Сьогодні відзначаємо 120-ту річницю від дня народження видатного українського письменника Валер'яна Підмогильного. Нам у спадок залишилися його талановиті, оригінальні твори (оповідання, повісті, романи) та чисельні переклади з французької класики, особливо популярні в 20-тих роках минулого століття (Вольтера М.Ф., Дідро А., Гюго В. Бальзака О., Доде А., Мопасана Г., Меріме П., Франса А.). Всі ці твори на такому високому рівні, що ними "сміливо може пишатися українська література...". Його творче життя тривало лише 15 років. Зовсім молодим, тридцятичотирилітнім, він був вирваний з літературного процесу і взагалі ізольований від суспільного оточення, де восени 1937 року розчинився в холодній безвісті сумнознаного Соловецького концтабору.
Відомий український письменник Юрій Смолич у своїх, і нині популярних "Розповідях про неспокій" лишив чи не єдину згадку про сьогоднішнього ювіляра: "Коли б хтось із читачів оцих моїх літературних спогадів та запитав мене, кого з молодих українських письменників двадцятих-тридцятих років я вважав найбільш інтелектуально-заглибленим, душевно тонким, або, по-простому кажучи, найбільш інтелігентним, то я б ні на хвилину не задумався і відказав: Валер'я на Підмогильного ". І це не порожні слова. Адже саме він користувався високим авторитетом письменника-інтелектуала, вихованого на національній та європейській класиці, з філософським заглибленням у пізнання світу і людини. Це і дивувало в ньому найбільше: звідки такий світогляд у хлопця з селянької родини степового села Чаплі під Катеринославом (Дніпром)?
Але, як сказав Екзюпері: "Всі ми родом з дитинства". Природжений розум,тактовність, делікатність й сувора гідність, тобто та природна інтелігентність, якою здавна славилися жінки на Україні, особливо козацькі нащадки, передалася йому від матері. Від матері в нього добірна мова і глибока любов до історії рідного краю. А знаючи на "відмінно"французьку мову та захопившись творами класиків - особливо філософськими С.Франса, Підмогильний в свої 19 років підійшов до прагнення відчувати стан і рухи людської душі, вчитися бачити реальність навколишнього життя і, як Франс, піддавати все сумніву.
Пропоную уривок із його оповідання "Проблема хліба" де можна дійсно відчути його дар правдивого спостереження життя:
"Гроші, щоб купити... Гроші... Так, доведеться щось спродати, чимсь поступитися з свого невеличкого майна.
Короткозорі люди звичайно починають спродувати одежу. Яке безглуздя! Бо що ж треба людині шанувати - так це одежу! Я розумію тих, хто каже про культ тіла, - людині немає іншої ради, як любити те, що їй неминуче дано. А той, хто хоч на хвилину здолає глянути на себе збоку, одразу примітить, що його тіло, хоч яке воно довершене, годиться хіба що на жаль та на глум. Чурак, що до нього причеплено чотири пальці й насаджено кулю на підпорці, - справді чудний, хоч як його виточуй.
Шкода й мови! Адже ж немає сумніву, що мавши тіло жаби, людина любила б його так само, як і теперішнє, й так само вславила б його в мармурі, малюнках і слові... Отже, одежа - велика річ! Ми творимо її на свій смак, тимчасом як наше тіло - дарований кінь, якому не виходить дивитися в зуби. Убрання - це гарний нічний горщик, і хоч яка гидка буде його укладина, проте, краще ховати її
в гарному посуді, ніж у поганому, чи й зовсім виливати додолу".
Цікаве бачення, правда? І в його творах ще безліч тем, які Підмогильний подає в дуже оригінальній філософській формі.
Тож я запрошую вас поцікавитися творчістю Валер'яна Підмогильного, перечитати його книги в бібліотеці, де кожен знайде цікавинку для себе... Це на мою думку... А на вашу?
Немає коментарів:
Дописати коментар