Лірична хвилинка з бібліотекою

    Як багато пісень написано! Але серед усіх інших знайдеться така, яка зачепить душу на все життя.
   Так... сьогодні запрошую до розмови про пісню... Але пісню, почувши яку одного разу, ви не зможете забути її ніколи. Можливо ви не запам'ятаєте всі слова з неї, але будете згадувати окремі рядки і навіть аналізувати ними якісь вчинки людей, з якими спілкуєтесь.
    Такою піснею особисто для мене є, давно забута пісня Василя Вейкки "Летят перелетные птицы низовьем".
    Ця пісня свого часу часто звучала в нашому будинку культури. ЇЇ виконували на сцені і співали просто під час відпочинку. Її мелодія, а особливо слова не залишали байдужими нікого. Тож хочу декому нагадати, а декого познайомити  зі значущими словами цієї, дуже красивої та повчальної пісні.
 Та поряд з цим, перегляньте призабуті світлини виконавців цієї та багатьох інших милозвучних пісень, які радували односельців своїм співом в минулі роки, навіть минулого століття:
                   Летят перелетные птицы низовьем
                   Над ширью поле, над разливом озер
                   Они приземлятся в родное гнездовье
                   И выведут стайку шумливых птенцов.
   Летят эти птицы к зеркальным разливам
   К озерам, согретым весенним теплом, 
   А я провожаю их взглядом тоскливым
   И думаю думку о чем-то своем.
                  И часто порой вспоминаю об этом,
                  Что был никогда и никем я любим,
                  Что счастье меня обошло стороною -
                  Быть может и сам не поладил я с ним.
Был молод и весел, встречал свои весны,
Нередко гордился своею мечтой,
Шумели над берегом стройные сосны
И девушка рядом шагала со мной.
                   Но я ведь ее посчитал некрасивой,
                   И стежки-дорожки к другой привели,
                   А эта немного казалась ревнивой,
                   Была еще третья, а годы все шли.
Сынишка вдали без отца подрастает,
И пух серебрит уже губу юнца.
Он писем моих получать не желает,
И пишет в анкете: "Не знаю отца".
                   Вот улицы полны весеннего шума,
                   И к бабушкам в гости внучата спешат,
                   А я провожаю их взглядом тоскливым,
                   Седой безутешный, а годы летят... 
   Маю надію, що слова цієї пісні спонукатимуть вас задуматися над швидкоплинністю нашого життя, поспішати творити добро, берегти свою сім'ю, цінувати своїх ближніх та рідних людей.
     А поки що насолоджуйтесь переглядом світлин з аматорами Лютенськобудищанської сцени минулих років.