Подорож у творчість Юрія Андруховича

   

Юрій Андрухович - поет, прозаїк,есеїст, перекладач, ініціатор і учасник багатьох літературно-артистичних перфоменсів, з 1990 року - Патріарх літературного угруповання "БУ-БА-БУ", автор чотирьох романів і п'яти поетичних збірок (кожна з яких була по-своєму першою),а також незліченної кількості есеїв, перекладів, кількох випадкових кіносценаріїв, однієї зовсім неочікуваної п'єси та однієдовго очікуваноїавторської антології. 

   Народився Юрій Андрухович 13 березня 1960 року у Станіславі (Івано-Франківськ). Навчався в спеціалізованій школі з поглибленим вивченням німецької мови. Володіє українською, російською, англійською та німецькою мовами.

   Закінчив редакторське відділення Українського поліграфічного інституту у Львові (1982). 

    

Був лідером відомої поетичної групи «Бу-Ба-Бу» («Бурлеск-Балаган-Буфонада»), яка об'єднала авторів з Рівного (Олександр Ірванець), Львова (Віктор Неборак), Івано-Франківська (Юрій Андрухович). Один із засновників постмодерністської течії в українській літературі, яку умовно називають «Станіславським феноменом». Представники цього напрямку активно розробляють поетику «карнавального» письма.

Наприкінці 1980-х відомий як активний діяч щойно створеного Народного Руху України.

З 1991 року публікується у великих літературних журналах України. Автор збірок поезій: «Небо і площі» (1985), «Середмістя» (1989), «Екзотичні птахи і рослини» (1991), «Пісні для Мертвого півня» (2004), романів: «Рекреації» (1992), «Московіада» (1993), «Перверзія» (1996), «Дванадцять обручів» (2003), «Таємниця. Замість роману» (2007), книг есеїв: «Дезорієнтація на місцевості» (1999), «Диявол ховається в сирі» (2006), «Тут похований Фантомас» (2015).

У 1990-х роках разом з Ю.Іздриком видавав «часопис текстів і візій» «Четвер» (1991–1996; перший в Україні постмодерністський журнал). Головний редактор літературного альманаху «Потяг 76». Протягом кількох років вів рубрику «Парк культури» у щоденній газеті «День» (Київ).

У 1994 році захистив кандидатську дисертацію, присвячену творчості замовчуваного в радянські роки класика української поезії першої половини XX століття Богдана-Ігоря Антонича.

У 1989 році за результатами публікації двох книг віршів прийнятий до Спілки письменників України, у 1991 році — за ідейними переконаннями вийшов зі складу Спілки разом з кількома колегами, ініціював створення Асоціації українських письменників, став її віце-президентом (1997–1999).

У 1997 році в Україні окремими виданнями вийшли 4 книги Андруховича: «Екзотичні птахи і рослини» (вірші), книга прози (романи «Рекреації» і «Московіада»), роман «Перверзія», книга есеїв «Дезорієнтація на місцевості».

Редактор і укладач Хрестоматійного додатку «Малої української енциклопедії актуальної літератури» (МУЕАЛ).

Автор п'ятого перекладу українською мовою п'єси «Гамлет» Вільяма Шекспіра (журнал «Четвер» № 10, 2000), а також антології перекладів американської поезії 1950-1960-х років «День смерті пані День» (2006).

Західна критика визначає Андруховича як одного із найяскравіших представників постмодернізму, порівнюючи за значимістю у світовій літературній ієрархії з Умберто Еко. Його твори перекладено багатьма європейськими мовами, зокрема роман «Перверзія» опубліковано у Німеччині та Польщі. Книгу есеїв видано в Австрії.

13 березня ми вітаємо Юрія Андруховича з Днем народження. Сьогодні  він святкує свій 65-річний ювілей. Багато написано, а ще більше готується до написання. Бажаємо ювіляру творчого натхнення, щоб радувати своїх читачів своїми словесними творіннями.

 У книжковому фонді бібліотеки налічується дві книги з творами відомого автора.. Це книга "Таємниця"  - робота, яка поглинула письменника цілковито і яку він сам вважає найголовнішою - станом на час її написання.

 

 Видання "БУ-БА-БУ" - це збірка творів українськиї авторів - учасників однойменного літературного угруповання. В цій збірці ви знайдете поезію, прозу та атеїстику Юрія Андруховича. 

  

Відверто поет говорить про себе та воє кохання у вірші "Казкар".

Я міг би гнати тепле стадо -               

  мене б життя кудись несло,                 

  або пізнав би легко й радо                     

  просте корисне ремесло.                         

   І так лічив би добрі днини,                     

   а дзигарі з високих веж                       

 мене хвалили б щогодини:                     

"Ти мудро й праведно живеш,                                                             

   якщо живеш, якщо живеш!".

А я - не той, бо родом з райдуг                                                                   

 і я махнув на похвали -                                                                       

   мене ви знаєте як зайду,                                                                         

   а все ж зовете за столи!                                                                       

 Адже в мені бринить як свято                                                             

 земних історій вічний рух:                                                                       

 про серце, вірне і завзяте,                                                                     

 про творче диво теплих рук, 

про незугарне і прегарне,                                                                       

 про сонний сад і жах темниць,                                                               

 про дівчину з очима сарни,                                                                     

  що виросло в краю суниць,                                                                   

про двоголосся неба й хліба,                                                                   

 коли у небі віщий птах,                                                                                 

 коли духмяна груша липня                                                                         

 в листках повисне і в літах,                                                                         

 а я повім коханій так:

ти - достеменна як сльоза,                                                                           

 найтонша лагідна лоза,                                                                             

   ти - океан для корабля,                                                                             

    розкішна маревна земля,                                                                             

 ти - і колиска, труна,                                                                           

 найчарівливіша струна

В тобі живе моя луна,                                                                           

   моя небесна борозна.                                                                               

 Я - просто пісенька твоя,                                                                           

   моє світило золоте,                                                                       

  холодний і бездарний я,                                                                       

   коли без тебе все не те,                                                                               

і світ, і плід у нас надвоє,                                                                             

  і ним ми ласуєм обоє...

 

   

    

   

Михайло Вербицький - творець пісні, що стала символом нації

   

4 березня відзначаємо 210 річницю від дня народження Михайла Вербицького композитора, автора музики Гімну України.

Михайло Вербицький – український композитор, диригент та отець УГКЦ, який розвинув хоровий стиль на Галичині. Він є автором близько 143 різножанрових творів: світських пісень, духовної та театральної музики.

Головні факти з життя Михайла Вербицького

·         Народився у селищі Явірник-Руський біля Перемишля (Польща) в сім’ї греко-католицького священника.

·         Коли йому було десять років – залишився без батька. Після цього матір відмовилася від опіки над сином, тому Михайла виховував родич – перемиський єпископ Іван Снігурський. Саме він започаткував музичну школу при перемишльській катедрі греко-католицької церкви, де вчився і Вербицький.

·         Навчався музики в Алоїза Нанке, Франтішека Лоренца.

·         У 1829 році вперше виступив на урочистому богослужінні в складі хору Перемишльської єпархії.

·         Михайло Вербицький навчався у Львівській духовній семінарії, яку тричі намагався закінчити. Перші два рази його виключили з навчального закладу, а третій раз він сам пішов, адже мав піти працювати, щоб утримувати сім’ю.

·         Ще під час навчання у Львівській духовній семінарії композитор добре оволодів грою на гітари. Саме він створив перший український посібник гри на цьому інструменті.

Пам'ятник Михайлу Вербицькому у Львові. Фото: Олександр Мазуренко

·         У 1950-му році його висвятили на священика.

·         Композитор був двічі одружений. Першою його жінкою була Барбара Сенер, яка після року шлюбу померла. Друга жінка Вербицького також померла завчасно. Після цих шлюбів у нього залишилися два сини: Іван та Андрій.

·         У 1850-му році отримав свою першу парафію у селищі Завадів Яворівського району Львівської області. Там він мешкав до 1852-го року.

·         З 1853 по 1856 рік служив у селищі Стрілки Старосамбірського району (Львівщина).

·         У 1856-му році став парохом у селі Млини на Яворівщині, де мав досить скромні умови для життя. Там він прослужив чотирнадцять років та жив до смерті.

·         Вербицький також навчав музики. Серед його учнів були такі композитори, як-от: Порфирій Бажанський та Віктор Матюк.

·         Помер 7 грудня 1870 році від раку. Тоді йому було п’ятдесят п’ять років. Похований у селі Млини.   (Фото церкви у селі Млини)

Михайло Вербицький та музика до гімну України                                                 Коли саме Михайло Вербицький створив музику до гімну України – досі не відомо. Оскільки немає точної дати, яку б подали науковці. Водночас 15 січня 1863 року у львівському часописі «Мета» вперше на Галичині надрукували текст «Ще не вмерла Україна» Павла Чубинського. Згодом Михайло Вербицький дізнався про цей текст та написав до нього мелодію. Так, у 1865 році пісню «Ще не вмерла Україна» надрукували разом з нотами.                            

10 березня 1865 року в Перемишлі її вперше виконали на події, яка була присвячена пам’яті Тараса Шевченка. Тоді її заспівали на закінчення концерту під диригуванням Анатоля Вахнянина. Після цього композиція стала популярною серед молоді та представників інтелігенції на Галичині.

У жовтні 1910 року пісню «Ще не вмерла Україна» у кельнському відділенні «Грамофону» записали на платівку. Тоді її виконав український оперний співак Модест Менцинський. А в 1917-1920 роках композиція стала одним із державних гімнів Української Народної Республіки (УНР).

Твори Михайла Вербицького                                                                                                           У творчому доробку Михайла Вербицького твори різних жанрів, як-от: оперети, симфонії-увертюри, водевілі, мелодрами, музика для хорів та вокальних ансамблів тощо. Крім того, він створював музику, використовуючи вірші українських авторів. Наприклад, Юрія Федьковича, Володимира Шашкевича, Тараса Шевченка. Також написав близько сорока сольних пісень, які виконуються під гітару та шість – для фортепіано. За словами українського композитора Станіслава Людкевича, найвизначнішими творами хорової музики Вербицького є «Заповіт», «Дай, дівчино», «Де Дніпро наш», «Поклін» (світські пісні) та «Іже Херувими», «Достойно», «Отче наш» (духовні пісні). Також музикознавець у своїй статті «Михайло Вербицький та українська суспільність» (1934 р.) пише: «Михайло Вербицький — це перший піонер української музики на Галицькій Україні в 40-х роках ХІХ століття, коли у нас ще не було ні Лисенка, ні «Запорожця за Дунаєм», ні «Вечорниць» Ніщинського. Михайло Вербицький є найбільшим нашим після Бортнянського духовним хоровим композитором, творцем хорового стилю в Галичині. Він найкраще перейняв дух і техніку духовної музики Бортнянського».  

  Також Людкевич додає, що саме Вербицькому «вдалося здійснити тодішній народний ідеал, потрапити в чистий та щирий тон народної душі». Таким чином, композиції Михайла Вербицького мають  українську національну основу, водночас у них відображено новаторство композитора, його власний стиль.