10 липня 2021 року літературний світ відзначив 150-річчя Марселя Пруста (1871-1922), видатного французького письменника , родоначальника сучасної психологічної прози.
Відомі його романи циклу "У пошуках утраченого часу". Світову славу йому приніс другий із них - роман "У затінку дівчат-квіток", який побачив світ у 1919 році і того ж року був удостоєний Гонкурівської премії. (Перший роман під назвою " На Сваннову сторону") Чарівна історія кохання, інтелектуального прозріння й епохи, за словами письменника Андре Моруа "повної сумного зачарування приреченості". Проза Пруста знаменувала народження зрілого фундаментального модернізму.
Цитати з книг: " Мудрість неможна отримати в дар, мудрості неможливо навчити, до неї можна прийти самостійно, й ніхто не зможе здійснити цей шлях за нас, не зможе його позбавити, тому що мудрість - це точка зору на все навкруг"
" ... доки ми виправляємо нашу думку про людину, сама вона змінюється... " " Назви предметів завжди пов'язані у нас в голові з тим, як ми ці предмети уявляємо, при цьому це початкове уявлення спонукає нас відкидати ті наші спостереження, які є йому протилежними" ("У затінку дівчат-квіток").
Чим же зачаровують твори Марселя Пруста? Є думка, що, читаючи його книги, ти немов поринаєш повністю у думки, наміри, сподівання автора. Ти можеш відчувати його бажання, тим самим сформулювати у думках свої, ти можеш навчитися аналізувати поведінку свою і те, як відносяться до тебе інші. Судіть самі:
"... Пані Сванн насамкінець заявляла: - Приходьте! Кращого напутника, ніж він , не знайти.
Пані Сванн нагадала мені, щоб я прийшов взавтра до неї на обід з Берготтом, достоту, як запрошують на щось сухотника вкупі з полковим командиром: мовляв, це в інтересах моєї кар'єри. Буцімто художні шедеври з'являються завдяки "взаєминам"!
Отож, Сванни не більше ніж мої родичі (тобто ті, хто мав би за різних життєвих обставин стромляти мені палиці в колеса) заважали моєму раюванню, раюванню досхочу милуватися на Жільберту - не спокійно, ні, а з умліванням. У коханні нема спокою, бо те, чого ми добилися, лишень щабель, аби домагатися більшого. Поки я не міг бувати у Жільберти, я тільки позирав на це недоступне щастя і навіть не уявляв собі, які там на мене чекають нові причини хвилювання. Коли ж опір її батьків лопнув і справа врешті була розв'язана, перепона почала виникати заново, але щоразу в іншій подобі. З цього погляду можна сказати, що наша дружба щодня починалася знову. Щовечора, повернувшись до себе, я усвідомлював, що мені треба сказати Жільберті щось дуже важливе, від чого залежить наша приязнь, і це важливе щоразу було іншим. Але зрештою я був щасливий, і ніщо більше не загрожувало моєму щастю. Овва! Загроза прийшла звідти, звідки я ніколи її не сподівався: з боку Жільберти і мене самого. Гризоти мені завдало саме те, в чому я був певен, те, що малювалося мені щастям. Щастя в коханні стан ненормальний. Насправді щасливим нас робить поява у серці чогось несталого, чогось такого, що ми прагнемо назавжди утримати й чого ми майже не помічаємо, поки воно з нами. Насправді кохання - це непогамовна мука, радість її знешкоджує, втишує, відтягує, але мука будь-якої миті може стати такою, якою була б давно, коли б мети не досягалося, - немилосердною..."
Це уривок із роману Марселя Пруста "У затінку дівчат-квіток". Правда ж думки закоханого чоловіка змальовані у творі багато в чому нагадують думки кожного закоханого: невпевненість, зміну настрою та інші відчуття? Але ж це тільки невеличка частинка цього літературного шедевру - далі цікавіше...
Тож завітайте в бібліотеку та познайомтесь з цікавою книгою, яка спонукає до думки про своє життя, почуття та вчинки.
Немає коментарів:
Дописати коментар