Вільний той, хто може не брехати (до 110-ї річниці від дня народження Альбера Камю)

 Альбер Камю (7 листопада 1913- 4 січня 1960)

Блискучий письменник і філософ-екзистенціаліст, який разом з Сартаром був володарем душ прогресивної європейської інтелігенції. Альбер Камю народився і бідній сім'ї в Алжирі, що на той час був французькою колонією. Його батько загинув на фронті, коли хлопчикові виповнився рік. Завдяки вдумливим і спостережливим учителям, які розгледіли його здібності, Альберу Камю вдалося здобути добру освіту. На філософському факультеті Оранського університету Камю захопився філософією, літературою і театром.

Ці захоплення і тонке чуттєве сприйняття природи Алжиру — ось ті фактори, які сприяли формуванню йог світогляду. Його твори повні сонця, багата палітра автора відтворює алжирські середземноморські краєвиди. Його філософські ідеї втілюються в художні образи. Він пережив окупацію, бо "більше ніде себе не мислив", був активним громадським діячем.

Книги йдуть одна за одною так, ніби вони чергові розділи єдиного твору на заздалегідь задану тему.

Перший етап творчості А.Камю, визначений ним як "цикл абсурду", включає в себе повість "Сторонній" (1942), "Міф про Сізіфа" (1942), драми "Калігула" і "Непорозуміння" (1944), присвячені темі абсурдності людського існування і життя загалом. Темі боротьби з безглуздою дійсністю присвячені твори "циклу бунту": роман "Чума" (1947) і "Бунтівна людина" (1951). У "циклі вигнання" увійшла повість "Падіння" (1956), книга оповідань "Вигнання і царство" (1957) і три книги публіцистики (Актуальне" (1950-1958).

Ще однією характерною рисою творчості Камю є цілісність, єдність, взаємодоповнюваність його філософських та літературних творів. Його філософські твори "Міф про Сізіфа" та "Бунтівна людина" написані в блискучій літературній формі, а художні твори-романи, повісті, п'єси — в кращих традиціях європейських філософської культури.

Важливим явищем ранньої творчості Камю стала повість "Сторонній". В центрі її уваги — проблема абсурдної людини, абсурдного світу.

4 січня 1960 року письменник потрапив у автомобільну катастрофу біля міста Санс. За офіційною версією автомобіль, у якому Альбер Камю разом з родиною свого друга Мішеля Галлімара, небожа видавця Гастона Галлімара, повертався з Провансу до Парижа, вилетів з дороги і врізався в платан неподалік від містечка Вільблевен за сто кілометрів від Парижа. Камю загинув миттєво. Галлімар, який був за кермом, помер у лікарні через два дні, його дружина і дочка вижили. Серед особистих речей письменника було знайдено рукопис незакінченого роману «Перша людина» та невикористаний залізничний квиток. Альбер Камю похований в місті Лурмарен в районі Люберон на півдні Франції.

  Популярність Камю ще раз красномовно засвідчив такий факт: через 34 роки по його смерті, у 1994 році, в Франції був опублікований роман "Перша людина" (рукопис якого знайшли на місці автокатастрофи), за два тижні було продано 125 тисяч примірників книги, а близько двох десятків зарубіжних видавництв звернулося за правом на переклад цього роману.

     Альберт Камю належить до тих знакових митців ХХ століття, які  своєю творчістю вчинили бунт проти несправедливості життя. митець шукав і не знаходив свого шляху - шляху надії, людяності і добра. "Ми живемо у світі, де треба обирати: стати жертвою чи катом. Цей вибір непростий. Мені завжди здавалося, що, по суті, немає катів, є лише жертви. Безперечно, у кінцевому підсумку".Такого трагічного висновку дійшов Камю ще 1945 року. І мав для цього чимало підстав.

   Альберт Камю серйозно займався футболом, тому пізніше казав, що гра в команді вплинули на формування його ставлення до моралі та обов'язку.

 Під час навчання в Алжирському університеті, де він студіював давньогрецьку філософію, вивчав язичництво і християнство, захоплювався театром, юнакові доводилося багато працювати, що призвело до виснаження організму й захворювання на сухоти. Однак Альбер був життєрадісним та енергійним, жадібним до знань і розваг, чутливим до краси природи й до глибин духовної культури. «Я перебував,— писав згодом Камю,— десь на півдорозі між злиднями та сонцем. Злидні не дозволяли мені повірити, нібито все гаразд в історії і під сонцем; сонце навчало мене, що історія — це ще не все. Змінити життя — так, але тільки не світ, який я обожнював». Захоплення середземноморською природою і французькою філософією через деякий час стали основою його світогляду й естетики.

 

Альберт Камю - фІлософ-екзистенціаліст...Основним положенням екзистенціалізму є постулат: екзистенція (існування) передує есенції (сутності). У художніх творах екзистенціалісти прагнуть збагнути справжні причини трагічної невлаштованості людського життя. Визначальні риси екзистенціалізму:- на перше місце висуваються категорії абсурдності буття, страху, відчаю, самотності, страждання, смерті;- особистість має протидіяти суспільству, державі, середовищу, ворожому «іншому», адже всі вони нав'язують їй свою волю, мораль, свої інтереси й ідеали;- поняття відчуженості й абсурдності є взаємопов'язаними та взаємозумовленими в літературних творах екзистенціалістів;- вищу життєву цінність екзистенціалісти вбачають у свободі особистості;- існування людини тлумачиться як драма свободи;- найчастіше в художніх творах застосовується прийом розповіді від першої особи. Екзистенціалізм підкреслює, що людина відповідає за свої дії лише тоді, коли діє вільно, має свободу волі, вибору і засобів їхньої реалізації. Формами прояву людської свободи є творчість, ризик («межова ситуація»), пошук сенсу життя, гра та ін.

   Невелика за обсягом творча спадщина А. Камю створювалася переважно під час Другої світової війни та повоєнних років. Це наклало свій відбиток і на теми, що порушувалися письменником, і на спосіб їх висвітлення. У 1947 році вийшов у світ роман «Чума», який засвідчив найвищу межу ідейної еволюції автора: за визначенням самого письменника відбувся перехід від «етапу абсурду» до «етапу протесту».

      У 1957 році він отримав Нобелівську премію з літератури "за великий внесок до літератури, що висвітив значення людської совісті", ставши наймолодшим лауреатом цієї почесної нагороди. У своїй промові з нагоди вручення премії, Камю так охарактеризував свою життєву позицію: "Я надто міцно прикутий до галери свого часу, щоб не гребти разом з іншими, навіть вважаючи, що галера просмерділася оселедцем, що на ній надто багато наглядачів і що, окрім іншого, взято невірний курс". Альбер Камю надіслав листа вдячності своєму першому вчителеві Луї Жермену: «Без Вас, без Вашої турботливої руки,… без Ваших уроків і Вашого прикладу нічого такого б не відбулося…» Отримання Нобелівської премії далося Камю нелегко і пригнічувало його впродовж всього життя. Йому не подобалось, що тепер поруч з його ім’ям постійно значилось "Нобелівський лауреат". 

   А. Моруа: «Ось молодий письменник, який з перших кроків проник у саме серце сучасного світу». Пояснюючи вражаючий успіх Камю у сучасників, додавав, що цей митець був, з одного боку, «живим дзеркалові цілого покоління», а з іншого - «прикладом письменника, який ніколи не здається».

 

В бібліотеці є збірка творів Альберта Камю "Чума" видавництва "Фоліо", в яку ввійшли його романи "Чужий", "Чума", "Падіння", які вважаються одними з найкращих у творчому доробку Камю. Їх об'єднує предмет роздумів письменника - це людина, її свідомість і психологія, її місце і доля в світі, її поведінка в різних життєвих ситуаціях. 

    Тож запрошую  бажаючих долучитися до літературних шедеврів, які, попри все, актуальні і сьогодні.