вівторок, 7 травня 2024 р.

Живе в народі пам'ять вічна

    

"Живе в народі пам'ять вічна" - таку назву має книжкова виставка-пам'ять, приурочена Дню пам'яті та Дню перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 1939-1945 роках.

   Друга світова війна - найстрашніша в історії людства ХХ століття. Вона затягла в свій вир 61 державу, 80 відсотків населення земної кулі, спопелила мільйони людей, особливо слов'ян. Одні з них загинули на полі бою, інші - в канцтаборах, померли від ран, а мирні жителі стали безневинними жертвами кривавих побоїщ на рідній землі.Фашистські зондеркоманди, війська СС, поліції не тільки знищували міста і села, а й беззахисних жінок, дітей, стариків, а юнаків і дівчат насильно вивозили на каторжні роботи до Німеччини, Австрії та інших країн.

  У секретній частині своєї настанови військам Гітлер наголошував: «Україна має забезпечувати достаток великій Німеччині. При цьому необхідно позбуватися місцевого населення, колонізувати територію».

   На захист Батьківщини, України , свого краю стали: кадрові військові, робітники і селяни, науковці і студенти, діти репресованих "ворогів народу", померлих батьків голодомору 1932-1933 років, в'язні сталінсько-беріївських таборів, люди різних поколінь, національностей, професій. Страшна кровопролитна війна тривала 1418 днів і ночей. Мужні захисники Вітчизни боролися з ненависним ворогом, не шкодуючи сил, здоров'я, життя...

З Полтавської області з червня 1941 року по травень 1945-го стали на бій з фашистськими загарбниками 269,5 тисяч наших земляків, у тому числі 23570 жінок і еавіть 20 підлітків. Смерч війни над Полтавським краєм пронісся двічі:
На Полтавщині чорний смерч війни пронісся двічі: в серпні – жовтні 1941 року, коли фашистські війська вторглись на територію області і, долаючи опір армій Південно-Західного фронту під командуванням генерал-полковника М. П. Кирпоноса, просувалися на схід, знищуючи все на своєму шляху. А вдруге – в серпні-вересні 1943 року, коли після поразки під Сталінградом, а особливо на Курській дузі, пошарпані і вже не такі спесиві гітлерівські вояки, огризаючись, прямували до Дніпра, знову безжально знищуючи все на своєму шляху, в тому числі й найцінніший скарб України – її людей.
Тож, ступивши кованими чобітьми на українську землю, з перших же днів окупанти почали наводити «новий порядок», що вилився у небачений злочинний терор проти українського народу, в справжній геноцид – винищення окремих груп населення.

І живуть у пам’яті народу
Його вірні дочки і сини,
Ті, що не вернулися з походів
Грізної, великої війни.

                  Їх життя, їх помисли високі,
                 Котрим не судилось розцвісти,
                 Закликають мир ясний і спокій,
                Як зіницю ока, берегти.

  Нехай День пам'яті і примирення стане нагадуванням про те, що мир та свобода - це найважливіші цінності, які ми повинні берегти та захищати. Особливо тепер, коли ворог нещадно атакує нашу Батьківщину, руйнує ракетами українські міста, вбиває дітей. Та ми віримо, що зовсім скоро настане наш день перемоги і ми зможемо щасливо і вільно жити в своїй країні!

Нехай цей День пам'яті стане важливим символом нашої єдності та співчуття з тими, хто став жертвою війни та насильства. Нехай ми завжди пам'ятаємо про те, що лише разом ми можемо зберегти мир та свободу. Тримаймося українці, адже ворог не спить і щодня атакує нашу Батьківщину. Хочеться сказати словами кобзаря: "Борітеся — поборете. Вам Бог помагає!".


В цей день ми згадуємо тих, хто не повернувся з війни, тих, хто віддав своє життя за нашу свободу. Хай наша пам'ять про них завжди буде живою. 



Вже стільки років, стільки зим,
Як відійшла війна кривава,
Вони ж лежать на полі слави,
Уклін вам мертвим і живим!
Спасибі вам, сивоголові,
Вітчизни-матері сини.
Немає правди у війни
Бо правда - в мирі та любові!


 



                                                           






                                          








пʼятниця, 3 травня 2024 р.

Христос воскрес на небесах, радіють люди у віках

Великдень - найсвітліше та найшанованіше в народі  свято. По всіх усюдах розноситься церковний благовіст (при цьому вважалося, що чим гучніше дзвонити. тим багатшим буде врожай). Найурочистіший момент Всеношної служби настає опівночі, коли священник сповіщає, що Христос воскрес, а всі присутні з трепетом відповідають:"Воістину воскрес!" Після закінчення служби святкова процесія тричі обходить навколо церкви, а потім починають освячувати обрядові пасхальні страви - паски, крашанки, ковбаси, сало, тощо - і христосуватися один з одним.

  



В бібліотеці представлена пасхальна композиція - цікава як для дорослих так і для малечі.

Тут ви можете дізнатися чому цей день назвали Великоднем, про традиційні обряди у кожен день  великодніх святкувань. Книги розкажуть вам про те, як поводити себе у церкві та вдома, коли ходити в гості, які гостинці потрібно приносити своїм родичам чи друзям.

   Тож завітайте до бібліотеки, щоб знати більше. Знання - це сила!  





пʼятниця, 26 квітня 2024 р.

Землею зіньківською натхненний

 



З маленькими читайликами проведено літературну годину "Землею зіньківською натхненний", де зокрема знайомилися з цікавими фактами із життя та творчості відомого поета-земляка Миколи Костянтиновича Зерова. 

Цікаві факти з життя талановитого поета, перекладача, літературознавця розкажуть про його дитинство, захоплення, особисте життя, про трагедії.

Микола  Костянтинович Зеров народився 26 квітня 1890 року в Зінькові на Полтавщині в багатодітній сім’ї вчителя. Микола був найстаршим. Крім нього відомими стали і його брати: Дмитро, видатний ботанік, академік Академії Наук, Костянтин, гідробіолог, і Михайло, поет, що виступав під псевдонімом Михайло Орест.  

Читати він навчився в 4 роки і з того часу став, як пізніше сам називав себе – «бібліофагом», пожирачем книг.

Навчався в одному класі з Остапом Вишнею в Зіньківській школі, яка в даний час має назву "Зіньківський опорний ліцей імені М.К. Зерова".

Зеров був надзвичайно розумним, мав гарну пам’ять. Друзі жартома називали його “Енциклопедією”.

Коли йому було 30 років він обвінчався із Софією Лободою — однією з трьох доньок професора Федора Лободи. Вони зустрічалися 8 років і обвінчалися в Києві на бульварі Шевченка, в Борисоглібській церкві, що була тоді тюремною. У них був єдиний син Констянтин, який помер у 9 років від скарлатини.

Під час голоду 1920-их він переїхав до Баришівки, де за лекції платили “продуктовою натурою”

У 33 роки Микола Зеров став професором української літератури Київського інституту народної освіти (сьогодні це Київський університет ім. Шевченка)

Зеров був природженим і блискучим лектором. Його називали Золотоустом, з лекцій навіть проводжали аплодисментами. Талановитий педагог, Микола Костьович користувався популярністю у студенток. Про його магнетичний вплив ходили легенди.

У побуті Зеров був непрактичним, нібито не міг навіть забити цвяха. Майже всю роботу дружина виконувала сама.

У 1930 роках радянська влада починає переслідувати українську інтелігенцію. Зеров був звільнений з роботи та ще й переживав особисту трагедію (відбувся розрив з дружиною, а єдиний син помер)

У той час він не друкувався. Але все ж влада знайла привід для його арешту. У ніч із 27 на 28 квітня 1935 року його заарештували на станції Пушкіне. 20 травня відправили до Києва для слідства. Фантазери з НКВД звинуватили Зерова у керівництві контрреволюційною терористичною націоналістичною організацією.

На першому допиті він заявив однозначно: “До ніякої контрреволюційної діяльності я не причетний, а отже, співучасників назвати не можу”. За справу взялися костоломи і вибили з нього інші відповіді.

Під час обшуку в нього вилучили книжки “Політика” з дарчим написом розстріляного у “справі 28” “терориста” Григорія Косинки та роман “фашиста” Пантелеймона Куліша “Чорна Рада”. Це і були докази тероризму з боку Зерова.

Коли Миколу Зерова відправили відбувати «покарання» на Соловки, він тривалий час намагався морально не зламатися й бодай якось зберегати звички позатюремного життя. Він навіть працював над перекладом “Енеїди” Вергілія, але цей переклад не зберігся.

У 1935 році його засудили до 10 років заслання, але в 1937 вирок був змінений – Зерова 3 листопада розстріляли.

Батько Зерова щотижня писав Сталіну: “Де мій син Микола?”. Нарешті йому відповіли, що син помер від запалення легенів 1937-го. Дружині після війни відповіли, що помер 1942 року. Ні вона, ні батько не дізналися справжньої дати смерті.

 Лише у 1958 році поета реабілітували. Відбулося це завдяки його учню та товаришу Максиму Рильському.

Коли його запитували, як правильно наголошується прізвище – Зéров чи Зерóв, – відповідав: “Я відгукуюсь і на ямб, і на хорей”, але  цінував скромність і талант.

Про свої поезії сам Зеров казав дуже скромно: талановитим себе не вважав і писав, щоб збагатити українську мову, тобто розвинути її до високого щабля, якого вона була варта. Микола Зеров любив українську мову і допомагав їй розвинутися.


З тематичної полиці "Микола Костянтинович Зеров" в бібліотеці відвідувачі зможуть дізнатися ще більше інформації про відомого земляка. 

четвер, 25 квітня 2024 р.

Чорнобиль в серці України, а біль його по всій землі...



Чорнобиль – невеличке українське містечко, яких сотні в Україні. Весною воно потопало у свіжій зелені, вишневому та яблуневому цвіті. Влітку тут полюбляли відпочивати кияни, їхали звідусіль, щоб набратися здоров’я, подихати цілющим повітрям. Збирали  гриби, ягоди, яких у місцевих лісах було чимало. Здавалося, що красу цього  куточка українського полісся ніщо й ніколи не затьмарить.

                                                                                      

                                                  У 1971 році неподалік від Чорнобиля розпочали будівництво потужної атомної електростанції. На 1983 рік уже працювало чотири енергоблоки. Приступили до будівництва п’ятого. Згодом, за кілька кілометрів від станції виникло місто. Його назвали Прип’ять – за назвою тутешньої повноводної річки. Місто швидко розбудувалось:відкрилися школи, дитячі садочки, лікарні і магазини… Це було місто – сад. Які широкі вулиці. А яких тільки квітів не було у скверах і парках. Улюбленим місцем відпочинку залишалася річка.
  Ніщо не віщувало біди. Квітень звершував свою вахту у природі і мав передати її травню.

26 квітня – дата, яка стала для всіх наступних поколінь українців «чорною» - це День Чорнобильської трагедії. Радіаційна смерть випустила своє жало з «мирного атома».

  Про цю трагедію, яка сталася на ЧАЕС 38 років тому, говорили під час історичного репортажу "Чорнобиль в серці України, а біль його по всій землі", який проведено бібліотекою з учнями 2-4 класів, щоб розширити знання дітей про Чорнобильську трагедію, звернути  їхню увагу на небезпеку радіації для усього живого; познайомити із земляками - учасниками ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС; виховувати у дітей дисциплінованість, людяність та доброту. Пам'ять загиблих героїв Чорнобиля вшанували хвилиною мовчання.

    Чорнобиль…Нині це слово знає весь світ. Чорнобиль – це мука і трагедія, це подвиг і безсилля, це пам'ять, це наш нестерпний біль.

Не можна про це не казати

Мовляв, це було вже давно

Перед очима батько і мати,

І Україна, і Дніпро

Не можна ні про що мовчати

Горить тривогою чоло.

  В бібліотеці представлена виставка-пам'ять "Чорнобиль в серці України, а біль його по всій землі", де  кожен може ознайомитися з інформаційними матеріалами по даній темі. 


вівторок, 23 квітня 2024 р.

В долонях Всесвіту - Земля

 

До Всесвітнього Дня Матері-Землі, який ми святкуємо щорічно 22 квітня, в бібліотеці проведено конкурс малюнків "В долонях Всесвіту - Земля" між учнями 2-4 класів.
Юні читайлики із задоволенням малювали своє бачення заданої теми і фарбами, і олівцями.
Було визначено переможців, яких нагороджено почесними грамотами:
І місце - Попович Діана (2 клас)
   ІІ місце  - Мурмило Софія (4 клас)
                               Мильченко Злата (2 клас)
ІІІ місце - Курбаков Даня (2 клас)
                       Сафроненко Олеся (2 клас)
              Бедюх Аліна (4 клас)
                           Шевченко Христина (4 клас)
Інші учасники:  отримали "Подяки"  за активну участь у конкурсі.






пʼятниця, 19 квітня 2024 р.

Екологія повсякденності - запорука якісного життя

                                          

20 квітня відзначаємо ДЕНЬ ДОВКІЛЛЯ
Бажання знати якомога більше про природу та довкілля було завжди притаманне людині ще з перших кроків розвитку. Все живе на планеті Земля пройшло величезний шлях розвитку.
  Сьогодні ми говоримо про надзвичайно складний час для довкілля в Україні. 
Тому кожен із нас повинен прикласти максимум зусиль для покращення екологічної ситуації в нашому спільному домі. Про це в матеріалах інформаційно-книжкової виставки "Екологія повсякденності - запорука якісного життя".

                                     







вівторок, 2 квітня 2024 р.

Хаб цифрової освіти в бібліотеці



 


 Понад 3 тисячі бібліотек продовжують навчати українців цирової грамотності. Бібліотекарі-координатори Хабів організовують навчання із цифрової грамотності для мешканців громад. Користувачі бібліотеки вчаться користуватися комп'ютером та інтернетом за допомогою курсів - освітніх серіалів на платформі Дія. Освіта. Зокрема, переглядається онлайн-серіал "Базові цифрові навички для людей елегантного віку".

 Цифрова грамотність - один із головних напрямків, за якими Програма розвитку ООН (UNDP) в Україні співпрацює з Міністерством цифрової трансформації у межах "Проєкту підтримки Дія" за фінансування Швеції та Української бібліотечної асоціації.

  В 2024 році Лютенськобудищанська бібліотека продовжує діяльність Хабу цифрової освіти. Користувачі бібліотеки переглянули освітні онлайн-серіали: "Обережно! Кібершахраї!", "Як захиститися від фейків і дезінформації", "Базові цифрові навички для людей елегантного віку", "Адвокація відкритих даних", "Психологічна та юридична допомога під час воєнного стану", "Автостопом по цифрових правах". Після перегляду серіалів всі перевірили свої знання, відповідаючи на тестові запитання задані після кожної серії та пройшовши фінальне тестування. Кожен отримав іменний сертифікат про успішне проходження відповідного онлайн-курсу в додатку "Дія.Освіта". 

  Тож  запрошую  жителів Л.Будищанської громади відвідати бібліотеку - хаб цифрової освіти, щоб навчитися цифрової грамотності. Адже сьогодні це для нас надзвичайно важливо та необхідно. Давайте разом будемо сучасними!