середа, 20 вересня 2023 р.

"У мене тільки слово..." - Іван Світличний

   


20 вересня 94 роки тому народився ІВАН СВІТЛИЧНИЙ  - український поет, літературний критик, перекладач, правозахисник-шістдесятник.

     "Доброокий" - так називав Івана Світличного Василь Стус. Написаний під враженням першого арешту Світличного у шістдесят п'ятому році Стусів вірш-зітхання, вірш-зойк починається словами "Не можу я без посмішки Івана оцю сльотаву зиму пережить...". Уже в цих поетичних рядках відчувається відблиск того світла, яке випромінювала особа Івана Свтличного в 60-ті роки.

    Шістдесятники - то спонтанний вияв духовного дозрівання, нового мислення, нової системи цінностей, нового осмислення національного досвіду в надрах тоталітарної системи. Вони виховувались саме в ній. Багато хто з них були щиро перейняті тими ідеологічними міфами, які потім самі відкинули, зрозумівши всю їх фальш. Коли ж їм відкрилася нова правда, мужньо пішли їй назустріч. А їх скромним завданням було обстоювання здорового глузду, повернення словам і поняттям їхнього справжнього змісту, можливість говорити правду про очевидне. Іван Світличний жив у вирі всіх цих перетворень, він був феноменом, виплеканим певною атмосферою. Фахівці вважають, що якби його такого не було, то його потрібно було б вигадати. Він був генератором ідей шістдесятників. Не володіючи таким ораторським мистецтвом, як молодий Іван Дзюба, він якось непомітно і ненав'язливо опинявся в центрі кожної акції.


Його називали архітектором шістдесятницького руху, лицарем духу, світлом у темряві та двигуном шістдесятників. Він народився і виріс на радяській та російськомовній, як її позиціонували, Луганщині, але до останнього дня боровся за незалежну Україну та українську мову. Український поет, літературознавець, критик, правозахисник, лауреат Шевченківської премії – все це про Івана Світличного. Друзі та колеги згадували про його незламну позицію, кришталеву чесність та доброту у ставленні до кожної людини. Він був моральним авторитетом для всіх дисидентів, справжнім українським патріотом, але при цьому противником фанатизму.  Від громадянства відмовився, був талановитим вченим-філолгом, але не "системним",мав одну з найбільших приватних бібліотек у Києві, збирав аудіоархів віршів, працював над словником синонімів, був першим критиком Василя Симоненка та Стуса, мав два арешти та канцтабори, боровся за політв'язнів, похований у вишиванці Василя Стуса.

     Кожен факт нашої художньої спадщиниі тогочасного мистецького доробку Світличний намагався зберегти і включити в життєдайний  культурний кровообіг. На зібраннях молодих літераторів він записував їх виступи на магнітофон і таким чином до сьогодні збереглися голоси багатьох шістдесятників. Іван Світличний був живим містком між Східною та Західною Україною, між Києвом і Львовом. Багатьох своїх колег він увів в літературно-мистецько-десидентські кола Львова. Одним з перших здійснив і утвердив зв'язки з діаспорою - всупереч офіційній ідеології. Вікно на Захід, можливість культурного обміну зі світом, духовне взаємозбагачення - це все тоді тільки починалося... "Івану Світличному  абсолютно чужа була "ідеологія острова"(Ю.Шерех). Він завжди знав, що ми на материку".

    Але головний Іванів Божий дар - мистецтво бути людиною серед людей. Навколо нього завжди відчувалася якась дивовижна аура людяності. Прізвище його виявилося значуще - до нього люди зліталися, як метелики на світло. Для всіх - старших, ровесників, олодших - умів бути цікавим і потрібним. Але в його характері дивовижне поєднання м'якості і доброти з незламністю у принципових питаннях. 

    Людина серед людей... Таким був не лише в рідному середовищі, а й у таборі, де його авторитет не підлягав сумніву. Кримінальні злочинці й ті відчували його внутрішнє світло і під час етапу "допомагали цьому дивному "дідові" нести його важкі клунки з книжками...". Адже книжками був "багатий" кожен його, навіть тимчасовий дім. 

   Знаючи декілька мов, поет найбільших успіхів, за думкою фахівців, досягнув у галузі перекладу. Але й тут вчувається думка перекладача з його болями і тривогами, іронією і сатиричними пересторогами. Вірш Беранже "Стій, або Система тлумачення":

 Я боюся вам завдати                       Тільки я скажу: "Марія",-                  Стій: крамола!

Шкоди щедрістю похвал.                 Пильний тут же додає:                      Стій: забрати!

Всеж-бо можна трактувати              "А в Марії - син Месія...                   Стій: крамольника

Як крамолу й кримінал.                    Мабуть, натяк. Щось тут є.              За грати!

 А ось із "Божевільних". Чи не з тих "божевільних", до яких і сам належав?!

 Божевільного шлях безславний                  І якщо завтра день погасне,

Нас веде у світи нові.                                    Божевіьні свої свічки

Божевільного Дог послав нам                      Нам засвітять, і світло ясне                                   

Відкупити гріхи в крові.                              Осяватиме рід людський. 

         Особливе місце в літературному доробку поета Івана Світличного займає поема "Архімед". Це глибоко особистий твір, це лірична сповідь, своєрідний поетичний дует, що переходить у монолог:

            "Архімед" (уривок)                                                   Заява

... Тільки душу, а в мене вона одна.               Допоки щиру правду в землю топчуть                            

Й та смішна, чи химерна, вірніше                 І ганять справедливість скільки хочуть,

Ні футболу їй, ні вина.                                    Допоки зрада і брехня в пошані,

Все б їй музика, все б їй вірші...                    А лицарі свободи й правди гнані;

А ще серце! Серце! В епоху бур                    Допоки можновладнісіють чвари

Замість бубоном марші бити                          І чинять братовбивство яничари,

Замість міді мажорних сурм                           Допоки ще любов бездомна, ніби

Все б любити йому, любити.                           Жебрачка, що прохає кусень хліба

А його - під дих, А його - в кулак,                 Допоки сила з грубістю всесильні, 

А йому скалозуби "Струнко!"                         А мужність точать хробаки могильні, - 

Тоскно так йому, гірко так!                             Я славлю смерть, життя мені нема, 

Ні загибелі, ні рятунку...                                   Бо в'язень я, а білий світ - тюрма.


Іван Світличний мав родину:

Дружина — Леоніда, інженер-науковець, пожертвувала власною кар'єрою, відмовившись полишити самого чоловіка на засланні. Їй Іван Світличний присвятив вірша:

Ти всім, чим лиш могла, була мені:
Була Великоднем і буднем,
Гарантом «будем-перебудем»,
Була росиною на камені
І каменем — твердим корундом.
Була зигзицею і Ладою,
Живицею на рану і владою —
Єдиною на вся і все.

Сестра — Надія — соратник по дисидентському рухові.

Пам'ять

«Шістдесятники. Іван Світличний (1929—1992)», поштова марка України (2019)
Меморіальна дошка Василю Стусу та Івану Світличному на фасаді Національної академії наук України на вулиці Грушевського, 4 в Києві. Відкрита 23 грудня 2020 р.

Образ у мистецтві


     

  Шановні читачі! В бібліотеці є збірка поезій та поетичних перекладів Івана Світличного "У мене - тільки слово". Запрошую вас для ознайомлення з неперевершеними віршованими рядками величного українського поета.



Немає коментарів:

Дописати коментар