в одному із спогадів є пояснення цього вислову: "Частенько наш батько на різдво читав Біблію. Дочитаються було, до того місця, де про безкровну війну писалось, і не можуть пояснити, що воно таке - безкровна війна. А коли голодовка в тридцять третьому нагрянула, батько пухлі лежали в ліжкові, помирали, - підкликали нас усіх до себе і сказали: - Оце вам, діти, і є безкровна війна...".

      В наш час український народ потерпає від війни справжньої і зовсім небезкровної, яку принесла на нашу землю російська орда. І це не кіно, не книга, не хвора уява! Це - наша з вами історія, яка твориться сьогодні. Саме нам з вами відбудовувати Україну після нашої перемоги. А що вона буде неодмінно ми всі в тому впевнені. Але про трагічні сторінки забувати не можна, адже без минулого не побудуєш майбутнього.