Лабіринтами становлення української писемності

  

   24 ми відзначаємо День слов'янської писемності і культури. 

  Пропоную вашій увазі онлайн екскурс в історію "Становлення української писемності". А так як писемність і мова нероздільні, то ми й про мову нашу рідну українську поговоримо...   

  Мова - це характер народу. його пам'ять, історія і духовна могутність. У ній відбивається психічний склад народу, його звичаї, традиції, побут, сучасне і минуле, його розум і досвід, краса і сила душі. Все це народ оформлює словом. Рідну мову Панас Мирний назвав "живою схованкою людського духу", Іван Франко -  "коштовним скарбом народу", а Олесь Гончар - "генофондом культури". У відомому вірші "Рідна мова" Максим Рильський дає таке поетичне визначення рідної мови:

              Як гул століть, як шум віків, як бурі подих - рідна мова.

              Вишневих ніжність пелюстків, сурма походу світанкова,

              Неволі стогін, волі спів, життя духовного основа...

   Мова є основним знаряддям людських стосунків. Без мови не може існувати і розвиватися суспільство. Ми думаємо, як правило, словами. Мова і думка йдуть поряд. Освіта, наука, мистецтво, культура пов'язані з мовним вихованням, вони не можуть розвиватись, якщо занепадає мова - найголовніше і найбагатше джерело національної духовності.

  Як увічнити мовлене слово, передати його нащадкам. Над цим з давніх-давен задумувались люди.  Тож величезну роль у нашому розвитку відіграло виникнення письма, що являє собою розмовну мову, закріплену в знаках. На основі писемної мови виникає літературна мова, мова державних установ. громадських організацій, навчальних закладів, науки, преси, театрів, а пізніше - кіно, радіо, телебачення.

    Літературна мова має свій єдиний правопис, унормовані граматичні форми. Спочатку літературною мовою вважалася книжна мова. Склалося так, що після прийняття в Київській Русі  християнства (988р.) книжною мовою стала староболгарська (церковнослов'янська) мова, яка прийшла на Русь разом з культовими книжками. Створили її брати-месіонери, проповідники православ'я Кирило та Мефодій на основі західноболгарської (македонської) говірки міста Солуня (тепер Салоніки). Близько 863 р. брати переклали грецько-візантійські церковні книжки рідною їм говіркою, і згодом ця мова в Болгарії поширилася як літературна. Для здійснення такого перекладу потрібна була слов'янська азбука, її й створив старший брат Кирило, пристосувавши грецькі літери до звукового складу рідної мови. Це письмо стало називатися кирилицею. Вона лежить і в основі нашого сучасного алфавіту 

    Деякі вчені вважають, що при створенні нашого письма використовувалася і глаголиця - азбука Київської Русі дохристиянського періоду. Про те коли і ким вона створена відомостей немає. Це давньоруська мова. Вона була досить багатою лексично і досконалою синтаксично. Нею писали ділові папери (відомий договір Олега з греками), робили різні записи на дощечках і берестовій корі; нею проголошували  промови на народних вічах, князівських радах, складали уснопоетичні твори, користувалися у повсякденному житті. Деякий час після хрещення Русі використовували і глаголицю, і кирилицю. Таким чином довгий час у нас було дві мови, які розвивалися паралельно, впливали одна на одну і не змішувалися: 1. давньоруська, народно-літературна, що склалася на основі розмовної мови давньоруської народності; 2. церковнослов'янська (староболгарська), яка поширилася після прийняття християнства.

    З ХІV століття починає свій самостійний розвиток українська мова, а на основі розмовної мови формується писемно-літературна мова, яка дістала назву давньоукраїнської. В основі своїй вона церковнослов'янська, але в її тексти все більше входила лексика народних мас. Такою мовою надруковано "Апостол" (ХVІ ст.), "Пересопницьке Євангеліє" (1556-1561). У різних місцевостях в розмовній мові були свої відмінності. Так сформувалися діалекти: північний, південно-західний, південно-східний. Ці особливості відбилися і на писемній мові, тому нині неважко встановити де створювався той чи інший твір.

     На повний голо заговорив у літературі мовою свого народу І.П. Котляревський ("Енеїда", "Наталка Полтавка", "Москаль-чарівник") За свідченням Івана Франка, Котляревський українське слово народне, чисте як сльоза, у люди вивів, і світові показав. Завершив становлення нової української мови геніальний поет Тарас Шевченко, який підніс українську літературу до світового рівня.