Чуттєва душа Марка Вороного (літературна сторінка)

   18 березня відзначаємо 120-річчя від дня народження українського поета  Марка Миколайовича Вороного (1904-1937).

«Ім’я її» Марко Вороний

З дитинства ще, серед німої ночі
Холодна і прозора тінь стоїть…
Шестикольонним сном – ім’ям дівочим
Ввійшла вона в душі моєї міт.

І от тепер я розповісти хочу
Про ймення, кинуте в безумний світ…
Осяйний пил із ночі снігової
Звучав смичком, – і зазвучало двоє.

Відчуй: і в старовинних є річах
Біль схований – серцям одкриті шуми.
В кутах порожніх скринь є волохатий жах,
Свій голос подає нам кажда річ у сумі

І пестить кождий дотик у руках
Сухого дерева живучий струмінь.
То в душу нам пливе з провалів скринь
Обличчя милого неясна тінь.

Ти, серце, рухи рук і голос
І тюль її убрання бережеш…
Душа задумалась і розкололась.
Під шум, під пахощі сосни живеш,

Під вітер ніжний, як дівочий волос,
Її з поміщицької ночі ждеш
В шестикольоннім сні, з іменням Бога.
Хрест од свічі чорніє над порогом.

Ой, випав сніг… Церков далекі бані
Гудуть і тануть у холодній млі.
Загублений у сніжнім океані
Маєток панський мовби від землі

За ялинкову синь пливе в тумані,
За обрії і за церков шпилі.
Так, я провів дитинство там у ньому,
В краю великому і сніговому.

Згасає день високий і холодний
В крутих і диких берегах зорі,
В таловині студеній, Великодній,
Підтятий дзвонами… і димарі

У небо стелять марева. Сьогодні
Ти, свіченько, всю ніч мені гори —
"Та", в білій шубці, в опустілім домі
Хитнеться тінню і хитнеться пломінь.

Блиск інея… (ти – блиск сокири, ти
Сей рік у мойому життю відмітив).
Як голова відтята, без мети
Котився рік, – і очі піводкриті

Стулились… Я почув слова: – "Лети!
І буде світ тоді нелюдським світом…"
Схилилась ніч і снила крізь вікно.
Мов се було в чужім життю давно

            

Марко́ Микола́йович Ворони́й 18 березня 1904, Чернігів — 3 листопада 1937, ур.Сандармох, Карелія) — український поет, перекладач, дитячий поет доби розстріляного відродження. Син Миколи Вороного.

Жертва сталінського терору.

Народився в сім'ї відомого українського поета Миколи Вороного й Віри Вербицької-Антіох, доньки поета Миколи Вербицького. Навчався в Чернігівській гімназії.

1918 року записався добровольцем в армію Денікіна, однак його не взяли, оскільки був неповнолітнім. Якийсь час жив у Катеринограді. 1920 року повернувся в Україну, працював вантажником. 

  (Марко Вороний з батьком 1920-ті роки.)

 Після повернення батька з Польщі разом із ним жив у Харкові, потім у Києві. Навчався на режисерському факультеті Київського музично-драматичного інституту ім. Лисенка. З 1928 року працював на кіностудії, перекладав титри фільмів з російської мови на українську. Восени 1933 року перебрався до Москви, працював у журналі «Наши достижения», подорожував по всьому Союзу.

1934 року, коли заарештували Миколу Вороного, Марко повернувся в Україну, разом із батьком вимагав в інстанціях переглянути справу. У цей час безробітний. 19 березня 1935 року, в день його народження, Марка Вороного заарештували. Військовий трибунал Київського військового округу на закритому судовому засіданні 1—4 лютого 1936 року засудив Марка Миколайовича Вороного до 8 років виправно-трудових таборів. Покарання відбував у місті Кем, потім на Соловках. Особливою трійкою управління НКВС Ленінградської області 9 жовтня 1937 року поета засуджено до розстрілу. Вирок виконано 3 листопада 1937 року.

Ухвалою Військової колегії Верховного суду СРСР від 23 січня 1958 року вироки стосовно Марка Вороного скасовано, а справу припинено за відсутністю складу злочину.

Творчий доробок: Видав 5 книжок для дітей (усі — 1930) та збірку віршів «Форвард» (1932). Перекладав з німецької (Райнер Марія Рільке, Георг Гайме), французької (Рене Сюллі-Прюдом, Шарль Бодлер, зокрема знаменитого «Альбатроса»), італійської (Джованні Бокаччо), єврейської (Давид Гофштейн) мови.

 

Вшанування пам'яті:

В Києві є вулиця Родини Вороних.