Їх подвиг залишається в пам'яті нашого народу (історичний спогад)

  

    Сьогодні День пам’яті Героїв Крут – однієї з трагічних і водночас високо легендарних сторінок в історії української визвольної боротьби 1917-1921 рр. Тож пропоную згадати українських героїв в рамках історичного спогаду "Їх подвиг залишається в пам'яті нашого народу".

                                       ... Нема любові понад ту, що окропила кров'ю Крути,

                                        І ту гарячу кров святу повік Вкраїні не забути ...

   У пам’яті кількох народів збережено історію про 300 героїв. Що загинули, захищаючи свою землю від нападників. У давніх греків це були 300 спартанців при Фермопілах, у грузинів – 300 арагвійців на підступах до Тбілісі, а в українців – 300 козаків під Берестечком та 300 юнаків під Крутами.

   У бою під Крутами полягли київські студенти й учні, що 1918-го стали на захист своєї Вітчизни.

   Поїзди, проходячи повз цю маленьку  станцію, стишують хід, а в день, коли сталася трагедія, тривожно сигналять… Немов будять приспану  й присипану порохом забуття за часів СРСР нашу пам’ять про тих, хто поклав голову в цих полях, захищаючи незалежність молодої Української держави.

Ще юнаки, ще майже діти,

А навкруги і смерть, і кров.

«На порох стерти, перебити!» -

Іде на Київ Муравйов.

    До кінця грудня 1917 року більшовики встановили владу на більшій частині Сходу України та почати наступ на Київ. Захищати столицю було нікому. 15-ти тисячна армія, яку мала УНР, була деморалізована довгою війною, розчарована у політиці Центральної Ради. В цих умовах стати на захист Києва були здатні, мабуть лише гімназисти та  студенти.  5 січня 1918 року було створено студентський курінь Січових стрільців. Добровольці почали тренування, які продовжувалися не більше тижня, до 26 січня. Вранці 28 січня сотні студентського куреня прибули на станцію Крути та почали рити окопи, займаючи позиції. Озброєння катастрофічно бракувало – загін мав лише 16 кулеметів, невеликий бронепоїзд та обмаль патронів.

     Бій під Крутами 29 січня тривав 5 годин між 4-тисячним підрозділом російської Червоної гвардії під проводом есера Михайла Муравйова та загоном  київських курсантів і козаків «Вільного козацтва»,  що загалом нараховував близько чотирьох сотень вояків. Цей бій розпочався о 9-тій годині ранку. Захисники понесли значні втрати, але змогли відбити перші атаки ворога. Аж ось почали закінчуватися патрони, замовкла і гармата на бронепоїзді, відстрілявши весь боєзапас. Запросивши підтримки, не отримали відповіді. Як з’ясувалося потім, штабісти кинули бійців напризволяще, втікаючи на потязі назад до Києва. Так поспішали, що навіть забули відчепити вагони з боєкомплектом…

   За різними джерелами, українська сторона втратила вбитими від 300 до 400 чоловік, але змогла затримати більшовицьку армію і здійснила організований відступ, руйнуючи за собою колії і мости. Російське радянське військо втратило боєздатність на чотири дні. Поновити наступ на Київ війську Муравйова прийшлося на реквізованих селянських возах по розмоклій дорозі, а не залізницею, як планувалося.  Ця затримка ворога дала змогу українській делегації укласти  Брест-Литовський мирний договір, який врятував молоду українську державність.

   На похоронах в Києві біля Аскольдової могили голова Української Центральної Ради Михайло Грушевський назвав юнаків, які загинули в нерівній боротьбі, героями, а Павло Тичина присвятив героїчному вчинкові вірш «Пам’яті тридцяти». (розвідувальний загін із 30 бійців потрапив у полон, де «червоні» з них дуже жорстоко знущалися, а потім розстріляли).

 

                                    На Аскольдовій могилі поховали їх –

                                    Тридцять мучнів-українців, славних, молодих…

                                    На Аскольдовій могилі український цвіт! –

                                    По кривавій по дорозі нам іти у світ.

                                    На кого посміла знятись зрадницька рука?

                                    Квітне сонце, - грає вітер і Дніпро-ріка…

                                    На кого завзявся воїн? Боже, покарай!

                                    Понад все вони любили свій коханий край.

                                    Вмерли в Новім Заповіті з славою святих.

                                    На Аскольдовій могилі поховали їх.

 

         Трагічна загибель студентського куреня під Крутами стала символом патріотизму і жертовності у боротьбі за незалежну Україну. Подвиг українських юнаків під Крутами, що своєю кров’ю окропили свою святу землю в боротьбі за волю України, навічно залишиться в історії як символ національної честі.

          У масштабах всесвітньої історії ця битва зовсім невеличка. Вона не є зразком військового мистецтва. Однак це – символ нескореного духу нашої нації. Нехай пам’ять про наших героїв, що загинули під Крутами, буде вічною. І нехай їхня смерть буде для нас прикладом, як треба любити свою Батьківщину.

                                   Який колись страшний був час, яка була страшна хвилина,

                                   Як мати, плачучи, між трупами шукала свого сина.

                                   Таких синів було багато, і мати не була одна.

                                   Героїв вірних України сира сховала всіх земля.

                                   Нечиста сила – орда дика забрала молоде життя.

                                   Навік ми будем пам’ятати Героїв Крутів, їх буття.