Цікаві
факти з життя талановитого поета, перекладача, літературознавця розкажуть про
його дитинство, захоплення, особисте життя, про трагедії.
Микола Костянтинович Зеров
народився 26 квітня 1890 року в Зінькові на Полтавщині в багатодітній сім’ї
вчителя. Микола був найстаршим. Крім нього відомими стали і його брати: Дмитро, видатний ботанік, академік Академії Наук, Костянтин, гідробіолог, і Михайло, поет, що виступав під псевдонімом Михайло Орест.
Читати він навчився в 4
роки і з того часу став, як пізніше сам називав себе – «бібліофагом», пожирачем
книг.
Навчався в одному класі з
Остапом Вишнею в Зіньківській школі, яка в даний час має назву "Зіньківський опорний ліцей імені М.К. Зерова".
Зеров був надзвичайно розумним, мав гарну пам’ять. Друзі жартома називали його “Енциклопедією”.
Коли йому було 30 років
він обвінчався із Софією Лободою — однією з трьох доньок професора Федора
Лободи. Вони зустрічалися 8 років і обвінчалися в Києві на бульварі
Шевченка, в Борисоглібській церкві, що була тоді тюремною. У них був єдиний син
Констянтин, який помер у 9 років від скарлатини.
Під час голоду 1920-их
він переїхав до Баришівки, де за лекції платили “продуктовою натурою”
У 33 роки Микола
Зеров став професором української літератури Київського інституту народної
освіти (сьогодні це Київський університет ім. Шевченка)
Зеров був природженим і
блискучим лектором. Його називали Золотоустом, з лекцій навіть проводжали
аплодисментами. Талановитий педагог, Микола Костьович користувався популярністю
у студенток. Про його магнетичний вплив ходили легенди.
У побуті Зеров був
непрактичним, нібито не міг навіть забити цвяха. Майже всю роботу дружина
виконувала сама.
У 1930 роках радянська влада починає переслідувати українську інтелігенцію. Зеров був звільнений з роботи та ще й переживав особисту трагедію (відбувся розрив з дружиною, а єдиний син помер)
У той час він не
друкувався. Але все ж влада знайла привід для його арешту. У ніч із 27 на 28
квітня 1935 року його заарештували на станції Пушкіне. 20 травня відправили до
Києва для слідства. Фантазери з НКВД звинуватили Зерова у керівництві
контрреволюційною терористичною націоналістичною організацією.
На першому допиті він
заявив однозначно: “До ніякої контрреволюційної діяльності я не причетний, а
отже, співучасників назвати не можу”. За справу взялися костоломи і вибили з
нього інші відповіді.
Під час обшуку в нього
вилучили книжки “Політика” з дарчим написом розстріляного у “справі 28”
“терориста” Григорія Косинки та роман “фашиста” Пантелеймона Куліша “Чорна
Рада”. Це і були докази тероризму з боку Зерова.
Коли Миколу Зерова
відправили відбувати «покарання» на Соловки, він тривалий час намагався
морально не зламатися й бодай якось зберегати звички позатюремного життя. Він
навіть працював над перекладом “Енеїди” Вергілія, але цей переклад не зберігся.
У 1935 році його засудили
до 10 років заслання, але в 1937 вирок був змінений – Зерова 3 листопада
розстріляли.
Батько Зерова щотижня
писав Сталіну: “Де мій син Микола?”. Нарешті йому відповіли, що син помер від
запалення легенів 1937-го. Дружині після війни відповіли, що помер 1942 року.
Ні вона, ні батько не дізналися справжньої дати смерті.
Лише у 1958 році поета реабілітували. Відбулося це завдяки його учню та товаришу Максиму Рильському.
Коли його запитували, як
правильно наголошується прізвище – Зéров чи Зерóв, – відповідав: “Я відгукуюсь
і на ямб, і на хорей”, але цінував скромність і
талант.
Про свої поезії сам Зеров
казав дуже скромно: талановитим себе не вважав і писав, щоб збагатити
українську мову, тобто розвинути її до високого щабля, якого
вона була варта. Микола Зеров любив українську мову і допомагав їй розвинутися.
З тематичної полиці "Микола Костянтинович Зеров" в бібліотеці відвідувачі зможуть дізнатися ще більше інформації про відомого земляка.
