165 років тому в дощовий день листопада у Гавронцях, що на Полтавщині, в сім'ї поміщика Костянтина Башкірцева народилася донька, яку назвали Марією. Із раннього дитинства їй пророчили знаменитість. Адже дівчинка була надзвичайно талановита і всією душею прагнула буди кращою серед інших. Юна егоїстка твердо переконана: все на світі створено для того, щоб удовольнити кожну її забаганку. Через це, можливо, в неї не було друзів. Тому - серед людей і на самоті. Але, окрім самозамилування і зарозумілості, у дитини - великий хист до музики і різних наук. Їй легко даються мови. В дванадцять років Марія вже добре знає французьку, англійську, італійську, давньогрецьку і латину. Вона цілі дні проводить з ретортами і колбами, ставлячи різні досліди, в оригіналі читає Гомера, Шекспіра, Бальзака, Данте.
"Захоплені родичі постійно демонструють цього вередливого вундеркінда своїм знайомим. Марію привчають до того, що її в житті повинні супроводжувати різні тріумфи, бо вона для них народжена", - говорить в своїй книзі про Марію Башкірцеву Михайло Слабошпицький. Повністю віддаючись виченню наук, дівчинці стає замало часу, щоб встигнути вивчити й історію, і літературу, і філософію. Та все ж спосіб життя, який був притаманний їх сім'ї, та бажання стати знаменитою, допомогли зробити вибір: "Я створена для тріумфів і сильних відчуттів, тому найкраще, що я можу зробити - стати співачкою. Бог допоможе мені зберегти, зміцнити і посилити мій голос - тоді я зможу досягнути тріумфу, якого так прагне моя душа... Слава, популярність, знаність повсюди - ось мої марення, ось мої мріяння", - запише вона в своєму щоденнику, який з дванадцяти років почне писати французькою. Марія з надзвичайною відповідальністю ставиться до свого навчання. Але мріє у дорослому житті займатися музикою, живописом і співом. Та ці мрії, хоча і частково, в одну мить перекреслила хвороба, майже відібравши і голос, і слух... А почалося все з шістнадцти років...
Але хвороба не зломила вольову і цілеспрямовану українку. Марія Башкірцева - талановита й визнана художниця, перша українка, чиї картини придбав Лувр. Письменниця, авторка знаменитого «Щоденника», який вражав своєю відвертістю. Аристократка, красуня й модниця, водночас – феміністка («Народившись жінкою, я виснажила енергію на суперечки з долею», – писала вона). Інтелектуалка, що знала кілька іноземних мов і з юних літ захоплювалась Платоном і Аристотелем, читаючи їх в оригіналі. Космополітка – й справжня українка, на чому повсякчас сама наголошувала й охоче вбиралася в народний стрій.
Вона була зіркою паризької богеми: про неї пліткували, нею захоплювалися. Якби тоді існували соцмережі, Марія Башкірцева напевно була б блогеркою з мільйонною авдиторією фоловерів. Понад усе вона прагнула слави: «Якщо я не помру молодою, я сподіваюся залишитися в пам’яті людей як велика художниця, але якщо помру у розквіті, я хотіла би видати свій щоденник, який не може не бути цікавим». Вона померла у неповні 26, від туберкульозу. І таки ж стала знаменитою.
Отже, як відбувся вибір на користь живопису? Остаточно Марія зробила його у 1876 році, подорожуючи Італією. Її так зачарували полотна Тіциана, Рубенса, Ван Дейка, що вона могла днями милуватися ними в галереях. У Римі дівчина почала брати уроки живопису в українського художника польського походження Вільгельма Котарбінського, який допомагав розписувати Володимирський собор у Києві, і вже на одному з перших за півтори години написала натурний портрет. «Я задоволена собою, і якщо кажу це, значить, я заслужила. Я прискіплива, і мені важко задовольнитися чимось, особливо собою», – писала вона у щоденнику.
У тому ж 1876-му Марія з великою радістю провідала батьківщину й усю рідню, згадавши своє дитинство. Вона гостювала в любих Гавронцях, Черняківці, а також у маєтку князя Сергія Кочубея, полтавського предводителя дворянства, у Диканьці. Розпещена європейськими красотами, дівчина була вражена: «За красою саду, парку, будівель Диканька суперничає з віллами Борґезе і Доріа в Римі… І це в Україні! Дуже шкода, що світ і гадки не має про існування цього місця».
Марія також писала у щоденнику: «Розважалась я тим, що перемовлялася з селянами, яких зустрічала дорогою до лісу, і, уявіть собі, я дуже добре розмовляю українською».
Повернувшись до Парижа, Марія вступила до приватної Академії живопису Жульєна. Це було єдине місце, куди приймали студіювати живопис панянок. Того року там не було француженок, тільки англійки, іспанки, швейцарки, норвежки, шведки, одна американка й одна українка – Марія Башкірцева.
Скоро вона зрозуміла, що, аби досягти успіху в тогочасному паризькому митецькому світі, невтомної праці замало. Не менше важили й знайомства, позитивні рецензії, протекції. І стать теж.
Марія знала, що її шлях до омріяного паризького Салону буде складним ще й через те, що вона – жінка. Так, вона обрала кар’єру, чи не найменш доступну для жінок – ученицям художніх шкіл навіть не дозволяли малювати оголену натуру. І заборона на знання про власне тіло була абсолютною. Талант тут мало що змінював.
Свій гнів і протест Марія висловила, дописуючи до феміністичної газети «Громадянка» під псевдонімом Полін Оррель. Це були гострі критичні статті, в яких йшлося передусім про мистецьку сферу та роль жінок у ній: «З поблажливою іронією ви питаєте, скільки великих художниць було серед жінок? Панове, були, й це дивовижа, зважаючи на ті складнощі, які їм доводилося долати».
За два роки опанувала семирічний курс навчання в академії. І стала виставлятися в Салоні. Першою такою титулованою картиною стала «Молода жінка читає» (1880 рік). Це був справжній тріумф для, власне, дебютантки. У січні 1879 року, на академічному конкурсі творчих робіт Марія Башкирцева здобула велику золоту медаль, випередивши старшокурсників.
Картина " Молода жінка читає"
Роботи Марії були виставлені в Салоні і в наступні роки – про неї стали писати й за кордоном, вона стала знаменитою. Її картини не лише вражали глядачів та отримували схвальні відгуки в пресі, а й добре продавалися (хоча заможній Марії до того було байдуже). Щоправда, підписувати їх доводилося так химерно, щоб можна було подумати, що автор – чоловік. Псевдонімами Марії були Marie Constantin Russ та Andrei (але й Mademoiselle Mari Russ – без лукавства).
Загалом Марія Башкірцева створила понад 150 полотен, 200 малюнків та ескізів і кілька скульптур. Особливо вдавалися їй портрети й жанрові сценки. Їх вона малювала не лише у Франції, а й в Україні, куди поверталася ще двічі – у травні 1881-го та у жовтні 1882-го. В принципі заперечуючи гніт, підпорядкування, вона відкидала й підданість великої імперії – почувалася українкою й цікавилася усім українським: корінням, культурою, мистецтвом.
Башкірцева була бунтаркою й ламала стереотипи не лише у мистецтві, а й у фемінізмі. Тоді вже звичним став образ борчині за права, яка домагається рівності й схожості з чоловіками геть в усьому. Така відмова від усього жіночого була ідеалом.
Натомість Марія плекала свою фемінність, не бажала зрікатися нічого дорогого жінці. Вона була тою ще модницею, за нею тяглася гучна слава звабниці, хоча насправді за життя вона не мала жодного справжнього роману. Ба більше, зухвало писала: «Нікого в партнери я особисто більше не шукаю, бо вважаю: чоловіки мають бути аксесуарами в житті сильних жінок».
Картина "Зустріч"
За рік по смерті художниці в Парижі відбулася її велика персональна виставка. Картини закупили музеї, зокрема Люксембургський, інші залишилися в Луврі.
Наразі оригінали картин Башкірцевої є рідкістю: більшість її робіт згодом була перевезена матір’ю в родовий маєток в Гавронцях, однак у буремному 1917-му половина зібрання загинула під час пожежі, ще половина не пережила бомбардувань Другої світової. Відомо, що близько 40 картин Марії належать музейним зібранням росії, ще 20 – Франції, 3 – Україні (зокрема, у Дніпрі, Харкові та Сумах) і по одній картині є в Греції, Алжирі, США, Чехії, Сербії, Нідерландах.
Попри все, ім’я Марії Башкірцевої не забуте. Воно викарбуване на скульптурі «Безсмертя» у Люксембурзькому музеї – серед восьми інших видатних французьких митців, які померли дуже молодими. У Ніцці її ім’ям названа одна з вулиць. Є й французька нагорода молодим художникам імені Башкірцевої.
Картина із серії "Усмішка"
31 жовтня 1884 року відійшла у засвіти в оточені найближчих – матері, тітки та вірної служниці Розалії. Ховали Марію у всьому білому: одяг, труна, квіти, карета й коні – все було сніжно-біле. А на могилі на цвинтарі Пассі в Парижі звели капличку, в якій розмістили незакінчену роботу художниці «Святі дружини», а ще поставили її мольберт і палітру.
Пізніше ця капличка перетворилася на місце паломництва й культу Башкірцевої – не без участі її матері, що, безперечно, мала талант маркетолога: вона скористалася всіма можливостями і зв’язками, щоб про доньку не забули, щоб її «Щоденник», виданий посмертно, став популярним.Пам’ятають Марію і в Україні, особливо на її батьківщині, на Полтавщині – там її іменем названо вулицю й школу. У її рідному селі Черняківка працює музей Башкірцевої. Щороку там проводиться мистецьке свято «Маріїна долина» на її честь, з виставками художніх творів.