МИ - ЄДИНА УКРАЇНА (Арт-акція)

    

16 лютого в Україні відзначається День єднання – особливе свято, що символізує силу нашої згуртованості. Вперше цей день відзначили в 2022 році як відповідь на загрозу широкомасштабної війни, і відтоді він став традицією, що нагадує про незламність українського духу.

   Наприкінці третього року повномасштабного вторгення День єднання залишається важливим символом нашої національної згуртованості та стійкості. Це нагадування Україні та світу про те, що разом ми здатні не лише боронити свою землю, а й будувати сильну та незалежну державу. Ніхто не може забрати в нас те, що ми маємо, адже українці звикли сміливо дивитися на всі виклики майбутнього.

 

                                Головні ідеї Дня єднання:

• Патріотизм і єдність. Це свято об’єднує українців незалежно від їхнього місця проживання, мови чи політичних поглядів.
• Підтримка захисників. Цього дня особлива увага приділяється військовим і волонтерам, які щодня відбивають наступ ворога, виборючи нашу свободу.
• Збереження культурної спадщини. Проведення тематичних заходів на підтримку України допомагає плекати національні традиції та передавати їх наступним поколінням.

·  День єднання нагадує, що лише спільними зусиллями ми зможемо подолати будь-які виклики та зберегти незалежність нашої держави. Щороку це свято стає більш масштабним і набуває сакрального значення, адже ми вистояли вже так довго, тож зможемо протриматися ще. 

        Тож бібліотека разом з сільським будинком культури провела арт-акцію "Ми - єдина Україна" приурочену  Дню єднання. Протягом тижня, що передував цьому святу відвідувачі закладу культури приєднувалися до акції єднання. Кожен залишив відтиск своєї долоні з побажаннями миру, єдності, процвітання, перемоги, добробуту Україні і кожному українцю на плакаті, де умовно зображено Україну, яку підтримує  стовбур  дерева з могутнім корінням, що означає - Україна незламна, адже має величезну підтримку кожного з нас і має силу українського роду. 

Ми всі вітаємо кожного  українця і кожну українку з Днем Єдності!  Дякуємо ЗСУ за можливість об'єднуватися!

        

 

Незбагненна сила кохання

 

 14 лютого у світі відзначається свято День святого Валентина присвячене закоханим парам і романтиці. У це свято прийнято обмінюватися листівками-валентинками і ходити на побачення. Також це популярна дата для пропозиції руки і серця.

 Бібліотека приєднується до святкування Дня закоханих. До уваги користувачів створена підбірка художньої літератури, де йдеться про романтичні стосунки між героями.

   Здавалося б, про кохання написано так багато, що вже нічого додати. Та у кожного свої унікальні почуття, несхожі на інших. Мабуть, тому у доробку кожного поета можна знайти вірші про кохання. І, мабуть, кожен із нас впевнений, що так ніхто не кохав...

   Тому пропоную пригадати відомий вірш Володимира Сосюри "Так ніхто не кохав".

Так ніхто не кохав. Через тисячі літ
лиш приходить подібне кохання.
В день такий розцвітає весна на землі
І земля убирається зрання…

Дише тихо і легко в синяву вона,
простягає до зір свої руки…
В день такий на землі розцвітає весна
і тремтить од солодкої муки…

В’яне серце моє од щасливих очей,
що горять в тумані наді мною…
Розливається кров і по жилах тече,
ніби пахне вона лободою…

Гей, ви, зорі ясні!.. Тихий місяцю мій!..
Де ви бачили більше кохання?.

Я для неї зірву Оріон золотий,

Я — поет робітничої рані.

Так ніхто не кохав. Через тисячі літ

лиш приходить подібне кохання.
В день такий розцвітає весна на землі
І земля убирається зрання…

Дише тихо і легко в синяву вона,
простягає до зір свої руки…
В день такий на землі розцвітає весна
і тремтить од солодкої муки…

Їм у віках судилося безсмертя

 

Двадцять дев'ятого січня дві тисячі двадцять п'ятого року року українці відзначають сто сьому річницю пам’яті Героїв Крут, чий подвиг став символом незламності та стійкості всього українського народу в боротьбі за незалежність.

Саме сьогодні Україна вшановує пам’ять Героїв Крут — молодих українських патріотів, які понад століття тому, у тисяча дев'ятсот вісімнадцятому році, стали на захист незалежності молодої Української Народної Республіки. Ця дата є одним із найяскравіших прикладів героїзму, самопожертви та національної гідності в історії нашої держави.

Бій, що призупинив просування більшовицьких військ та захоплення Києва на декілька днів. Битва, що дозволила виграти дорогоцінний час українському керівництву – зокрема, час для придушення заколоту диверсантів на заводі «Арсенал» та час для укладання миру в Бресті. До слова, завдяки умовам підписаного Брестського договору Україні вдалося невдовзі звільнити окуповані більшовиками території за підтримки німецьких та австро-угорських військ.

Події початку тисяча дев'ятсот вісімнадцятого року були надзвичайно драматичними для України. Після проголошення незалежності у тисяча дев'ятсот сімнадцятому році молода Українська Народна Республіка (УНР) опинилася перед складними викликами. Її уряд, очолюваний Михайлом Грушевським, прагнув утвердити державність, однак внутрішня нестабільність та зовнішня загроза ускладнювали цей процес.

Зокрема, більшовицька Росія, не визнаючи УНР, розпочала збройну агресію. Її війська, під командуванням Михайла Муравйова, рухалися на Київ, намагаючись захопити столицю і знищити українську владу.

Для оборони Києва було сформовано добровольчі загони. Одним із ключових місць протистояння стало невелике селище Крути, розташоване за сто тридцять  кілометрів на північний схід від столиці.

Двадцять дев'ятого січня тисяча дев'ятсот вісімнадцятого року поблизу станції Крути відбулася битва, яка увійшла в історію як приклад героїзму молоді, яка віддала свої життя за свободу рідної землі. На боці українських сил воювали близько чотириста осіб: студенти Київського університету Святого Володимира, гімназисти, курсанти військових шкіл та добровольці. Проти них стояла багатотисячна армія більшовиків, значно краще озброєна і досвідченіша. Незважаючи на чисельну перевагу ворога, молоді українці вступили в бій. Цей нерівний бій тривав цілий день. Українські добровольці змогли затримати наступ ворога, зруйнувавши залізничні колії, що дозволило уряду УНР виграти кілька днів для евакуації з Києва та підписання важливого Берестейського мирного договору. Однак героїчний опір завершився трагедією. Частина українських захисників загинула під час бою, а двадцять сім студентів, які потрапили в полон, були страчені більшовиками. Їхня загибель стала символом жертовності заради свободи України.

Історія Героїв Крут — це не просто епізод з минулого. Це приклад, що надихає нові покоління українців. Вони були зовсім молодими — багатьом було лише шістнадцять-вісімнадцять років, але їхня відвага, принциповість і відданість стали уроком мужності для нас. Після бою тіло одного з загиблих юнаків було знайдено з книжкою Шевченкового «Кобзаря» у кишені. Цей символічний момент показує, наскільки глибоко вони усвідомлювали важливість своєї місії: боронити не лише землю, а й ідею національної свободи та культури. У тисяча дев'ятсот вісімнадцятому році, після звільнення Києва від більшовиків, тіла загиблих студентів були перепоховані на Аскольдовій могилі. Цей похорон став актом національної скорботи та вдячності.

Події під Крутами мали величезне символічне значення для української історії. Вони довели, що навіть у найскладніші часи є люди, готові віддати життя за рідну землю. Попри військову поразку, затримка ворога на кілька днів мала стратегічний ефект. Вона дозволила УНР підписати Берестейський мирний договір із Центральними державами, що фактично врятувало молоду державу від повного знищення.

Після здобуття незалежності у тисяча дев'ятсо дев'яносто першому  році пам’ять про Героїв Крут почала активно відроджуватися. У дві тисячі шостому році на місці бою під Крутами було відкрито Меморіал, присвячений героям. Щороку двадцять дев'ятого січня по всій країні проводяться заходи на їхню честь: покладання квітів, панахиди, уроки пам’яті у школах та університетах.

Герої Крут залишаються джерелом натхнення для сучасних українських воїнів, які захищають нашу землю. Їхній подвиг нагадує, що боротьба за свободу ніколи не буває легкою, але завжди є необхідною.

Битва під Крутами — це приклад мужності, який має залишатися в наших серцях. Ці юнаки віддали своє життя за ідею, за мрію про незалежну Україну. Сьогодні ми повинні пам’ятати про них, бо їхній подвиг є частиною нашої ідентичності та історії. Герої Крут довели, що незалежність України — це цінність, за яку варто боротися. Їхня самопожертва стала символом нескореності українського народу, який завжди прагнув до свободи.

Більше ви можете дізнатися із книги "Бій під Крутами", де висвітлені останні дослідження істориків про події тих років. 

Книга "Герої Крут і Полтавщина" повідомляє нам про вихідців із Полтавської області, які були студентами чи працювали на той час у Києві і взяли участь у цій легендарній битві. Інформація та копії документів, висвітлених у  книзі, взята із архівних даних. Тому книга дуже змістовна і цікаві для кожного читача. 

  Ці книги є в наявності у фонді бібліотеки. Тож всі бажаючі можуть познайомитися з ними ближче.

 

 

Пам'яті жертв Голокосту

 

"Людство, на хвилину зупинися!

У минуле спомин ростели.

Над святою пам'яттю схилися

Тих, хто безневинно полягли.

То не небо зоряне над нами,

Не вогнів далеких білий жар, - 

То у вічність світиться серцями

Бабин Яр, Бабин Яр..."

                           Костянтин Дяченко

  Двадцять сьомого січня у світі відзначається Міжнародний день пам'яті жертв Голокосту.

   У цей день Україна разом зі всією світовою спільнотою вшановує пам'ять жертв Голокосту - однієї з найстрашніших і найжорстокіших сторінок історії людства ХХ сторіччя.

    Пам'ятна дата відзначається щорічно двадцять сьомого січня - саме в цей день тисяча дев'ятсот сорок п'ятого року під час Другої світової війни визволили в'язнів найбільшого нацистського табору смерті Аушвіц-Біркенау в Освенцімі. За час існування цього концтабору в ньому загинуло, за різними оцінками від півтора до двох із лишком мільйона людей.

   Офіційно визнано, що до шести мільйонів євреїв було вбито протягом Голокосту. Як відомо, одразу після окупації України нацисти розгорнули широку мережу гетто (найбільше було Львівське), а згодом почали масово розстрілювати єврейське населення. Одним із найбільших і найвідоміших  були розстріли у бабиному Яру в Києві, але знищення євреїв було систематичним і повсюдним.

   З метою вшанування пам'яті мільйонів безневинно убитих людей різних національностей в бібліотеці організовано книжкову виставку "Пам'яті жертв Голокосту", де ви зможете переглянути літературу даної тематики та дізнатися більше...

   Пам'ятаймо минуле та шануймо пам'ять про всіх жертв Голокосту. 

   

 

День українського політв'язня

 Щороку 12 січня Україна відзначає День політв'язня і нагадує про тих, хто досі перебуває в заручниках через політичні переконання.

 Це день шани українців, для яких переконання й цінності стали дорожчими за фізичну свободу.

Дата 12 січня має символічне значення. Саме цього дня в 1972 році в Києві та у Львові почалися масові арешти учасників національно-демократичного руху, які тривали декілька діб. Серед затриманих були такі діячі, як Іван Світличний, Євген Сверстюк, Василь Стус, Леонід Плющ, Зіновій Антонюк, Іван Дзюба, В’ячеслав Чорновіл, Михайло Осадчий, Іван Гель, Стефанія Шабатура, Ірина Стасів-Калинець, а трохи пізніше — Ігор Калинець та інші.  Більшість із них були засуджені до семи років позбавлення волі й п’яти років заслання за звинувачення в «антирадянській агітації та пропаганді». Тих, кого радянська влада вважала найбільш небезпечними, примусово відправили до психіатричних лікарень.

  Як зазначило Міністерство у справах ветеранів, у сучасній історії нашої держави День політв’язня набув нового контексту:

  «У часи масштабного розвитку суцільної відкритості російська влада продовжує ув’язнювати українців і представників інших національностей, які виступають проти окупаційної влади та агресії Кремля. Українці великої сили духу своїм протестом відстоюють у світовому просторі цінності нашої нації».

Але в наш час російська влада перевершує методи радянських попередників.

«Сьогодні ми знову стикаємося з тим самим явищем. Росія, розв’язавши війну проти України у 2014 році, не лише вдерлася на наші території, але й веде систематичну кампанію терору проти українців. Сотні наших громадян стали жертвами політичних репресій. Російська окупаційна влада незаконно утримує громадян України у своїх тюрмах, звинувачуючи їх у «тероризмі», «екстремізмі» або інших сфабрикованих злочинах», — говорить уповноважений Верховної ради з прав людини Дмиро Лубінець.

Він поінформував, що понад 300 українців стали жертвами політичних переслідувань. Серед них — кримські татари, журналісти, релігійні діячі, державні службовці, активісти, звичайні громадяни, які не боялися сказати правду чи відстояти свою позицію.

«Зараз у росії та на тимчасово окупованій території України в місцях примусового утримання щонайменше 16 тисяч українських цивільних. Люди утримуються безпідставно: хтось — уже отримав надумані звинувачення, хтось — досі не знає причини того, чому він позбавлений свободи. Хтось — політв’язень, а хтось — цивільний заручник. Проте в обох випадках росія повинна понести покарання за позбавлення волі громадян" - підкреслив політик.

Сьогодні ми знаємо, що «свобода — це не просто слово, це боротьба, яку ведуть наші громадяни на передовій, у тилу й навіть за ґратами. Наш обов’язок — не забувати тих, хто лишається у в’язницях ворога».

«День українського політв’язня — це день скорботи й боротьби, але водночас і день надії. Надії на те, що Україна завжди пам’ятатиме своїх героїв і боротиметься за кожного з них до перемоги», — резюмував він.

Дмитро Лубінець сподівається, що Україні вдасться повернути додому всіх незаконно ув’язнених політичних бранців завдяки міжнародній підтримці.

 За даними Інституту масової інформації, станом на січень 2025 року в російській неволі загалом перебувають щонайменше 30 цивільних українських медійників та один журналіст, який став на захист України.

Його душа світилася зорею (до 90-річчя від дня народження Василя Симоненка)

 

На початку січня відзначаємо дев'яносторіччя від дня народження відомого українського поета Василя Симоненка - одного із найяскравіших представників шістдесятництва.   Саме цій ювілейній даті присвячено літературний портрет «Його душа світилася зорею». 

   

 Василь Симоненко – справжній патріот Вітчизни і залишився у пам'яті вдячних  українців вірним сином своєї землі. Як спрагла земля вбирає в себе цілющу вологу дощу, так народ взяв у свою національну свідомість його чисту, правдиву поезію. Неординарною і пристрасною, вогневою і ліричною ввійшла поезія Василя Симоненка в нашу літературу. За словами Івана Дзюби, «він став Поетом не тоді, коли написав свої перші вірші, а тоді, коли на повен голос заговорив про найбільші болі свого народу». Симоненко прожив коротке, але яскраве життя і запалив свою неповторну зорю на небосхилі нашої духовності.
         Народився Василь Андрійович Симоненко восьмого січня дев'яносто років тому в давньому козацькому селі Біївці, що на Полтавщині. На землі, що живила поетичну уяву хлопця. У рідному селі мама Ганна Федорівна й дід Федір навчили його любити людей і дорогі серцю простори.
Перша друкована поетична проба майбутнього поета, присвячена жінці-матері, з’явилася в районній газеті «Червона Лубенщина», коли він був ще семикласником, інші поезії друкувалися у журналі «Радянська жінка».
   Все, що оточувало, що хвилювало з дитинства, все виливалося у поезії. На вразливу душу поета лягли тягарем війна, голод, холод, материні сльози, непосильна тяжка праця.  
    Літературний талант і організаторські здібності Василя Симоненка створили університетську літературну студію «Січ», яку він і очолював, навчаючись у Київському державному університеті імені Тараса Шевченка на факультеті журналістики. Закінчивши його , Симоненко приїжджає у Черкаси, що стали колискою його таланту. У Черкасах добре знали цього худорлявого, вдумливого, спостережливого, серйозного юнака. З-поміж інших його вирізняв проникливий, задумливий і добрий погляд. А ще чаруюча Василева посмішка. Він ніби спішив подарувати людям частину свого серця.         

       Незабаром для Василя Симоненка настав час більш зрілого творчого злету. У країні відбувається переоцінка пріоритетів. Тоді народилися рядки:

Народ мій є! Народ мій завжди буде!
Ніщо не перекреслить мій народ.
Пощезнуть всі перевертні й приблуди,
І орди завойовників-заброд!

    У цей час Симоненко працював у редакції «Молодь Черкащини»,  гартував газетярське і поетичне ремесло. Працюючи на журналістській ниві, Василь Симоненко часто виїжджав у відрядження. Побував і на Тальнівщині. Зокрема був у Тальному, селах Здобутку, Зеленькові. Поїздка в ці краї дала поштовх до написання віршів «Піч», «Баба Онися», «Прощання Федора Кравчука, колгоспного конюха, зі своєю старою хатою», новели «Вино з троянд» та оповідання «Кукурікали півні на рушниках»..
       Це був період творчого піднесення.  Виходить його поетична збірка «Тиша і грім». Симоненка прийнято у Спілку письменників України. Він ретельно добирав вірші до другої збірки – «Земне тяжіння», якої за життя поет так і не побачив. Побачили світ також:  збірка прозових творів «Вино з троянд» та «Вірші». Василь Симоненко автор і гумористичних творів, численних нарисів, фейлетонів, рецензій.

У 1962 році у Смілі, на залізничній станції, Симоненка тяжко побили міліціонери.  З того часу він почав вести відвертий щоденник – фізичні муки і душевні страждання отруювали останні місяці його життя. Лікарі поставили страшний діагноз: рак нирок.

   Василь любив людей. До останнього спілкувався з товаришами і у віршах висловлював надію на життя:

    Люди – прекрасні!

    Земля, мов казка.

    Кращого сонця ніде нема.

    Загруз я по серце у землю в’язко,

    Вона мене цупко трима.

    І хочеться бути дужим,

    І хочеться так любить,

    Щоб навіть каміння байдуже

    Захотіло ожити і жить…

У день двадцятиріччя Симоненко написав тривожного, пророчого вірша, вже тоді відчувши невблаганне наближення смерті:

 Не докорю нікому і ніколи, 

Хіба на себе інколи позлюсь,

 Що в двадцять літ в моєму серці втома,

 Що в тридцять смерті в очі подивлюсь. 

На жаль, життєвий шлях Симоненка виявився ще коротшим. 
Відчуваючи наближення смерті, письменник написав лист-заповіт до Спілки письменників України з проханням подбати про долю його сім’ї. Незабаром  поетове серце зупинилося.

   Поховали Василя Симоненка у Черкасах. На гранітному пам'ятникові викарбовано рядки із славетної пісні митця «Виростеш ти, сину...»: Можна все на світі вибирати, сину, Вибрати не можна тільки Батьківщину.  

    У Черкасах працює літературно-меморіальний музей, встановлена меморіальна дошка, одну з вулиць названо ім’ям митця, встановлено монумент. У його рідних Біївцях, в хаті, де народився поет, створено музей Василя Симоненка.

   На вірші Василя Симоненка створено десятки пісень. Їх виконують і кобзарі, і панки, і поп-виконавці, і метал-групи. Їх співає молодь під гітару. Окремі вірші поета, віршовані казки "Цар Плаксій та Лоскотон", "Казка про Дурила", "Подорож у країну Навпаки" введені в програму вивчення української літератури в школі.
 Напередодні відзначення двадцятиріччя Незалежності України, меморіальну дошку Василеві Симоненку було встановлено і в Тальному, на якій поруч з портретом напис: «На цьому місці стояв будинок редакції районної газети, в якому журналіст, поет, лауреат Шевченківської премії Василь Симоненко написав свої відомі твори «Піч», «Баба Онися» восени. Вдячні тальнівчани».

     Для нас Василь Симоненко назавжди залишиться молодим талановитим поетом, вірним сином України. Всіх, хто знайомий з творчістю цього автора, вражає манера Симоненка, його відкритість і проникливість у поезіях, які, мов заглядають у саму душу. Нікого не залишать байдужими його слова: «Великі дороги в світ широкий завжди починаються від материнської пісні, співаної над колискою».

    А сучасники Василя Симоненка, колишні молодіжники, всі давно вже посивілі, свято зберігають невеличку синю книжечку «Тиша і грім» з милими Василевими присвятами, написаними його назавжди молодою рукою. Ще і ще раз, разом з нами, вслухаються вони в тривожне його звертання:

   Ти знаєш, що ти людина?

   Ти знаєш про це, чи ні?

   Усмішка твоя – єдина,

   Мука твоя – єдина,

   Очі твої – одні.

   Більше тебе не буде

   Завтра на цій землі.

   Інші ходитимуть люди –

   Добрі, ласкаві і злі…

«… Ходять. Добрі, ласкаві і злі. І як то було б добре, коли б всі почули голос Поета. Його болісне заклинання – будьте людьми на землі».

Світом Миколай мандрує

   День Святого Миколая завжди з нетерпінням очікують всі діти. Адже це - веселе світле свято з розвагами та подарунками. Кожного року в цей день ми: працівники бібліотеки та сільського будинку культури разом з різноманітними казковими персонажами та цікавими пригодами радо зустрічаємо дітлахів в сільському закладі культури, де вже красується святкова ялинка. Адже сюди обов'язково завітає Святий Миколай з подарунками, які охоче подарує кожному маленькому відвідувачу.

 Тож і цього року очікування дітей не були марними.  Розпочали свято славнозвісні персонажі улюбленої різдвяної пригоди Чорт та Солоха - Світлана Фучко та Світлана Шевченко. Ведуча в образі Диво-Казки - Ніна Немченко запросила на сцену артистів мандрівного театру - учасників клубу "Сузір'я" та ансамблю "Лілея", які  показали казку "Ріпка на новий лад": Ріпка - Тетяна Гусак, Дід - Валентина Величко, Баба - Любов Нестеренко, Онучка - Наталія Гусак, Собачка Мінка - Інна Костинська, Кицька Фінка - Мілена Сафроненко, Мишка-Силачка - Анастасія Величко. Музичне оформлення - директор сбк Валентина Зан.Казка створила святковий веселий  настрій для всіх присутніх.

   Після інсценізації казки всі казкові персонажі залишилися на святі. Вони разом з ведучими  проводили конкурси, руханки, ігри для дітей, водили хоровод. Діти завзято брали участь у розвагах, за що отримували різноманітні призи. Пригадали, що сьогодні у світі святкують День рукавички та провели гру "Рукавичка зігріває" ,  а конкурсом на створення кращого  українського прапора відзначили День Збройних Сил України. Святий Миколай (Сергій Лєонов) завітав на свято з подарунками. Йому  кожен бажаючий зміг розповісти віршика, посидіти в нього на колінах та поділитися з ним секретом.

   Дякуємо нашим спонсорам: старості Л.Будищанського старостату Михайлу Білику та ПП Любові Нестеренко та Валентині Зан - директору Л.Будищанського сбк. Адже саме завдяки їх щедрій допомозі свято вдалося провести на високому  рівні.

   Дякуємо нашим ЗСУ за можливість працювати і мати змогу створювати подібні свята для наших дітей. Адже діти - майбутнє нашої країни!

   Слава ЗСУ! Разом до Перемоги!