День пам'яті Лесі Українки

                                                                     Як я умру, на світі запалає

                                                                     Покинутий огонь моїх пісень

                                                                     І стримуваний пломінь засіяє,

                                                                     Вночі запалений, горітиме удень.

                                                                                                Леся Українка

     Тільки поети-пророки, тільки народні співці, що з'єднались усім серцем зі своїм народом, заслужили гідної народної шани. Вони могли вірити, що їхнє слово, народжене в дні великого мороку, ясним промінням сіятиме у вільному краї.

    Однією з них і стала Леся Українка (Леся Петрівна Косач-Квітка) - українська поетеса, перекладачка, громадська діячка, 110 років пам'яті якої ми відзначаємо 1 серпня. Твори Лесі Українки стали еталоном сучасної поезії, а сама поетеса - символом нескореності, уособленням землі, народу , його душі. Вона Українка з великої літери.

    Ізольоване до певної міри життя, перебування на самоті спонукало Лесю до мрії і фантазування. Тож і працював мозок, плелися думки. За найщирішого порадника, співрозмовника і друга стає для Лесі книжка. Вона відкриває перед юною читачкою безмежний світ. Досить було уздріти дівчинці нехитрий малюнок чи фотографію, як у розбурканій уяві складалася ціла історія чи картина...

    Як і всі діти, Леся захоплювалася романтичними лицарськими часами. Але чарував її не той гарний і щасливий переможець, якому фортуна допомогла здолати супротивника (ні, вона вважала його не за героя, а швидше за насильника), а подоланий, той, що, вже відчуваючи на своєму серці гострий кінець списа, не благав пощади,а завзято відповідав:"Убий - не здамся".

     Ця любов до знедолених, що запала в дитяче серце, лягла в основу Лесиного патріотизму.  "Убий - не здамся" стало гаслом її життя. Книжки допомагали  мріям здійматися все вище, сягати далеко за сині моря і гори, проникати в майбутнє й тисячолітнє минуле.  Але за наймудрішого Лесиного вчителя було саме життя. Воно на кожному кроці збагачувало дівчинку новими враженнями, скеровувало думки і мрії.

             Дивлюсь я на яснії зорі,

             Смутні мої думи, смутні.

             Сміються байдужії зорі

             Холодним промінням мені.

  Ви, зорі, байдужії зорі!

  Колись ви інакші були,

  В той час, коли ви мені в серце

  Солодку отруту лили.

    Важка хвороба не дозволяла Лесі жити на повну силу. Але мріями вона сягала зірок...

...Хотіла б я піснею стати у сюю хвилину ясну,

Щоб вільно по світі літати, щоб вітер розносив луну.

Щоб геть аж під яснії зорі полинути співом дзвінким,

Упасти на хвилі прозорі, буяти над морем хибким.

Лунали б тоді мої мрії і щастя моє таємнЕ,

Ясніші, ніж зорі яснії, гучніші, ніж море гучне.

   У поезіях, як у дзеркалі відбивалася душа поетеси. Тут весь її поетичний темперамент і непримиренна пристрасть, що не поступається навіть перед пристрастю великого Тараса Шевченка. Всі поезії, все життя Лесі Українки свідчать про те, що вона могла любити, або ненавидіти, середини вона не знала, мирити добро і зло не вміла.

    Або погибель, або перемога,

    Сі дві дороги перед нами стане...

Вона, не вагаючись вибирала ту дорогу, що веде до свободи хоч би й через особисту смерть:

     Хай я загину, та хай сяє сонцем мило

     Над людьми  правда і надія!  

  Твори Лесі Українки завжди пройняті глибоким почуттям і в переважній більшості мінорні, цебто сумовиті, повиті тугою й жалем. Адже де б не була поетеса, в яку країну не поїхала, всюди бачила неволю, лихо і насилля. Та тяжчого, ніж в Україні, не бачила. Тож ще дужче хотіла повертатися до свого знедоленого краю. А ще суму додавало своє безсилля як перед неволею України, так і перед своєю недугою, яка передрікала неминучу смерть. Тому у віршах Леся часто виливає думки про лихе передчуття:

       Я знаю, так, се хворої примари, -

       Не час мені вмирати, не пора.

       Та налягли на серце чорні хмари

       Лихого пречуття, душа моя вмира!

Вдяглися мрії у смуткові шати

І понесли мене в дивний, мовчазний край,

І там прийняв мене в зеленії палати

Плакучих верб і кипарисів гай.

Серпанком чорним жалібниці-мрії

Мені покрили очі, змеркнув світ,

І залунали скарги жалібнії

Моїх покинутих пісень-сиріт.

Пісні вернулись плакать на могилі

Палкого серця, що носило їх, 

Вони були між людьми гості милі,

Та не прийняв ніхто їх за своїх.

     Творчість видатної української письменниці стала вагомим надбанням не лише для вітчизняної, а й для світової культури. Найкращі твори Лесі Українки - це справжня поетична феєрія. На сторінках книжок оживають давні легенди, що переплітаються із споконвічною мудрістю і ми відчуваємо: слово поетеси і понині торкається самого серця.

Перехід на новоюліанський календар

 

У четвер, 27 липня, Помісний Собор Православної Церкви України (ПЦУ), який відбувся в Софії Київській, ухвалив остаточне рішення перейти на новий, новоюліанський календар.
(Раніше таке рішення вже було затверджене  Архієрейським Собором).

  Серед питань порядку денного цього Помісного Собору була доповідь Предстоятеля Блаженнійшого Митрополита Епіфанія про життя ПЦУ за період від попереднього Собору (2018 р.), а також затвердження рішення Архієрейського Собору про перехід на новоюліанський календар.
   За результати голосування ПЦУ від 1 вересня 2023 року переходить повністю на новий церковний календар. Був 161 делегат Помісного Собору, за перехід проголосували 156, проти - 5, утримались - 0.
   Епіфаній наголосив, парафії та монастирі ПЦУ, за бажанням можуть продовжувати залишатися на старому календарі, але це має бути офіційно оформлено на парафіяльних зборах - протоколом.
    Помісний Собор є найвищою церковною владою. Скликається регулярно

кожні 5 років головним, тобто митрополитом Київським і всієї України, та Священним Синодом (складається з митрополита Київського і всієї України та 12 єпархіальних архієреїв, серед яких - три постійних члени та дев’ять, які періодично змінюються).

Коли відзначаються релігійні свята за новим календарем ПЦУ

Дата Великодня та пов’язаних з ним свят (Трійця і Вознесіння Господнє) вираховується за місячним календарем. Християни східного та західного обрядів користуються різною методикою обчислення дати свята. Під час переходу на новий церковний календар ПЦУ залишить стару методику.

Тому Великдень та пов’язані з ним дати будуть єдиними церковними святами, які християни західного та східних обрядів відзначатимуть окремо.

·         Обрізання Господнє — 1 січня (замість 14 січня).

·         Богоявлення, Водохреще — 6 січня (замість 19 січня).

·         Стрітення Господнє — 2 лютого (замість 15 лютого).

·         Благовіщення Діви Марії — 25 березня (замість 7 квітня).

·         Великий піст — з 7 березня до 23 квітня (дата не змінюється).

·         День Святого Юрія — 23 квітня (замість 6 травня).

·         Вербна неділя — 9 квітня (дата не змінюється).

·         Великдень 2024 — 5 травня.

·         Вознесіння Господнє 2024 — 9 травня.

·         Трійця 2024 — 23 червня.

·         Різдво Іоанна Хрестителя (Івана Купала) — 24 червня (замість 7 липня).

·         Апостолів Петра та Павла — 29 червня (замість 12 липня).

·         Пророка Іллі — 20 липня (замість 2 серпня).

·         Маковея (Медовий Спас) — 1 серпня (замість 14 серпня).

·         Преображення Господнє — 6 серпня (замість 19 серпня).

·         Успіння Пресвятої Богородиці — 15 серпня (замість 28 серпня).

·         Різдво Пресвятої Богородиці — 8 вересня (замість 21 вересня).

·         Воздвиження Хреста Господнього — 14 вересня (замість 27 вересня).

·         Покров Пресвятої Богородиці — 1 жовтня (замість 14 жовтня).

·         Архістратига Михайла — 8 листопада (замість 21 листопада).

·         Введення в храм Пресвятої Богородиці — 21 листопада (замість 4 грудня).

·         Андрія Первозванного — 21 листопада (замість 4 грудня).

·         День Святого Миколая — 6 грудня (замість 19 грудня).

·         Різдво Христове — 25 грудня (замість 7 січня).

·         Собор Пресвятої Богородиці — 26 грудня (замість 8 січня).

·         Щедрий вечір, день Святої Маланки — 31 грудня (замість 13 січня).

---

 

В нас одна мета єдина – вільна сильна Україна

 

     

 

День Української Державності започаткували згідно з указом президента України Володимира Зеленського (від 24 серпня 2021 року) та святкуватимуть щороку, 28 липня. Дату вибрали невипадково: саме у цей день в Україні відзначають ще одне велике свято - День хрещення Русі.

   "Ми починаємо відзначати День Української Державності. Її точкою відліку ми вважаємо рік заснування Києва - столиці Київської Русі-України, яку недаремно називають місцем, де все починається. Зародження нашої державності ми відзначатимемо в день розквіту нашої державності - у День хрещення Київської Русі-України", - сказав президент.

   У свята є свій символ - це чотири тризуби, які означають боротьбу, незалежність, історію та ідентичність. Цей символ спростовує міф про те, що Україна - молода держава, адже наш герб походить від родового знаку Рюриковичі та був знаком князя Володимира Великого, за якого хрестилася Київська Русь.

   День української державності - це можливість для кожного з нас згадати історію своєї країни, повну боротьбу за незалежність, єдність та щасливе життя. Цінуємо те, за що боролися наші предки, пам’ятаємо всіх, хто загинув у цій боротьбі, будуємо майбутнє, в якому нам самим хотілося б жити.

Бажаю, щоб День української державності об’єднав українців по всьому світі. Щоб ідентичність українців сприяла процвітанню Батьківщини. Щоб ми щасливо жили у своїй країні, розвивалися на своїй землі. Адже в нас одна мета – вільна сильна Україна!  

  Вітаю кожного українця - з його святом, з Днем української державності!

 

 

Подорож в країну мрій

      

Дорогі друзі! Запрошую вас до країни, яку не знайти на карті – до

Країни Дитячих Мрій

Так історично склалося, що багато дитячих письменників, які писали, пишуть і писатимуть казки та казкові повісті, часто-густо у своїх творчих фантазіях і вигадках виходять за межі своєї країни, навіть – усіх країн світу. От вони, ці казкарі-вигадники, подорожувальники-невсидюхи напридумували для своїх непересічних казкових героїв – та і для себе, і для читачів, звичайно! – нові казково-фантастичні країни, або, як тепер модно висловлюватися, країни віртуальні, яких не те що ніхто й ніколи не бачив на власні очі в реальній дійсності, а не зустрічав на жодній географічній карті, та й навіть на жодній карті зоряного неба!

Дорогі діти! У вас розпочалися літні канікули! Тож саме час приділити увагу цікавим книгам! Запрошую вас до бібліотеки, де на вас чекає багато неймовірних історій, які пропонує вам книжкова виставка-знайомство "Країна дитячих мрій" 

Книжки, представлені на книжковій виставці адресовані тим, хто вчиться долати життєві перешкоди, хто хоче зробити світ яскравішим. Як жили діти у різних країнах 70, 100, 150 років тому? Як вчилися, які у них були розваги, які відносини з батьками й з оточуючими? Якщо ви хочете про це дізнатися, то ці книжки для вас!

Діти потрапляють у казкові, кумедні та неймовірні цікаві пригоди та загадкові обставини. Ці книжки заворожують та на все життя залюблюють читачів в себе й в своїх героїв. Це ті книжки, які не мають віку, адже вони завжди молоді!

 

 

Є книжки, які стали чудовими друзями мільйонів дітей у різних кранах світу. Адже вони допомагають навчатися, дружити, толерантно відноситися до людей з іншими уподобаннями, ненавидіти насилля та війни. Вони чекають на вас! Саме час з ними познайомитися. Адже знайти справжніх друзів можна не лише в школі чи на своїй вулиці. Зустріти їх та полюбити на все життя можна і в книжках талановитих письменників про реальне життя дітей. Вже не одне покоління дітей вважають своїми друзями героїв книжок В. Нестайка, М. Твена, Я. Стельмаха, А. Костецького, О. Генрі. З їх творами веселий настрій, сміх та купа позитивних емоцій вам гарантовані.

 

   Книжки, присвячені проблемам сучасних підлітків та молоді…      У них розповідається про труднощі їхнього віку, про негаразди у школі і вдома, про перші почуття й розчарування.                                                         М.К. Пекарська «Клас пані Чайки», Нестлінгер «Маргаритка, моя квітка», В. Терен «Повістина для Потворка», Х. Лі «Убити пересмішника», Р. Бредбері «Кульбабове вино», Е. Портер «Поліанна» та «Поліанна дорослішає», О. Купріян «Солоні поцілунки», Прозобукет "Така любов" - збірка оповідань, запропонована юним читачам молодими сучасними українськими авторами.  Ці книжки однаково цікаві як для дітей, так і для дорослих читачів. Разом із ними  ви поринете у світ, сповнений щоденних радощів і проблем, з якими зустрічається кожен підліток.

 

А діти в світ приходять для любові! (Святково-розважальна ігрова година до Дня захисту дітей)

    1 червня ми святкуємо День захисту дітей. Діти так потребують любові, турботи, батьківської ласки та піклування держави. Отже це свято знову нагадує нам про найважливіше: ми - дорослі, повинні зробити як найбільше, щоб наші діти мали безтурботне дитинство і щасливе майбутнє. У наш нелегкий час завжди хочеться чимось порадувати діток, а особливо цього святкового сонячного дня.

  Тож, керуючись такими міркуваннями, бібліотека разом із сільським будином культури підготували і провели святково-розважальну ігрову годину "А діти в світ приходять для любові", приурочену Дню захисту дітей.

 

    На свято завітало Сонечко, з яким малеча із задоволенням брала участь у різноманітних веселих конкурсах, всі бажаючі виконували танець-руханку "Сонце, Літо" разом з ведучими. Діти проявили творчі здібності під час традиційного змагання "Малюнок на асфальті". Всі учасники отримали цікаві призи та солодкі подарунки. Свято вдалося завдяки спонсорській допомозі особисто старости Лютенськобудищанського старостату Білика Михайла Івановича та приватного підприємця Нестеренко Любові Василівни. Ми дуже вдячні за щиру і щедру підтримку та їх небайдужість.

    

Загадки писемного знака (Екскурс у давнину)

     

 До Дня слов'янської писемності і культури в бібліотеці проведено екскурс у давнину "Загадки писемного знака" з учнями 3 та 4 класів. Захід мав на меті ознайомити дітей з виникненням слов'янської писемності, з історією життя та діяльності просвітителів Кирила і Мефодія, які створили слов'янську абетку; формувати уміння та навички усного мовлення; виховувати у дітей пошану до людей, які багато зробили для розвитку  слов'янської писемності та культури.

    Учасники говорили про те, як і чому взагалі виникло письмо, з'явилася перша книга,  як утворилася  українська мова, адже вона є однією із слов'янських мов,  

    У них була можливість також позмагатися в знаннях з рідної мови, дізнатися цікавинки про: найдавніші рукописні та коштовні книги Київської Русі, бібліотеку Ярослава Мудрого, королеву Франції Анну Ярославну та її Євангеліє, таємницю київських ченців середньовіччя, азбуки "Глаголицю" та "Кирилицю". 

   

 Дізналися учасники і про те, як в часи Ярослава Мудрого  возвеличувалася любов і повага до книги: "Ярослав же сен, як ото ми сказали, любив книги... У літо 6545 сей великий князь Ярослав, син Володимирів, засіяв книжними словами серця віруючих людей. Велика бо користь буває людині од учення книжного". Так говориться у "Повісті временних літ".

Ознайомилися читайлики з виставкою-мандрівкою під назвою "Загадки писемного знака". Кожен з маленьких відвідувачів бібліотеки обрав для себе книжечку, яка його зацікавила.

Кобзарська доля Григорія Китастого (Презентація книги) Бібліотечна рубрика "Нашого цвіту по всьому світу"

   

  Григорій Трохимович Китастий навіки закоханий у зорю кобзарської долі. І яка б вона, та доля, не була: ласкава чи примхлива, вимоглива чи добродушна, він любить її за те, що вона - кобзарська доля... Григорій Трохимович пройшов через приниження людської гідності  Сталіним, через полум'я і небезпеки фронтів,  крізь вибухи бомб і позбавлення людських прав за колючими дротами гітлерівської Німеччини, пройшов з бандурою в руках пів світу під бурею захоплених оплесків разом із прославленою Капелою Бандуристів   ім. Тараса Григоровича Шевченка, яку сам же і створив.

    До бібліотечного книжкового фонду нещодавно потрапила книга "Гигорій Китастий: автобіографія, спогад, художні твори, статті". Вона вміщує "Автобіографію" Григорія Китастого та ряд статей і спогадів про видатного українського композитора, бандуриста, диригента, творця Капели бандуристів ім. Тараса Шевченка. Його "Автобіографія " є, по суті, довершеним літературним твором, що розкриває нам духовний світ українського народу, який намагалися з неймовірною жорстокістю знищити російські комуністичні завойовники. Та попри всі пекельні випробування, український народ доніс скарби свого Духу  до наших днів, і заслуга Григорія Китастого тут неоціненна.   Для нас, полтавців, особливо дорогі рядки про Полтавський музичний технікум, де навчався Григорій Китастий, про Дмитра Балацького, Володимира Кабачка, про хор Свято-Успенського собору, з якого виріс Козловський та інші вдомі згодом співаки. Книга розташована на широке коло читачів. Вона прищеплює любов до пісні, до культури взагалі, розкриває велич українського духу.

     Адже  "у наших піснях звучать тисячолітні голоси наших предків. У них, тих голосах, і поєдналися народний спів пісень ліричних, козацьких, чумацьких, обрядових, жартівливих дум, балад із співом Божественної Літургії, колядок, псалмів, щоб створити світ краси, гармонії нашої української Атлантиди. У такому світі виростав Григорій Китастий, у такому світі народжувалися Лисенко, Леонтович, Стеценко, Ревуцький, Лятошинський. І хоч більшовицькі зайди, здавалося б, навіки зруйнували наш український світ, та чи можна перемогти Дух?! Він знову відроджується і народжує тих, кому хочеться "співати щось своє, видобуваючи з грудей дрімаючий предківський голос" - говорить Микола Кульчинський, голова Полтавського обласного об'єднання Всеукраїнського товариства "Просвіта" ім. Тараса Шевченка.

    Розпочинає Григорій Трохимович свою книгу розповіддю про найрідніше: своїх батьків, місце, де народився, виростав, мужнів. А народився він у містечку Кобеляки на Полтавщині. Батьки його - Трохим і Оксана Китасті, також були уроженцями Кобеляк. І хоча були із найбіднішої безземельної людности, але з піснею не розлучалися ніколи. 

   Є в "Автобіографії" сповнені болю рядки про голодомор, і про виступ Зразкової капели бандуристів перед творцем геноциду українців Сталіним та його опричниками після того, як були розстріляні непокірні мандрівні кобзарі. Григорій Китастий говорить, що запросили їх на цей виступ лише для приниження капели та всієї України. Але капеляни були далеко не впокореними, хоч і змушені були співати перед катом. Згодом не одного члена капели було репресовано, як і всіх її керівників...

   Створення капели бандуристів імені Шевченка у роки німецької окупації - неоціненна заслуга Григорія Китастого перед українським народом. Адже своїми виступами в містах і селах України Капела допомагала людям і морально підтримувала їх у ці важкі час. Та переповнені зали в містах і селах лякають окупантів, які бояться українського відродження. Тож вивозять увесь склад Капели в Німеччину, де згодом завдяки постійним зверненням Григорія Китастого до німецьої влади, їм дозволяють виступи у канцтаборах перед полоненими, завезеними з усієї Європи.

    Завдяки організаційній праці Григорія Китастого капела збереглася і на еміграції в США, куди капеляни прибули з таборів для переміщених осіб у Німеччині, створених під егідою ООН. Гастролі капели бандуристів на еміграції по найбільших залах США, Канади, країн Європи завжди мали шалений успіх.

   Концертна діяльність капели бандуристів ім. Тараса Шевченка з часу її заснування і до наших днів є золотим скарбом української культури. "Нею можна найповніше передати "Заповіт Шевченка", розповісти про Гонту, Залізняка, Перебийноса, які боронили свій народ, свою землю вд навали ворожої", - говорить Григорій Китастий. Так само і він своєю піснею обороняв наш народ від запустіння та духовного спустошення. Тож схилімося у шані перед цією видатною постаттю і не тільки полтавці, а і всі українці...

  А я запрошую всіх бажаючих  познайомитися в бібліотеці із змістом цієї унікальної книги, яка є надзвичайно цікавою  у прочитанні та неодмінно заслуговує на нашу увагу. Впевнена, що кожен, хто доторкнеться до її сторінок, віднайде для себе саме те, що об'єднує нас як націю, як українців - вияв любові до України, до її пісні, до її культури, до її духовних цінностей...