День українського політв'язня

 Щороку 12 січня Україна відзначає День політв'язня і нагадує про тих, хто досі перебуває в заручниках через політичні переконання.

 Це день шани українців, для яких переконання й цінності стали дорожчими за фізичну свободу.

Дата 12 січня має символічне значення. Саме цього дня в 1972 році в Києві та у Львові почалися масові арешти учасників національно-демократичного руху, які тривали декілька діб. Серед затриманих були такі діячі, як Іван Світличний, Євген Сверстюк, Василь Стус, Леонід Плющ, Зіновій Антонюк, Іван Дзюба, В’ячеслав Чорновіл, Михайло Осадчий, Іван Гель, Стефанія Шабатура, Ірина Стасів-Калинець, а трохи пізніше — Ігор Калинець та інші.  Більшість із них були засуджені до семи років позбавлення волі й п’яти років заслання за звинувачення в «антирадянській агітації та пропаганді». Тих, кого радянська влада вважала найбільш небезпечними, примусово відправили до психіатричних лікарень.

  Як зазначило Міністерство у справах ветеранів, у сучасній історії нашої держави День політв’язня набув нового контексту:

  «У часи масштабного розвитку суцільної відкритості російська влада продовжує ув’язнювати українців і представників інших національностей, які виступають проти окупаційної влади та агресії Кремля. Українці великої сили духу своїм протестом відстоюють у світовому просторі цінності нашої нації».

Але в наш час російська влада перевершує методи радянських попередників.

«Сьогодні ми знову стикаємося з тим самим явищем. Росія, розв’язавши війну проти України у 2014 році, не лише вдерлася на наші території, але й веде систематичну кампанію терору проти українців. Сотні наших громадян стали жертвами політичних репресій. Російська окупаційна влада незаконно утримує громадян України у своїх тюрмах, звинувачуючи їх у «тероризмі», «екстремізмі» або інших сфабрикованих злочинах», — говорить уповноважений Верховної ради з прав людини Дмиро Лубінець.

Він поінформував, що понад 300 українців стали жертвами політичних переслідувань. Серед них — кримські татари, журналісти, релігійні діячі, державні службовці, активісти, звичайні громадяни, які не боялися сказати правду чи відстояти свою позицію.

«Зараз у росії та на тимчасово окупованій території України в місцях примусового утримання щонайменше 16 тисяч українських цивільних. Люди утримуються безпідставно: хтось — уже отримав надумані звинувачення, хтось — досі не знає причини того, чому він позбавлений свободи. Хтось — політв’язень, а хтось — цивільний заручник. Проте в обох випадках росія повинна понести покарання за позбавлення волі громадян" - підкреслив політик.

Сьогодні ми знаємо, що «свобода — це не просто слово, це боротьба, яку ведуть наші громадяни на передовій, у тилу й навіть за ґратами. Наш обов’язок — не забувати тих, хто лишається у в’язницях ворога».

«День українського політв’язня — це день скорботи й боротьби, але водночас і день надії. Надії на те, що Україна завжди пам’ятатиме своїх героїв і боротиметься за кожного з них до перемоги», — резюмував він.

Дмитро Лубінець сподівається, що Україні вдасться повернути додому всіх незаконно ув’язнених політичних бранців завдяки міжнародній підтримці.

 За даними Інституту масової інформації, станом на січень 2025 року в російській неволі загалом перебувають щонайменше 30 цивільних українських медійників та один журналіст, який став на захист України.

Його душа світилася зорею (до 90-річчя від дня народження Василя Симоненка)

 

На початку січня відзначаємо дев'яносторіччя від дня народження відомого українського поета Василя Симоненка - одного із найяскравіших представників шістдесятництва.   Саме цій ювілейній даті присвячено літературний портрет «Його душа світилася зорею». 

   

 Василь Симоненко – справжній патріот Вітчизни і залишився у пам'яті вдячних  українців вірним сином своєї землі. Як спрагла земля вбирає в себе цілющу вологу дощу, так народ взяв у свою національну свідомість його чисту, правдиву поезію. Неординарною і пристрасною, вогневою і ліричною ввійшла поезія Василя Симоненка в нашу літературу. За словами Івана Дзюби, «він став Поетом не тоді, коли написав свої перші вірші, а тоді, коли на повен голос заговорив про найбільші болі свого народу». Симоненко прожив коротке, але яскраве життя і запалив свою неповторну зорю на небосхилі нашої духовності.
         Народився Василь Андрійович Симоненко восьмого січня дев'яносто років тому в давньому козацькому селі Біївці, що на Полтавщині. На землі, що живила поетичну уяву хлопця. У рідному селі мама Ганна Федорівна й дід Федір навчили його любити людей і дорогі серцю простори.
Перша друкована поетична проба майбутнього поета, присвячена жінці-матері, з’явилася в районній газеті «Червона Лубенщина», коли він був ще семикласником, інші поезії друкувалися у журналі «Радянська жінка».
   Все, що оточувало, що хвилювало з дитинства, все виливалося у поезії. На вразливу душу поета лягли тягарем війна, голод, холод, материні сльози, непосильна тяжка праця.  
    Літературний талант і організаторські здібності Василя Симоненка створили університетську літературну студію «Січ», яку він і очолював, навчаючись у Київському державному університеті імені Тараса Шевченка на факультеті журналістики. Закінчивши його , Симоненко приїжджає у Черкаси, що стали колискою його таланту. У Черкасах добре знали цього худорлявого, вдумливого, спостережливого, серйозного юнака. З-поміж інших його вирізняв проникливий, задумливий і добрий погляд. А ще чаруюча Василева посмішка. Він ніби спішив подарувати людям частину свого серця.         

       Незабаром для Василя Симоненка настав час більш зрілого творчого злету. У країні відбувається переоцінка пріоритетів. Тоді народилися рядки:

Народ мій є! Народ мій завжди буде!
Ніщо не перекреслить мій народ.
Пощезнуть всі перевертні й приблуди,
І орди завойовників-заброд!

    У цей час Симоненко працював у редакції «Молодь Черкащини»,  гартував газетярське і поетичне ремесло. Працюючи на журналістській ниві, Василь Симоненко часто виїжджав у відрядження. Побував і на Тальнівщині. Зокрема був у Тальному, селах Здобутку, Зеленькові. Поїздка в ці краї дала поштовх до написання віршів «Піч», «Баба Онися», «Прощання Федора Кравчука, колгоспного конюха, зі своєю старою хатою», новели «Вино з троянд» та оповідання «Кукурікали півні на рушниках»..
       Це був період творчого піднесення.  Виходить його поетична збірка «Тиша і грім». Симоненка прийнято у Спілку письменників України. Він ретельно добирав вірші до другої збірки – «Земне тяжіння», якої за життя поет так і не побачив. Побачили світ також:  збірка прозових творів «Вино з троянд» та «Вірші». Василь Симоненко автор і гумористичних творів, численних нарисів, фейлетонів, рецензій.

У 1962 році у Смілі, на залізничній станції, Симоненка тяжко побили міліціонери.  З того часу він почав вести відвертий щоденник – фізичні муки і душевні страждання отруювали останні місяці його життя. Лікарі поставили страшний діагноз: рак нирок.

   Василь любив людей. До останнього спілкувався з товаришами і у віршах висловлював надію на життя:

    Люди – прекрасні!

    Земля, мов казка.

    Кращого сонця ніде нема.

    Загруз я по серце у землю в’язко,

    Вона мене цупко трима.

    І хочеться бути дужим,

    І хочеться так любить,

    Щоб навіть каміння байдуже

    Захотіло ожити і жить…

У день двадцятиріччя Симоненко написав тривожного, пророчого вірша, вже тоді відчувши невблаганне наближення смерті:

 Не докорю нікому і ніколи, 

Хіба на себе інколи позлюсь,

 Що в двадцять літ в моєму серці втома,

 Що в тридцять смерті в очі подивлюсь. 

На жаль, життєвий шлях Симоненка виявився ще коротшим. 
Відчуваючи наближення смерті, письменник написав лист-заповіт до Спілки письменників України з проханням подбати про долю його сім’ї. Незабаром  поетове серце зупинилося.

   Поховали Василя Симоненка у Черкасах. На гранітному пам'ятникові викарбовано рядки із славетної пісні митця «Виростеш ти, сину...»: Можна все на світі вибирати, сину, Вибрати не можна тільки Батьківщину.  

    У Черкасах працює літературно-меморіальний музей, встановлена меморіальна дошка, одну з вулиць названо ім’ям митця, встановлено монумент. У його рідних Біївцях, в хаті, де народився поет, створено музей Василя Симоненка.

   На вірші Василя Симоненка створено десятки пісень. Їх виконують і кобзарі, і панки, і поп-виконавці, і метал-групи. Їх співає молодь під гітару. Окремі вірші поета, віршовані казки "Цар Плаксій та Лоскотон", "Казка про Дурила", "Подорож у країну Навпаки" введені в програму вивчення української літератури в школі.
 Напередодні відзначення двадцятиріччя Незалежності України, меморіальну дошку Василеві Симоненку було встановлено і в Тальному, на якій поруч з портретом напис: «На цьому місці стояв будинок редакції районної газети, в якому журналіст, поет, лауреат Шевченківської премії Василь Симоненко написав свої відомі твори «Піч», «Баба Онися» восени. Вдячні тальнівчани».

     Для нас Василь Симоненко назавжди залишиться молодим талановитим поетом, вірним сином України. Всіх, хто знайомий з творчістю цього автора, вражає манера Симоненка, його відкритість і проникливість у поезіях, які, мов заглядають у саму душу. Нікого не залишать байдужими його слова: «Великі дороги в світ широкий завжди починаються від материнської пісні, співаної над колискою».

    А сучасники Василя Симоненка, колишні молодіжники, всі давно вже посивілі, свято зберігають невеличку синю книжечку «Тиша і грім» з милими Василевими присвятами, написаними його назавжди молодою рукою. Ще і ще раз, разом з нами, вслухаються вони в тривожне його звертання:

   Ти знаєш, що ти людина?

   Ти знаєш про це, чи ні?

   Усмішка твоя – єдина,

   Мука твоя – єдина,

   Очі твої – одні.

   Більше тебе не буде

   Завтра на цій землі.

   Інші ходитимуть люди –

   Добрі, ласкаві і злі…

«… Ходять. Добрі, ласкаві і злі. І як то було б добре, коли б всі почули голос Поета. Його болісне заклинання – будьте людьми на землі».

Світом Миколай мандрує

   День Святого Миколая завжди з нетерпінням очікують всі діти. Адже це - веселе світле свято з розвагами та подарунками. Кожного року в цей день ми: працівники бібліотеки та сільського будинку культури разом з різноманітними казковими персонажами та цікавими пригодами радо зустрічаємо дітлахів в сільському закладі культури, де вже красується святкова ялинка. Адже сюди обов'язково завітає Святий Миколай з подарунками, які охоче подарує кожному маленькому відвідувачу.

 Тож і цього року очікування дітей не були марними.  Розпочали свято славнозвісні персонажі улюбленої різдвяної пригоди Чорт та Солоха - Світлана Фучко та Світлана Шевченко. Ведуча в образі Диво-Казки - Ніна Немченко запросила на сцену артистів мандрівного театру - учасників клубу "Сузір'я" та ансамблю "Лілея", які  показали казку "Ріпка на новий лад": Ріпка - Тетяна Гусак, Дід - Валентина Величко, Баба - Любов Нестеренко, Онучка - Наталія Гусак, Собачка Мінка - Інна Костинська, Кицька Фінка - Мілена Сафроненко, Мишка-Силачка - Анастасія Величко. Музичне оформлення - директор сбк Валентина Зан.Казка створила святковий веселий  настрій для всіх присутніх.

   Після інсценізації казки всі казкові персонажі залишилися на святі. Вони разом з ведучими  проводили конкурси, руханки, ігри для дітей, водили хоровод. Діти завзято брали участь у розвагах, за що отримували різноманітні призи. Пригадали, що сьогодні у світі святкують День рукавички та провели гру "Рукавичка зігріває" ,  а конкурсом на створення кращого  українського прапора відзначили День Збройних Сил України. Святий Миколай (Сергій Лєонов) завітав на свято з подарунками. Йому  кожен бажаючий зміг розповісти віршика, посидіти в нього на колінах та поділитися з ним секретом.

   Дякуємо нашим спонсорам: старості Л.Будищанського старостату Михайлу Білику та ПП Любові Нестеренко та Валентині Зан - директору Л.Будищанського сбк. Адже саме завдяки їх щедрій допомозі свято вдалося провести на високому  рівні.

   Дякуємо нашим ЗСУ за можливість працювати і мати змогу створювати подібні свята для наших дітей. Адже діти - майбутнє нашої країни!

   Слава ЗСУ! Разом до Перемоги!

  

   

І пам'яті свіча не згасне... (огляд літератури до Дня пам'яті жертв голодоморів)

 Не звільняється пам'ять, відлунює знову роками.

Я зітхну... запалю обгорілу свічу.

Помічаю: не замки-твердині, не храми -

Скам'янілий чорнозем - потріскані стіни плачу.

Піднялись, озиваються в десятиліттях

З далини, аж немов з кам'яної гори.

Надійшли. Придивляюсь: Україна ХХ століття.

І не рік, а криваве клеймо: "Тридцять три".

 ... Досі не віриться, що в Україні - житниці всієї тодішньої радянської імперії раптом зник хліб і люди залишилися без зернини. Пухли старі і малі, вимирали роди і села. Смерть чигала  на шляхах, на полі, по хатах. ЇЇ кістлява рука, здавалося, вдень і вночі не випускала своєї кривавої коси. У світі не зафіксовано голодомору, подібного до того, який випав на долю наших дідів і бабусь.

    Українське село гинуло мовчки. Наша мати Україна божеволіла від горя і безвихідності. Адже:

Голодна смерть, напевно, найстрашніша,

Вона  повільна, довга і тяжка,

Бо зводить з розуму й така тривка...

І це ж було... І ніде правди діти,

Що  заподіяли цю смерть більшовики.

Дорослі мерли, старики і діти - 

Це геноцид кривавої руки.

  Довгий час про голодомор в Україні не можна було згадувати і говорити. В підручниках по історії не було жодного слова про цей злочин, так як і про репресії. І лише в 1990 році цю трагедію визнають злочинним курсом найближчого сталінського оточення і особисто вождя. З цього часу розпочинають офіційні дослідження, організовують радіо- та телепередачі, газети і журнали друкують статті, пишуть художні твори... Про це пишуть вірші, про це знімають кінофільми,  про це говорять книги.

  Тож сьогодні  пропоную  вам познайомитися з художньою та науково-публіцистичною літературою на цю болючу тему, яка є в нашій бібліотеці.

    Грунтовним виданням є збірка документів "Голод на Україні очима істориків, мовою документів 1932-1933" (1990 р.), у 1992 році добірка документів і матеріалів "Колективізація сільського господарства і голод на   1929-1933 рр." 

 

 Це питання вивчалося і було відоме поза межами нашої держави ще раніше. Вагомий внесок  у дослідження голодомору за кордоном вніс британський дипломат, історик, літератор, письменник-фантаст Роберт Конвест. Його книги "Жнива скорботи. Радянська колективізація і Голодомор", "Чорні жнива" одні з найвідоміших публікацій з історії сталінських репресій та голодомору в Україні.

Представлене нам краєзнавче дослідження "Книга скорботи Зіньківщини" створено виключно на документах Харківського та Полтавського обласних та Центральних державних архівів, зібраних спогадах, публікаціях. Вони розкривають місяць за місяцем хід подій, кінцевим результатом яких став Голодомор. Бо тільки вивчаючи кожен документ, що розповідає про дії влади в ті часи, можна осягти всю картину реалізації плану знищення голодом українського народу.

У творі "Жовтий князь" символічно переплітаються три кольори: чорний, білий і жовтий. Геніальність автора в тому, що він зумів цією бідною гамою кольорів передати багатюще розмаїття почуттів. Жовтий - показник ненаситності, спустошеності, яка підсилюється значенням слова "князь", що утверджує зверхність, могутність. непоборність і повновладдя. А поєднання чорного і білого у наших предків, як зазначав Павло Чубинський, було символом старості, забуття, смерті, зими. Тож вимальовується міфічна зловісна істота, схожа на фольклорний образ гоголівського Вія, що своїм поглядом перетворював усе на тлін.

  Роман Уласа Самчука "Марія" - перший в українській літературі художній твір про примусову колективізацію, так зване розкуркулення справжніх господарів землі, трудівників-хліборобів, про голодомор тридцять третього. Написаний він у стилі хроніки життя жінки-селянки, яка мимохіть підноситься до символу України. Помираючи голодною смертю,  Марія пропускає через свою начеб просвітлілу на якийсь час свідомість всі радощі і болі свого страдницького життя. 

Ця книжка - перше знайомство читача з видатним українським класиком, який став класиком ще за життя.

"Автобіографічна повість Івана Кирія "Голодна весна" - то страшний документ сталінського злочину, свідчення очевидця. Хоч написана вона в спокійній манері, але від того хочеться кричати на весь світ"      (Степан Колесник)

    Автор книжки, відомий український письменник, розповідає про трагічні події 1933  року, які він хлоп'ям пережив сам, коли здійснювали геноцид проти українського народу. На сторінках твору перед читачем постають жахливі картини голоду і все, що з ним пов'язано: людоїдство, смерть, моральний занепад людини.

  

Український письменник Олександр Міщенко  записав свідчення тих, кому довелося пережити голод 1933 року. Нелегко читати ці гіркі, тужливі записи з народних вуст. Нелегко ще й  тому,  що йдеться про наші рідні полтавські місця. 

   В цій книзі свідчення епохи, записи документальні, яким немає ціни.

   "Безкровна війна"  - так назвав автор свої записи. Можливо через те, що в одному із спогадів є пояснення цього вислову: "Частенько наш батько на різдво читав Біблію. Дочитаються було, до того місця, де про безкровну війну писалось, і не можуть пояснити, що воно таке - безкровна війна. А коли голодовка в тридцять третьому нагрянула, батько пухлі лежали в ліжкові, помирали, - підкликали нас усіх до себе і сказали: - Оце вам, діти, і є безкровна війна...".

      В наш час український народ потерпає від війни справжньої і зовсім небезкровної, яку принесла на нашу землю російська орда. І це не кіно, не книга, не хвора уява! Це - наша з вами історія, яка твориться сьогодні. Саме нам з вами відбудовувати Україну після нашої перемоги. А що вона буде неодмінно ми всі в тому впевнені. Але про трагічні сторінки забувати не можна, адже без минулого не побудуєш майбутнього.

   

 

Новинки в бібліотеці

 Нещодавно книжковий фонд бібліотеки поповнився новими книгами. Є тут  книги і для дітей, і для дорослих. Є книги для навчання та саморозвитку, а є такі, які зможуть подарувати насолоду у вільний час. Тож, якщо хочеться чогось новенького і надзвичайно цікавого, завітайте до бібліотеки, щоб взяти для себе одну чи кілька книжечок.

  

Тисяча днів - трагічна дата

  Сьогодні ми відзначили трагічну дату за своєю суттю і величну, за подвигом нашого народу. 

   Тисяча... Тисяча страшних днів і ночей страждань, поневіряньі смертей мільйонів українців. І водночас, тисяча днів і ночей стійкості, мужності, незламності українського народу, що протистоїть велетенському північному монстр, який віками претендує на нашу землю, нашу волю, нашу ідентичність.

  Відзначили ми цю дату волонтерською діяльністю - плетінням маскувальних сіток, яких ми останнім часом сплели вже не один десяток. Ми - це небайдужі жителі нашої громади, працівники  сільського будинку культури, бібліотеки, учасники художньої самодіяльності та учасники клубу "Сузір'я". Маскувальні сітки ми відсилаємо на передову. Сподіваємося, що наші сітки збережуть життя наших захисників.

   

   

Нові книги для книгозбірні

   Нещодавно книжковий фонд Л. Будищанської бібліотеки-філії поповнився новими книгами. Це зокрема література українських та зарубіжних письменників, яку потребують учні нашої гімназіїв та кілька книг для дорослих.

     Тож до знайомства!

 - "Зайчикова книжечка" Івана Андрусяка - одна з найкращих книжок одного з найкращих сучасних українських поетів. Віршовані казки призначені для читання дитині вголос та першого самостійного дитячого читання. Це трохи пустотливі, іноді задумливі, часто веселі історії, які тато зайчик розповідає своїм дзайченятам, - а відтак з'ясовується, що всі ці пригоди сталися із самим татком, коли він був маленьким. Ця книга удостоєна Премії Лесі Українки - найвищої відзнаки в українській літературі для дітей.

Англійський письменник Джон Бойн у своїй книзі "Хлопчик у смугастій піжамі"  розповідає про пригоди дев'ятирічного хлопчика Бруно, який разом із сім'єю переїжджає зі свого комфортабельного будинку в Берліні до нового дому в загадковому місці Геть-Звідси, де його батька призначають комендантом концтабору. Випадково він знайомиться з єврейським хлопчиком Шмулем, маленьким в'язнем. Між ними зароджується дружба, яку, однак, розділяє колючий дріт. Це книга про те, до чого можуть призвести різні погляди на світ, дивна логіка дорослих, а також сила волі і божевілля випадку?

Філософську казку-притчу "Місце для дракона" пропонує дітям український письменник Юрій Винничук. Події твору відбуваються у середньовіччі, а головним героєм є Дракон, але не той, до якого ми звикли, хижий і жорстокий, а добрий травоїдний мрійник та романтик. Він тішиться метеликам, пише вірші та читає Біблію. Біля його печери замість гори кісток тішать око квітники. І хоча Дракон не чинить нікому шкоди, традиція наказує його вбити. Але чи принесе вбивство Дракона спокій та мир у князівство? 

  

Відома нам всім з дитинства історія про пригоди хлопчика та його друга Карлсона  завітала до бібліотеки в новому вигляді. "У місті Стокгольмі..." - з цієї фрази починається книга Астрід Лідгрен "Малий і Карлсон", яка полюбилася малятам всього світу і їх батькам. Так от, живе в цьому північному місті звичайнісінький Малий, а на даху будинку мешкає незвичайна істота - Карлсон, який має моторчик і вміє літати. Між ними розпочинається міцна дружба і разом вони потрапляють у різні пригоди. Юні читачі зануряться в цей фантастичний світ надзвичайно цікавих героїв. Книга збагачена чудовими ілюстраціями, які допоможуть зробити читання цієї книги незабутнім.

В одній із найзнаменитіших повістей класика шведської та світової літератури Астрід Ліндгрен "Міо мій, Міо" розповідається про дивовижні пригоди юного героя - хлопчика Міо, про одвічну боротьбу добра і зла, втіленого в особі лиходія Като, про дружбу та взаємовиручку дітей, які не розгубилися, а згуртувалися у спільній боротьбі зі злом. Добро, як завжди перемагає. За мотивами повісті знято знаменитий однойменний фільм.

Дзвінка Матіяш - письменниця, перекладачка пропонує нашій увазі дуже цікаву історію в своїй книзі "День Сніговика". Уявіть... у Медовому місті живе Ірма, яка дуже хоче стати математиком і вчитися в Особливій математичній школі увеликому місті. Але вона не знає, що там править жорстокий диктатор, який нищить усі дерева, забороняє людям тримати домашніх тварин, бачити сни і - що найгірше - любити сніг, бо за давнім пророцтвом саме це може знищити владу тирана. Ірма володіє особливим даром... Як це допоможе, щоб одного дня на головній площі Великого міста таки виріс Сніговик? 

"Новий завіт для дітей" - книга всіх часів і народів. Поряд з  пізнавальним змістом прекрасні ілюстрації. Книга призначена для сімейного читання та обговорення.

  

 Усі ми знаємо імена Северина Наливайка, Богдана Хмельницького, Івана Мазепи. А ким були найперші козаки? Звідкіля вони взялися? 

    На ці запитання ви знайдете відповідь у гостросюжетному романі "Джури козака Швайки" Володимира Рутківського - одного з найблискучіших сучасних українських дитячих письменників. Його дивовижні герої - Грицик та малий волхв Санько, юний богатир Демко Дурна Сила, його мама-велетка, невловимий козак Швайка зі своїм вірним другом Барвінком та їхні численні друзі - з честю виходятьіз найскладніших ситуацій. А небезпека чегає на кожному кроці, а надто, коли ти зважився підняти шаблю на татарську орду, а за твоєю спиною - майже нікого...

"Мандри Гуллівера" - один із найвидатніших творів світової літератури, написаний знаменитим англійським письменником Джонатаном Свіфтом. У формі фантастичної оповіді про подорожі Гуллівера до різних вигаданих країн письменник жорстоко висміює державний лад і сіспільні порядки сучасної йому Англії. Але, на жаль, світ і люди в ньому не змінюються, тож книга про Гуллівера залишається актуальною і в наш час.

 У новому яскравому форматі прийшла до бібліотеки книга Івана Франка "Захар Беркут". Це найвідоміший твір  українського письменника на історичну тему. Із нього ми дізнаємося про боротьбу давніх карпатських общин проти нашестя монголів та соціального гноблення. Повість була написана на конкурс, оголошений журналом "Зоря" та вперше видана у вісімдесятих роках ХІХ століття в цьому журналі. На основі повісті знято однойменний фільм.

Збірник п'єс Бертольта Брехта, який пропонує нам філософську драму "Життя Галілея" та п'єсу про період Другої світової війни "Матінка Кураж та її діти".

   В першій п'єсі можна прослідкувати складний шлях головного героя Галілея від романтичного оптимізму до розуміння всього, що сталося і щирого каяття.

   В п'єсі про  матінку Кураж читач знайде розповідь про війну людини, що дивиться на світ з широко відкритими очима. Жах війни розкривається не стільки у сценах насильства, які є її обличчям, скільки у спотворенні чеснот, які в мирний час вказують на шляхетність духу.

  Після закінчення Другої світової Брехт писав: "Великий Карфаген вів три війни. Він був ще могутнім після першої, ще залюднений після другої,. Його неможливо було відшукати після третьої".

Молодий англієць Ніколас Ерфе зголошується замістити вакантне місце вчителя на далекому грецькому острові, аби лишень забути про нещасливе кохання та чкурнути від буденних клопотів. На острові його дружба з мільйонером-відлюдником перетворюється на таємничу і смертоносну гру, сповнену жорстокості, наруги, спокуси та зради. Із тим, як Ніколас дедалі глибше в психологічну гру трикстера, йому стає щоразу важче відрізняти минуле від сьогодення, фантазію від реальності. Він мусить стати відчайдухом, щоб боротися за можливість зберегти здоровий глузд та просто вижити.

   Про це в книзі Джона Фаулза "Маг".

Ласкаво запрошую до бібліотеки по новинки!