Григорій Трохимович Китастий навіки закоханий у зорю кобзарської долі. І яка б вона, та доля, не була: ласкава чи примхлива, вимоглива чи добродушна, він любить її за те, що вона - кобзарська доля... Григорій Трохимович пройшов через приниження людської гідності Сталіним, через полум'я і небезпеки фронтів, крізь вибухи бомб і позбавлення людських прав за колючими дротами гітлерівської Німеччини, пройшов з бандурою в руках пів світу під бурею захоплених оплесків разом із прославленою Капелою Бандуристів ім. Тараса Григоровича Шевченка, яку сам же і створив.
До бібліотечного книжкового фонду нещодавно потрапила книга "Гигорій Китастий: автобіографія, спогад, художні твори, статті". Вона вміщує "Автобіографію" Григорія Китастого та ряд статей і спогадів про видатного українського композитора, бандуриста, диригента, творця Капели бандуристів ім. Тараса Шевченка. Його "Автобіографія " є, по суті, довершеним літературним твором, що розкриває нам духовний світ українського народу, який намагалися з неймовірною жорстокістю знищити російські комуністичні завойовники. Та попри всі пекельні випробування, український народ доніс скарби свого Духу до наших днів, і заслуга Григорія Китастого тут неоціненна. Для нас, полтавців, особливо дорогі рядки про Полтавський музичний технікум, де навчався Григорій Китастий, про Дмитра Балацького, Володимира Кабачка, про хор Свято-Успенського собору, з якого виріс Козловський та інші вдомі згодом співаки. Книга розташована на широке коло читачів. Вона прищеплює любов до пісні, до культури взагалі, розкриває велич українського духу.
Адже "у наших піснях звучать тисячолітні голоси наших предків. У них, тих голосах, і поєдналися народний спів пісень ліричних, козацьких, чумацьких, обрядових, жартівливих дум, балад із співом Божественної Літургії, колядок, псалмів, щоб створити світ краси, гармонії нашої української Атлантиди. У такому світі виростав Григорій Китастий, у такому світі народжувалися Лисенко, Леонтович, Стеценко, Ревуцький, Лятошинський. І хоч більшовицькі зайди, здавалося б, навіки зруйнували наш український світ, та чи можна перемогти Дух?! Він знову відроджується і народжує тих, кому хочеться "співати щось своє, видобуваючи з грудей дрімаючий предківський голос" - говорить Микола Кульчинський, голова Полтавського обласного об'єднання Всеукраїнського товариства "Просвіта" ім. Тараса Шевченка.
Розпочинає Григорій Трохимович свою книгу розповіддю про найрідніше: своїх батьків, місце, де народився, виростав, мужнів. А народився він у містечку Кобеляки на Полтавщині. Батьки його - Трохим і Оксана Китасті, також були уроженцями Кобеляк. І хоча були із найбіднішої безземельної людности, але з піснею не розлучалися ніколи.
Є в "Автобіографії" сповнені болю рядки про голодомор, і про виступ Зразкової капели бандуристів перед творцем геноциду українців Сталіним та його опричниками після того, як були розстріляні непокірні мандрівні кобзарі. Григорій Китастий говорить, що запросили їх на цей виступ лише для приниження капели та всієї України. Але капеляни були далеко не впокореними, хоч і змушені були співати перед катом. Згодом не одного члена капели було репресовано, як і всіх її керівників...
Створення капели бандуристів імені Шевченка у роки німецької окупації - неоціненна заслуга Григорія Китастого перед українським народом. Адже своїми виступами в містах і селах України Капела допомагала людям і морально підтримувала їх у ці важкі час. Та переповнені зали в містах і селах лякають окупантів, які бояться українського відродження. Тож вивозять увесь склад Капели в Німеччину, де згодом завдяки постійним зверненням Григорія Китастого до німецьої влади, їм дозволяють виступи у канцтаборах перед полоненими, завезеними з усієї Європи.
Завдяки організаційній праці Григорія Китастого капела збереглася і на еміграції в США, куди капеляни прибули з таборів для переміщених осіб у Німеччині, створених під егідою ООН. Гастролі капели бандуристів на еміграції по найбільших залах США, Канади, країн Європи завжди мали шалений успіх.
Концертна діяльність капели бандуристів ім. Тараса Шевченка з часу її заснування і до наших днів є золотим скарбом української культури. "Нею можна найповніше передати "Заповіт Шевченка", розповісти про Гонту, Залізняка, Перебийноса, які боронили свій народ, свою землю вд навали ворожої", - говорить Григорій Китастий. Так само і він своєю піснею обороняв наш народ від запустіння та духовного спустошення. Тож схилімося у шані перед цією видатною постаттю і не тільки полтавці, а і всі українці...
А я запрошую всіх бажаючих познайомитися в бібліотеці із змістом цієї унікальної книги, яка є надзвичайно цікавою у прочитанні та неодмінно заслуговує на нашу увагу. Впевнена, що кожен, хто доторкнеться до її сторінок, віднайде для себе саме те, що об'єднує нас як націю, як українців - вияв любові до України, до її пісні, до її культури, до її духовних цінностей...
Немає коментарів:
Дописати коментар