Серця скоряються коханню...

                                                                          Любов - це дар.                                                                                                                                            І Бог сам обира,                                                                                                                                          Хто заслужив оце пізнати диво.    

       Віками ми намагаємося пояснити цей загадковий стан людини. Не одне покоління письменників, поетів, музикантів, художників виразили це почуття в слові, музиці, картині, скульптурі...

     До вашої уваги виставка-інсталяція "Вічні символи кохання"

       Ще з незапам'ятних часів, часів створення світу, живої і неживої природи, а найголовніше створення чоловіка і жінки, існує почуття любові.

     Згадаємо яблуко...  Всі ми знаємо, що саме яблуко з дерева пізнання Добра і зла, яке спробувала Єва і дала покуштувати Адаму, дало поштовх любові. Традиційно в середньовічній Європі зображення яблук було вкрай поширеним в картинах на біблійні теми, як символ Гріхопадіння. Сьогодні яблуко символізує життєву силу, молодість, кохання і шлюб.  

     Афродіта - богиня вроди та кохання, мати бога Ероса, цариця німф і грацій.  Відома нам з "Міфів стародавньої Греції" і до сьогодні вважається покровителькою всіх закоханих, шлюбу та сімейного затишку.  Навіть в наш час створюються скульптурні статуетки цієї найпрекраснішої із богинь. Із чого б ви думали? Дуже гарно виходять із воску... Таку можна придбати на Сорочинському ярмарку (адже яких чудес там не буває) і подарувати коханій людині.

      В центрі ви, напевно, впізнали зображення символу сучасної Франції - Ейфелевої вежі? Давайте пригадаємо в якому місті вона знаходиться? Звичайно ж у Парижі. А чому саме Париж? Та тому що саме  Париж - місто любові, мріють відвідати всі закохані пари. І навіть квіти тут символічні. Адже троянда також означає любов.

     Доречною тут виявилася раритетна статуетка, яка відображає європейських наречених  сімнадцятого чи вісімнадцятого століття.

  Поглянувши на ось цю чудернацьку пляшечку, давайте уявимо, що можливо саме в такій знаходився чарівний напій кохання, який випили до дна легендарні закохані Трістан та Ізольда.

  Лебеді та голуби, за історією, були атрибутами самої Афродіти. Але і в Україні з давніх-давен пара голубів чи пара лебедів символізують нерозлучність, взаємне щире і вірне кохання. Адже на українських весільних рушниках вишивають чи малюють неодмінно цих прекрасних птахів об'єднаних серцями чи кільцями. 

      Ще один штрих - вишита картина  за мотивами відомої всім нам з дитинства казкою О.Пушкіна  "Сказка о царе Салтане". Вона знаходиться тут, тому що зображає зустріч юного князя Гвідона з прекрасною царівною, в образі лебідки, в яку він закохується з першого погляду.  Чи це не символ кохання?

    Усе прекрасне на Землі створене з любові до коханих. Воздвигнуті з любові палаци, осяяні місячним сяйвом акорди сонати, витончені вальси, романси, перлини світової та української лірики та прози стали величавими пам'ятниками високих почуттів.

    Сьогодні пропоную вам рядки з творчості молодої поетеси, полтавчанки Марії Бойко.

            Вона подарувала читачам збірку поезій "Квітка папороті". В Україні квітка папороті - це  пристрастне, палке і всеохоплююче почуття. Легенда під аналогічною назвою розповідає нам саме про таке кохання  відомої українки, полтавчанки  Марусі Чурай. Думаю, що наступні слова допоможуть вам краще зрозуміти, якою сильною і красивою була її любов до коханого Гриця.

                   ... Та знову він - у снах і у безсонні

                       Сміється й кличе голосом дзвінким!

                      Та я не почуваюсь у полоні,                                                                                                 

                       Довірившись іду в світи за ним...

                       Ми зустрічались на вузькій стежині,

                       За кілька кроків - кілька слів нових.

                       З довірливого серця по краплині

                       Він взяти спокій непомітно встиг.

                       Здавалося, він просто перехожий

                       І мав, не озираючись пройти.

                       Але без нього я тепер не можу -

                       Зустрілися на мить і назавжди.    

      Ви, думаю, погодитесь, що так звучить закоханість майже кожної дівчини...

   Книга Щепкіна Т.А. "Дата рождения и ваша судьба" зможе пояснити вам , чому кохання - це безцінний дар. Всі дослідження, описані в цьому виданні здійснено завдяки науці нумерології, яка стверджує, що числа мають здатність впливати на всі предмети і явища світу, тобто, і на наше життя також. Книга словами древніх мудреців стверджує, що головне в житті - це отримати цей дар - любити.

     Надзвичайно популярна сьогодні книга Крістін Гір "Рубінова книга" доводить, що кохання долає час, хоча час сильніший за все. Ця розповідь зможе заволодіти вами з першої сторінки.

     Відома в усьому світі письменниця, як авторка 54-х неперевершених любовно-історичних романів, Бертріс Смолл, в своїй книзі "Любов дика і прекрасна" знайомить нас ще з однією історією кохання. Чи зможуть закохані подолати всі перепони і нарешті поєднати свої серця в танку дикої та прекрасної любові? 

     

     Романи Вікторії Холт "Украденные ночи" та "Знак судьбы",  книга Тасміна Перрі "Прощальный поцелуй",  роман Тані Вінк "Я останусь, если хочешь" нікого не залишать байдужими. Адже тут вирують справжні почуття, пристрасті та інтриги. Тут звучить гімн перемоги всесильної любові над всіма перипетіями життя. 

     Тож запрошую вас перечитати нові змістовні книги, долучитися до прекрасного через мистецтво, історію та художнє слово.

 

    А я вітаю вас з найромантичнішим святом Днем  святого Валентина! Бажаю, щоб кожен із вас отримав безцінний подарунок Долі - кохати і бути коханими! 

      

               

     

                                                          

                                                          

Володар дару правдивого спостереження життя (сторінка ювіляра)

           Сьогодні відзначаємо 120-ту річницю від дня народження видатного українського письменника Валер'яна Підмогильного.                                                                                                     Нам у спадок залишилися його талановиті, оригінальні твори (оповідання, повісті, романи) та чисельні переклади з французької класики, особливо популярні в 20-тих роках минулого століття (Вольтера М.Ф., Дідро А., Гюго В. Бальзака О., Доде А., Мопасана Г., Меріме П., Франса А.). Всі ці твори на такому високому рівні, що ними "сміливо може пишатися українська література...".  Його творче життя тривало лише 15 років. Зовсім молодим, тридцятичотирилітнім, він був вирваний з літературного процесу і взагалі ізольований від суспільного оточення, де восени 1937 року розчинився в холодній безвісті сумнознаного Соловецького концтабору.

     Відомий український письменник Юрій Смолич у своїх, і нині популярних "Розповідях про неспокій" лишив чи не єдину згадку про сьогоднішнього ювіляра: "Коли б хтось із читачів оцих моїх літературних спогадів та запитав мене, кого з молодих українських письменників двадцятих-тридцятих років я вважав найбільш інтелектуально-заглибленим, душевно тонким, або, по-простому кажучи, найбільш інтелігентним, то я б ні на хвилину не задумався і відказав: Валер'я на Підмогильного ". І це не порожні слова. Адже саме він користувався високим  авторитетом  письменника-інтелектуала, вихованого на національній та європейській класиці, з філософським заглибленням у пізнання світу і людини. Це і дивувало в ньому найбільше: звідки такий світогляд у хлопця з селянької родини степового села Чаплі під Катеринославом (Дніпром)?

   Але, як сказав Екзюпері: "Всі ми родом з дитинства".  Природжений розум,тактовність, делікатність й сувора гідність, тобто та природна інтелігентність, якою здавна славилися жінки на Україні, особливо козацькі нащадки, передалася йому від матері. Від матері в нього добірна мова і глибока любов до історії рідного краю. А знаючи на "відмінно"французьку мову та захопившись творами класиків - особливо філософськими  С.Франса,  Підмогильний в свої 19 років підійшов до прагнення відчувати стан і рухи людської душі, вчитися бачити реальність навколишнього життя і, як Франс, піддавати все сумніву.

      Пропоную уривок із його оповідання "Проблема хліба" де можна дійсно відчути його дар правдивого спостереження життя:

   "Гроші, щоб купити... Гроші... Так, доведеться щось спродати, чимсь поступитися з свого невеличкого майна.

    Короткозорі люди звичайно починають спродувати одежу. Яке безглуздя! Бо що ж треба людині шанувати - так це одежу! Я розумію тих, хто каже про культ тіла, - людині немає іншої ради, як любити те, що їй неминуче дано. А той, хто хоч на хвилину здолає глянути на себе збоку, одразу примітить, що його тіло, хоч яке воно довершене, годиться хіба що на жаль та на глум. Чурак, що до нього причеплено чотири пальці й насаджено кулю на підпорці, - справді чудний, хоч як його виточуй.

    Шкода й мови! Адже ж немає сумніву, що мавши тіло жаби, людина любила б його так само, як і теперішнє, й так само вславила б його в мармурі, малюнках і слові... Отже, одежа - велика річ! Ми творимо її на свій смак, тимчасом як наше тіло - дарований кінь, якому не виходить дивитися в зуби. Убрання - це гарний нічний горщик, і хоч яка гидка буде його укладина, проте, краще ховати її

в гарному посуді, ніж у поганому, чи й зовсім виливати додолу".

     Цікаве бачення, правда? І в його творах ще безліч тем, які Підмогильний подає в дуже оригінальній філософській формі.

    Тож я запрошую вас поцікавитися творчістю Валер'яна Підмогильного, перечитати його книги в бібліотеці, де кожен знайде цікавинку для себе... Це на мою думку... А на вашу?