Бібліотека приєднується до привітань з Днем міста. Найкращим подарунком рідному місту повинні бути наші досягнення у різних сферах діяльності та обізнаність в історії рідного краю. Тож завітайте в бібліотеку, щоб ознайомитися з історичною краєзавчою літературою, представленою на виставці-вікторині "Про батьківський край запитаю у книги".
А щоб нагадати про створення міста Зіньків, пропоную вам авторську віршовану розповідь "Легенда про козака Зінька", яку я створила на День народження міста і яку вміщено у поетичній збірці поетів-краян "Звеличимо Зіньків прадавній", присвяченій 415-й річниці заснування м. Зіньків, яка побачила світ у 2018 році.
Легенда про козака Зінька
Хочу Вас у світ легенди запросити
І щоб із нею ви навчилися дружити,
Я познайомлю вас з сім’єю козака Зінька,
А доля в нього була зовсім нелегка. З давніх – давен наш край гримів красою
І заворожував серця!
То і не зміг
його об’їхать стороною
Козак
Зінько, який мав душу молодця!
Тут він побачив річку, ще не порослу осокою,
Де зеленіли верби розлогі над водою.
І луки, що простягались звідусіль…
Здалося, що цей рай земний для нього.
То він собі тут і осів.
Хотілось
заснувати тут родину,
Трудитися
для неї без зупину.
Потребувала
рук його земля –
І не чужа,
а ось вона – своя.
Тож наш Зінько тут довго не журився:
Води джерельної напився,
Хатину збудував і заснував квітучий сад –
Трудящим був, навів він всюди лад.
«Пора знайти
собі дружину», - подумав він.
І, щоб було
все чин-по-чину,
Знайшов для
сватання причину -
Він закохався у дівчину!
Десь недалечко був тут хутірець,
Дівчина Галя пасла там овець.
А вже увечері вона пісні співала
Й мелодія та юнакові в серце впала.
Любив до
цього тільки голос солов’я,
Що у саду вишневім душу звеселя.
Але чарівну
пісню Галі почула вся Земля
І переміг
той голос навіть солов’я.
Так ось і наш козак Зінько
Пісню милу цю послухав,
До Галі поспішив він під вікно
І впевнено її узяв за руку.
За плечі
ніжно обійняв,
Заворожив
медовими речами.
До ранку з
нею постояв …
І-і-і повернувся з рушниками!
Отак і сталося отут:
Сім’я в них утворилась!
Від них пішов зіньківський люд -
Це правда, не наснилось.
Немало літ
козак Зінько
Творив свою
родину.
Став син, як
батько козаком,
Щоб захищати
Батьківщину…
Пройшло з тих пір багато літ,
Століття промайнули.
А ми й тепер продовжуєм їх рід
І рідний край не оминули.
Трудящі в
нас чоловіки –
Господарюють гречно.
За пісню,
дану на віки,
Ми вдячні Галі безперечно!.
А що ж Зінько?
Можливо він щасливий?
І,
поглядаючи з небес,
Він думає –
чи міг би й нині
Ріки Ташані
чути сплеск?
Як міг би він пройтися містом?
Чи тут було б йому не тісно?
Бо звик до простору в свій час…
Чи міг би порадіть за нас?
Адже,
напевно, дякував він Богу,
Що дав
йому таку нагоду:
У нашім
краї оселитись
Й з криниці тут води напитись.
Життя іде, його не зупинити.
А ми й
надалі будемо творити:
У ріднім
краї і пісні співати,
І щедро
ниву засівати.
Ніна Немченко
Немає коментарів:
Дописати коментар