"Горять свічки в людських долонях,
А пам'ять викликає пекучі сльози у серцях"
Люди праві, коли кажуть, що горе об'єднує... У ці дні, коли в Україні готуються до відзначення Дня пам'яті жертв Голодомору, який припадає на четверту суботу листопада, знову кожен відчуває той болючий шрам, який повіки не загоїться на пам'яті нашого народу... Знову як вирок катам української нації звучать спогади очевидців, які нам, їхнім правнукам, ледве вистачає мужності слухати. Навіть почуте - таке не забудеться і буде нестерпно мучити, бо вимагає не одну краплю, а якусь просто невимірну, більшу, ніж може вмістити людська душа, величину співчуття. Щоб вистачило його на кожну з мільйонів невинно убієнних голодом жертв...
У ХХ сторіччі українці пережили три Голодомори: 1921-1923, 1932-1933, 1946-1947 років. Наймасштабнішим був Голодомор 1932-1933 років, визнаний у багатьох країнах геноцидом українського народу. Терору голодом, що діяв в Україні протягом 22 місяців, передувала насильницька колективізація, "розкуркулення", хлібозаготовельна кампанія. Історики зазначають, що це була свідома політика сталінського режиму, спрямована на упокорення українського селянства та знищення українського села, що було хранителем мови, народних традицій і не сприймало радянської влади.
У пікові місяці Голодомору щохвилини помирало 24 людини. За різними даними (багато докуменктів тієї пори знищено каральними органами), у 1932-1933 роках померло насильницькою смертю до 10 мільйонів осіб. Три голодомори забрали життя 12-15 мільйонів. Зникли не лише родини, а цілі хутори, села. Упродовж десятиліть найбільша трагедія замовчувалася радянською владою, навіть спогади свідків великого голоду могли стати приводом до кримінальних переслудувань і репресій. У листопаді 2006 року Верховна Рада України визнала Голодомор 1932-1933 років геноцидом українського народу.
Голодомор 1932-1933 років забрав мільйони життів, скалічив людей фізично і морально, не дав народитися цілому поколінню українців. Цей злочин радянсько-російської імперії не має терміну давності.
Щороку в четверту суботу листопада в усіх українських церквах служать панахиду за загиблими від голоду. Вся Україна вшановує пам'ять жертв Голодомору 1932-1933 років. Це трагічна дата... Траурними богослужіннями, панахидами і заходами, які нагадують ті трагічні події, згадують їхніх жертв. У ті роки з одного боку, знищили нашу націю, а з іншого, зміцнили нашу націю сьогодні, бо пам'ять про ті події не дає нам загинути як нації, як державі сьогодні.
В 2020 році ми відзначаємо 87 роковини Голодомору, щоб не забути, щоб пам'ятати про те, що незліченна кількість українських мирних жителів: дітей, чоловіків і жінок, - страждали від голоду й боролися за свою національну ідентичність, мову і культуру.
Бібліотека пропонує вашій увазі перегляд літератури "Україна пам'ятає Голодоморів чорні сторінки", де ви можете знайти достовірну інформацію на цю тему, переглянути архівні документи, спогади очевидців тих страшних подій - як жителів Полтавської області, так і наших односельців, яким вдалося вижити. Тут на вас чекають художні твори українських письменників: Василя Барки "Жовтий князь", Уласа Самчука "Марія". Івана Кирія "Голодна весна", Дмитра Міщенка "Полювання на жарптицю", Наталії Баклай "Могила під призьбою". Статті з періодичних видань також містять пізнавальний характер: Прокопенко Я. "Чорні дошки" - сумна сторінка нашої історії. Полтавщина була в епіцентрі наруги" - ця назва говорить сама за себе; "Прожити і розповісти" - це уривок з книги спогадів Анатолія Дімарова "Прожити і розповісти" та ін.
В ці дні хочеться сказати "Вічна пам'ять усім, для кого жахіття більшовицького мороку ніколи не перетворилось на спогади, кого поглинула ненаситна безодня 1933. І нехай мерехтливі, нетривкі вогники тисяч свічок стануть символом нашої пам'яті
"
Немає коментарів:
Дописати коментар