Як я умру, на світі запалає
Покинутий огонь моїх пісень
І стримуваний пломінь засіяє,
Вночі запалений, горітиме удень.
Леся Українка
Тільки поети-пророки, тільки народні співці, що з'єднались усім серцем зі своїм народом, заслужили гідної народної шани. Вони могли вірити, що їхнє слово, народжене в дні великого мороку, ясним промінням сіятиме у вільному краї.
Однією з них і стала Леся Українка (Леся Петрівна Косач-Квітка) - українська поетеса, перекладачка, громадська діячка, 110 років пам'яті якої ми відзначаємо 1 серпня. Твори Лесі Українки стали еталоном сучасної поезії, а сама поетеса - символом нескореності, уособленням землі, народу , його душі. Вона Українка з великої літери.
Ізольоване до певної міри життя, перебування на самоті спонукало Лесю до мрії і фантазування. Тож і працював мозок, плелися думки. За найщирішого порадника, співрозмовника і друга стає для Лесі книжка. Вона відкриває перед юною читачкою безмежний світ. Досить було уздріти дівчинці нехитрий малюнок чи фотографію, як у розбурканій уяві складалася ціла історія чи картина...
Як і всі діти, Леся захоплювалася романтичними лицарськими часами. Але чарував її не той гарний і щасливий переможець, якому фортуна допомогла здолати супротивника (ні, вона вважала його не за героя, а швидше за насильника), а подоланий, той, що, вже відчуваючи на своєму серці гострий кінець списа, не благав пощади,а завзято відповідав:"Убий - не здамся".
Ця любов до знедолених, що запала в дитяче серце, лягла в основу Лесиного патріотизму. "Убий - не здамся" стало гаслом її життя. Книжки допомагали мріям здійматися все вище, сягати далеко за сині моря і гори, проникати в майбутнє й тисячолітнє минуле. Але за наймудрішого Лесиного вчителя було саме життя. Воно на кожному кроці збагачувало дівчинку новими враженнями, скеровувало думки і мрії.
Дивлюсь я на яснії зорі,
Смутні мої думи, смутні.
Сміються байдужії зорі
Холодним промінням мені.
Ви, зорі, байдужії зорі!
Колись ви інакші були,
В той час, коли ви мені в серце
Солодку отруту лили.
Важка хвороба не дозволяла Лесі жити на повну силу. Але мріями вона сягала зірок...
...Хотіла б я піснею стати у сюю хвилину ясну,
Щоб вільно по світі літати, щоб вітер розносив луну.
Щоб геть аж під яснії зорі полинути співом дзвінким,
Упасти на хвилі прозорі, буяти над морем хибким.
Лунали б тоді мої мрії і щастя моє таємнЕ,
Ясніші, ніж зорі яснії, гучніші, ніж море гучне.
У поезіях, як у дзеркалі відбивалася душа поетеси. Тут весь її поетичний темперамент і непримиренна пристрасть, що не поступається навіть перед пристрастю великого Тараса Шевченка. Всі поезії, все життя Лесі Українки свідчать про те, що вона могла любити, або ненавидіти, середини вона не знала, мирити добро і зло не вміла.
Або погибель, або перемога,
Сі дві дороги перед нами стане...
Вона, не вагаючись вибирала ту дорогу, що веде до свободи хоч би й через особисту смерть:
Хай я загину, та хай сяє сонцем мило
Над людьми правда і надія!
Твори Лесі Українки завжди пройняті глибоким почуттям і в переважній більшості мінорні, цебто сумовиті, повиті тугою й жалем. Адже де б не була поетеса, в яку країну не поїхала, всюди бачила неволю, лихо і насилля. Та тяжчого, ніж в Україні, не бачила. Тож ще дужче хотіла повертатися до свого знедоленого краю. А ще суму додавало своє безсилля як перед неволею України, так і перед своєю недугою, яка передрікала неминучу смерть. Тому у віршах Леся часто виливає думки про лихе передчуття:
Я знаю, так, се хворої примари, -
Не час мені вмирати, не пора.
Та налягли на серце чорні хмари
Лихого пречуття, душа моя вмира!
Вдяглися мрії у смуткові шати
І понесли мене в дивний, мовчазний край,
І там прийняв мене в зеленії палати
Плакучих верб і кипарисів гай.
Серпанком чорним жалібниці-мрії
Мені покрили очі, змеркнув світ,
І залунали скарги жалібнії
Моїх покинутих пісень-сиріт.
Пісні вернулись плакать на могилі
Палкого серця, що носило їх,
Вони були між людьми гості милі,
Та не прийняв ніхто їх за своїх.
Творчість видатної української письменниці стала вагомим надбанням не лише для вітчизняної, а й для світової культури. Найкращі твори Лесі Українки - це справжня поетична феєрія. На сторінках книжок оживають давні легенди, що переплітаються із споконвічною мудрістю і ми відчуваємо: слово поетеси і понині торкається самого серця.
Немає коментарів:
Дописати коментар