Юрій Андрухович - поет, прозаїк,есеїст, перекладач, ініціатор і учасник багатьох літературно-артистичних перфоменсів, з 1990 року - Патріарх літературного угруповання "БУ-БА-БУ", автор чотирьох романів і п'яти поетичних збірок (кожна з яких була по-своєму першою),а також незліченної кількості есеїв, перекладів, кількох випадкових кіносценаріїв, однієї зовсім неочікуваної п'єси та однієдовго очікуваноїавторської антології.
Народився Юрій Андрухович 13 березня 1960 року у Станіславі (Івано-Франківськ). Навчався в спеціалізованій школі з поглибленим вивченням німецької мови. Володіє українською, російською, англійською та німецькою мовами.
Закінчив редакторське відділення Українського поліграфічного інституту у Львові (1982).
Був лідером відомої поетичної групи «Бу-Ба-Бу» («Бурлеск-Балаган-Буфонада»), яка об'єднала авторів з Рівного (Олександр Ірванець), Львова (Віктор Неборак), Івано-Франківська (Юрій Андрухович). Один із засновників постмодерністської течії в українській літературі, яку умовно називають «Станіславським феноменом». Представники цього напрямку активно розробляють поетику «карнавального» письма.
Наприкінці 1980-х відомий як активний діяч щойно створеного Народного Руху України.
З 1991 року публікується у великих літературних журналах України. Автор збірок поезій: «Небо і площі» (1985), «Середмістя» (1989), «Екзотичні птахи і рослини» (1991), «Пісні для Мертвого півня» (2004), романів: «Рекреації» (1992), «Московіада» (1993), «Перверзія» (1996), «Дванадцять обручів» (2003), «Таємниця. Замість роману» (2007), книг есеїв: «Дезорієнтація на місцевості» (1999), «Диявол ховається в сирі» (2006), «Тут похований Фантомас» (2015).
У 1990-х роках разом з Ю.Іздриком видавав «часопис текстів і візій» «Четвер» (1991–1996; перший в Україні постмодерністський журнал). Головний редактор літературного альманаху «Потяг 76». Протягом кількох років вів рубрику «Парк культури» у щоденній газеті «День» (Київ).
У 1994 році захистив кандидатську дисертацію, присвячену творчості замовчуваного в радянські роки класика української поезії першої половини XX століття Богдана-Ігоря Антонича.
У 1989 році за результатами публікації двох книг віршів прийнятий до Спілки письменників України, у 1991 році — за ідейними переконаннями вийшов зі складу Спілки разом з кількома колегами, ініціював створення Асоціації українських письменників, став її віце-президентом (1997–1999).
У 1997 році в Україні окремими виданнями вийшли 4 книги Андруховича: «Екзотичні птахи і рослини» (вірші), книга прози (романи «Рекреації» і «Московіада»), роман «Перверзія», книга есеїв «Дезорієнтація на місцевості».
Редактор і укладач Хрестоматійного додатку «Малої української енциклопедії актуальної літератури» (МУЕАЛ).
Автор п'ятого перекладу українською мовою п'єси «Гамлет» Вільяма Шекспіра (журнал «Четвер» № 10, 2000), а також антології перекладів американської поезії 1950-1960-х років «День смерті пані День» (2006).
Західна критика визначає Андруховича як одного із найяскравіших представників постмодернізму, порівнюючи за значимістю у світовій літературній ієрархії з Умберто Еко. Його твори перекладено багатьма європейськими мовами, зокрема роман «Перверзія» опубліковано у Німеччині та Польщі. Книгу есеїв видано в Австрії.
13 березня ми вітаємо Юрія Андруховича з Днем народження. Сьогодні він святкує свій 65-річний ювілей. Багато написано, а ще більше готується до написання. Бажаємо ювіляру творчого натхнення, щоб радувати своїх читачів своїми словесними творіннями.
У книжковому фонді бібліотеки налічується дві книги з творами відомого автора.. Це книга "Таємниця" - робота, яка поглинула письменника цілковито і яку він сам вважає найголовнішою - станом на час її написання.
Видання "БУ-БА-БУ" - це збірка творів українськиї авторів - учасників однойменного літературного угруповання. В цій збірці ви знайдете поезію, прозу та атеїстику Юрія Андруховича.
Відверто поет говорить про себе та воє кохання у вірші
"Казкар".
Я міг би гнати тепле стадо -
мене б життя кудись несло,
або пізнав би легко й радо
просте корисне ремесло.
І так лічив би
добрі днини,
а дзигарі з високих веж
мене хвалили б
щогодини:
"Ти мудро й праведно живеш,
якщо живеш, якщо живеш!".
А я - не той, бо родом з райдуг
і я махнув на похвали -
мене ви знаєте як зайду,
а все ж зовете за столи!
Адже в мені бринить як свято
земних історій вічний
рух:
про серце, вірне і
завзяте,
про творче диво теплих рук,
про незугарне і прегарне,
про сонний сад і жах
темниць,
про дівчину з очима
сарни,
що виросло в
краю суниць,
про двоголосся неба й хліба,
коли у небі віщий
птах,
коли духмяна груша
липня
в листках повисне і в
літах,
а я повім коханій так:
ти - достеменна як сльоза,
найтонша лагідна
лоза,
ти - океан для
корабля,
розкішна маревна земля,
ти - і колиска, труна,
найчарівливіша струна
В тобі живе моя луна,
моя небесна
борозна.
Я - просто пісенька твоя,
моє світило золоте,
холодний і бездарний я,
коли без тебе
все не те,
і світ, і плід у нас надвоє,
і ним ми ласуєм обоє...
Немає коментарів:
Дописати коментар