Їх подвиг залишається в пам'яті нашого народу (історичний спогад)

  

    Сьогодні День пам’яті Героїв Крут – однієї з трагічних і водночас високо легендарних сторінок в історії української визвольної боротьби 1917-1921 рр. Тож пропоную згадати українських героїв в рамках історичного спогаду "Їх подвиг залишається в пам'яті нашого народу".

                                       ... Нема любові понад ту, що окропила кров'ю Крути,

                                        І ту гарячу кров святу повік Вкраїні не забути ...

   У пам’яті кількох народів збережено історію про 300 героїв. Що загинули, захищаючи свою землю від нападників. У давніх греків це були 300 спартанців при Фермопілах, у грузинів – 300 арагвійців на підступах до Тбілісі, а в українців – 300 козаків під Берестечком та 300 юнаків під Крутами.

   У бою під Крутами полягли київські студенти й учні, що 1918-го стали на захист своєї Вітчизни.

   Поїзди, проходячи повз цю маленьку  станцію, стишують хід, а в день, коли сталася трагедія, тривожно сигналять… Немов будять приспану  й присипану порохом забуття за часів СРСР нашу пам’ять про тих, хто поклав голову в цих полях, захищаючи незалежність молодої Української держави.

Ще юнаки, ще майже діти,

А навкруги і смерть, і кров.

«На порох стерти, перебити!» -

Іде на Київ Муравйов.

    До кінця грудня 1917 року більшовики встановили владу на більшій частині Сходу України та почати наступ на Київ. Захищати столицю було нікому. 15-ти тисячна армія, яку мала УНР, була деморалізована довгою війною, розчарована у політиці Центральної Ради. В цих умовах стати на захист Києва були здатні, мабуть лише гімназисти та  студенти.  5 січня 1918 року було створено студентський курінь Січових стрільців. Добровольці почали тренування, які продовжувалися не більше тижня, до 26 січня. Вранці 28 січня сотні студентського куреня прибули на станцію Крути та почали рити окопи, займаючи позиції. Озброєння катастрофічно бракувало – загін мав лише 16 кулеметів, невеликий бронепоїзд та обмаль патронів.

     Бій під Крутами 29 січня тривав 5 годин між 4-тисячним підрозділом російської Червоної гвардії під проводом есера Михайла Муравйова та загоном  київських курсантів і козаків «Вільного козацтва»,  що загалом нараховував близько чотирьох сотень вояків. Цей бій розпочався о 9-тій годині ранку. Захисники понесли значні втрати, але змогли відбити перші атаки ворога. Аж ось почали закінчуватися патрони, замовкла і гармата на бронепоїзді, відстрілявши весь боєзапас. Запросивши підтримки, не отримали відповіді. Як з’ясувалося потім, штабісти кинули бійців напризволяще, втікаючи на потязі назад до Києва. Так поспішали, що навіть забули відчепити вагони з боєкомплектом…

   За різними джерелами, українська сторона втратила вбитими від 300 до 400 чоловік, але змогла затримати більшовицьку армію і здійснила організований відступ, руйнуючи за собою колії і мости. Російське радянське військо втратило боєздатність на чотири дні. Поновити наступ на Київ війську Муравйова прийшлося на реквізованих селянських возах по розмоклій дорозі, а не залізницею, як планувалося.  Ця затримка ворога дала змогу українській делегації укласти  Брест-Литовський мирний договір, який врятував молоду українську державність.

   На похоронах в Києві біля Аскольдової могили голова Української Центральної Ради Михайло Грушевський назвав юнаків, які загинули в нерівній боротьбі, героями, а Павло Тичина присвятив героїчному вчинкові вірш «Пам’яті тридцяти». (розвідувальний загін із 30 бійців потрапив у полон, де «червоні» з них дуже жорстоко знущалися, а потім розстріляли).

 

                                    На Аскольдовій могилі поховали їх –

                                    Тридцять мучнів-українців, славних, молодих…

                                    На Аскольдовій могилі український цвіт! –

                                    По кривавій по дорозі нам іти у світ.

                                    На кого посміла знятись зрадницька рука?

                                    Квітне сонце, - грає вітер і Дніпро-ріка…

                                    На кого завзявся воїн? Боже, покарай!

                                    Понад все вони любили свій коханий край.

                                    Вмерли в Новім Заповіті з славою святих.

                                    На Аскольдовій могилі поховали їх.

 

         Трагічна загибель студентського куреня під Крутами стала символом патріотизму і жертовності у боротьбі за незалежну Україну. Подвиг українських юнаків під Крутами, що своєю кров’ю окропили свою святу землю в боротьбі за волю України, навічно залишиться в історії як символ національної честі.

          У масштабах всесвітньої історії ця битва зовсім невеличка. Вона не є зразком військового мистецтва. Однак це – символ нескореного духу нашої нації. Нехай пам’ять про наших героїв, що загинули під Крутами, буде вічною. І нехай їхня смерть буде для нас прикладом, як треба любити свою Батьківщину.

                                   Який колись страшний був час, яка була страшна хвилина,

                                   Як мати, плачучи, між трупами шукала свого сина.

                                   Таких синів було багато, і мати не була одна.

                                   Героїв вірних України сира сховала всіх земля.

                                   Нечиста сила – орда дика забрала молоде життя.

                                   Навік ми будем пам’ятати Героїв Крутів, їх буття.

                                  

     

 

 

У єдності наша сила: День соборності України (онлайн-огляд)

    Ідея єдності й соборності земель, так само як ідея незалежності й державного суверенітету, є головним змістом державницької ідеології будь-якого народу. Не був винятком у цьому ряду й наш ураїнський народ. Тривогою за відсутність єдності на рідних землях, осудом князівських чвар і міжусобиць, які призвели до падіння Київської Русі, переповнені давньоруські оповіді й повчання, літописи й літературні твори.

    Та після розпаду Київської Русі українській еліті не вдалося ні об'єднати в межах національної держави етнічні українські землі, ні зберегти їхню незалежність. Лише в роки національної революції середини ХVІІ століття з'являється державна ідея, вироблена генієм великого гетьмана Богдана Хмельницького. Проте вкрай несприятливий для України стан міжнародних відносин не дозволив йому досягти мети.

     Українська революція 1917-1920 років зробила реальною мрію багатьох поколінь українців про об'єднання в єдину соборну державу. Вона увібрала в себе весь багатовіковий досвід національно-визвольної боротьби українського народу і була вписана законами про затвердження державними символами  синьо-жовтого прапора і тризуба, що вже давно представляли перед світом наш народ. 

    Перше рішення у цьому напрямку зробила Українська Національна Рада, яка 3 січня 1919 року одностайно прийняла ухвалу про злуку Західно-Української Народної Республіки з Українською Народною Республікою. Акт злуки українських земель було урочисто довершено 22 січня 1919 року на Софійській площі в Києві. Директорія видала Універсал, в якому говорилося:"Віднині воєдино зливаються століттями відірвані одна від одної частини єдиної України, Західно-Українська Народна Республіка (Галичина, Буковина, Угорська Русь) і Наддніпрянська Велика Україна... ". Наддніпрянщина вийшла з Російської, а Західна Україна -  з Австро-Угорської імперій - і воз'єднались на своїй землі в єдиній Українській державі.  Отже ідея соборності українських земель стала дійсністю. Хоча Акт злуки двох Україн тоді був, швидше, символічним знаком прагнення єдності, бо у керівництві країни спільності не було. Та все ж ця подія стала епохальною, поставила українців на новий історичний і політичний шлях, а тому знайшла своє відображення і  в святі, до всенародного святкування  якого нам довелося чекати не одне десятиліття. Адже офіційно в Україні День Соборності відзначається з 1999 року. 

   День Соборності - це нагадування про те, що сила нашої держави - в єдності українських земель, в єдності народу. Недарма і нині, під час військової агресії з боку Росії, таким актуальним є гасло: "Україна - єдина країна". Сьогодні, в третьому тисячолітті, ідея соборності постала з новою силою. Уроки історії свідчать, що державність недостатньо декларувати. ЇЇ необхідно наповнити реальним змістом задля досягнення загальноприйнятих у цивілізованих країнах стандартів життя.

    Відповіді на всі запитання, які виникають у вас по цій темі, ви зможете знайти в книгах з історії України, які є у книжковому фонді бібліотеки, та  статтях з періодичних видань, зібраних в тематичній папці "День Соборності України". Дана література сьогодні представлена на книжковій виставці "Україна єдина".

   Шановні користувачі!! Цим історичним онлайн-оглядом бібліотека приєднується до святкування Дня Соборності України! Прийміть  найщиріші привітання з нагоди найвеличнішого свята українського народу, а також побажання здоров'я, миру, добробуту, мудрості, толерантності і великого бажання, а ще змоги достойно жити і працювати в нашій соборній демократичній державі -  Україні. 

    

   

Велика честь - поринути у світ пригод Джека Лондона (інформ-досьє) до 145-річчя від дня народження письменника

       В американській літературі кінця ХІХ - початку ХХ століття Джек Лондон  - одна з найвизначніших постатей. Всі важливі процеси суспільного й духовного життя тогочасної Америки відображалися в його творчості. Його ім'я, без перебільшення , відоме в усьому світі. Знаємо його і ми. Адже Джек Лондон в нашій країні один із найпопулярніших зарубіжних письменників.  Про це свідчать величезні тиражі його творів українською, а в свій час і російською,  мовами. А все тому, що він, за словами критиків, "добре бачив, глибоко відчував й умів зображати вольових людей". Твори його по вінця наповнені життєвою снагою й енергією, що найбільше імпонує читачам.

     Народився Джек Лондон 12 січня 1876 року в Сан-Франціско. Появі письменника на світ передував скандал, про який писали газети Сан-Франціско, де йшлося про те, що його батько, не бажаючи народження дитини, вигнав свою подругу (адже вони не були одружені) з дому. Після чого вона хотіла заподіяти собі смерть. Але невдовзі після народження сина вона вийшла заміж за вдівця Джона Лондона, який усиновив Джека і добре піклувався про нього. Проте сім'я жила в матеріальній скруті і Джеку довелося рано розпочати своє трудове життя. "В десять років я вже продавав на вулицях газети. Кожен цент я віддавав сім'ї, а сам ходив до школи, згораючи від сорому за свій кашкет, черевики, одяг... Я прокидався о третій ранку, щоб встигнути з газетами, а потім ішов не додому, а до школи. Після школи - вечірні газети..." - так він згадує про своє дитинство.

       В підлітковому віці працював на консервній фабриці, де робочий день тривав одинадцять годин, а якось довелося простояти за верстатом 36 годин підряд. Це було справжнє "пекло праці", що відобразилося в його  оповіданні "Відступник". Через деякий час, відчуваючи неможливість такої праці в подальшому, він, придбавши старого човна, стає "устричним піратом " у Каліфорнійській затоці". Це заняття було  прибутковим, хоча і небезпечним, але саме цим і привабливим. Тут він вперше зіткнувся зі світом, який згодом стане одним з основних у його творчості - світом романтики вільного життя й морських просторів, небезпек та їх подолання. 

    Біографія письменника розповідає нам про його поневіряння в різних сферах діяльності: в 17 - матрос на шхуні з полювання на котиків біля берегів Північно-Східної Азії, праця на джутовій фабриці (знову в "пеклі праці" по 15 годин на добу), кочегар на електростанції. Він приймає  участь в поході протесту на Вашінгтон, потім потрапляє у в'язницю за бродяжництво. Все це змусило Джека замислитися над складними і болючими проблемами суспільного життя і, зрештою, спонукало до прийняття рішення стати письменником. Хоча епізодично писав він і раніше, та  після всього побаченого на своєму шляху, вбачає в літературі своє покликання і вирішення всіх своїх життєвих проблем. Як це йому вдалося втілити в життя ми можемо прослідкувати в його романі "Мартен Іден", який є великою мірою автобіографічним. 

   Ще одним "зигзагом долі" виявилася мандрівка Джека Лондона на Аляску, як золотошукача. Та нажаль, надії на збагачення  не справдилися і він, захворівши на цингу, повертається додому. Але під час цієї подорожі мандрівник збагатився неоціненним досвідом, яким в майбутньому ділиться з читачами в своїх творах, тим самим завойовуючи все більшу популярність, як письменник. 

   В літературу Джек Лондон увійшов своїми північними оповіданнями, збірники яких почали з'являтися на початку ХХ століття: "Син вовка" (1900), "Бог його батьків"(1901), "Діти морозу"(1902), "Віра в людину"(1904), аналогічним став роман "Дочка снігів"(1902),  повісті "Поклик предків"(1903), "Біле ікло"(1906), збірник "Любов до життя"(1907) та в меншій мірі "Смок Беллю" та "Смок і куций" (1911-1912). Суспільні відносини і життя людей, які розбагатіли під час золотої лихоманки змальовуються у творах: "Королева дружина", "Презирство жінки", "За того, що в дорозі", "Біла тиша", "Північна Одісея" та інші. В основному в його північних оповідях оживає романтична традиція, яка в американській літературі і не переривалася, на відміну від європейської. Романтизм тут залишався провідним напрямом в літературі другої половини ХІХ століття. 

    Північними оповіданнями Джек Лондон утвердився в літературі і отримав велику популярність. Але далі, вже з 1903 року звертається до інших тем. Хоча тема романтики і пригод звучить і в його романі "Морський вовк"(1904), де події відбуваються під керівництвом голового героя капітана Ларсена. Цей твір вважається одним із найвідоміших творів письменника.

    Джек Лондон, прибічник революцій ХХ століття в різних країнах світу, пише твори революційного характеру: книгу "Люди безодні",  роман "Залізна п'ята". Він виступає з промовами, пише статті до різних прогресивних видань. Роман "Мартін Іден" виявився останнім високим злетом творчості Джека Лондона. Надалі, в останній творчий період - 1911-1916 роки, він відчуває багато суперечностей і багато пише, можливо занадто багато, що позначається на якості творів -  наступає творча криза, що відчуває та болісно переживає і сам автор. 

     Тяжка невиліковна хвороба й творча криза стали причиною передчасної смерті письменника, яка сталася 21 листопада 1916 року й була схожа на самогубство.

     Велика художня спадщина Джека Лондона нерівна,  проте кращі його твори належать до видатних набутків американської і світової літератури, входять до їхнього класичного фонду.

    Про нелегку долю письменника, а також самі твори Джека Лондона ви можете прочитати, завітавши до бібліотеки після карантину.

        

    

Новорічна виставка-інсталяція "Зоряна казка"

    І знову до нас приходить Новий рік! І знову ми в передчутті чогось світлого, доброго, неймовірного! Кожному з нас хочеться свята, хочеться дива, хочеться потрапити у казку! І не лише діткам, але і дорослим! 

   Тому, щоб хоча б трішки  покращити настрій усім без винятку, щоб надихнути на торчість та чарівні мрії, бібліотека пропонує виставку-інсталяцію "Зоряна казка". Тут ви можете дізнатися про новорічні та різдвяні традиції українців, ви знайдете тут колядки та щедрівки, зустрінетеся з казкою та неймовірними пригодами улюблених героїв, чи познайомитеся з персонажами нових, невідомих вам творів. 

   Вітаю Вас з Новим роком! Хай щастя, здоров'я, любов і добробут оселяться в кожній домівці! Бережіть себе і своїх близьких!

Веселих Вам свят!

Літературна панорама "Любовна лірика поетів-земляків"

                                "Ховала мрії свої в любові. Хотілось жити, летіти, цвісти..."

      Поезія... Лірика... Коли ми чуємо ці слова, ми розуміємо, що це щось прекрасне, світле, ніжне, щемливе, приємне, цікаве, загадкове, неймовірне і ще багато яке... Але ми розуміємо і те, що тут нас чекають розповіді про любов, про щасливе чи нещасливе кохання, про любовні переживання, без яких кохання не буває. Поезія завжди торкається невидимих струн душі, в якій живе велика таємниця любові. 

    Літературна творчість славних земляків минулого і сучасних майстрів слова намагається показувати життя нашого краю з різних сторін.  Поети і прозаїки змальовують в своїх творах   красу рідної природи, відносини між людьми, господарчу діяльність, воєнні роки різних часів, і звичайно ж, не оминають найпрекраснішого із людських почуттів - кохання. Це вічне почуття оспівує наш земляк, поет Тихін Тимофійович Лиманський у своїх віршах "Таке кохання", "Слово - це не все" "Я йшов до тебе", "Мрії юнака", "Коли до тебе йду", "Коханій", "Чому я його розлюбила", "Я полтавочку кохаю", "Вірне кохання", "Таке воно кохання",  "Кохання - це гілка пророди", "Без кохання - життя немає", "Любов приходить тільки раз":

Любов приходить тільки раз,

Тож бережи її, як очі.

Бува, сувора йде до нас,

ЇЇ початок - стан дівочий...

... в цьому переконує нас автор в одному вірші, а в іншому - красиво освідчується в коханні:

Про тебе співаю, дівчино,

Красою чаруєш ти всіх.

І личко - червона калина,

Тебе не любити - це гріх!

 Кохання - неповторне й полохливе, ніжне, як цвіт яблуні. Без кохання в'яне дівчина, перетворюється на злу хатню робітницю, кричить на дитину мати, зривається на ненависть ділова жінка. Своїми спостереженнями про роки подружнього життя ділиться з нами Тихін Лиманський: 

Жона - така цікава книга,

Яку не завжди пізнаєш.

Бува вогонь, бува відлига,

Коли ти поруч з нею йдеш.

Скільки живу і все вивчаю.

Та таємниці не пізнать.

Бува зима і сонце мая

Вона дружина й ніжна мать.

  А Ганна Литовець у своїй поезії  вірші-пісні "Незвіданий цвіт" висловлює образу коханому:

Я в житті твоїм - цвіт незвіданий,

Бо збагнуть мене не зумів.

Через клопоти, через відстані

Я чекаю все твоїх слів!

Невичерпне  джерело любові звучить у віршах нашої землячки, поетеси Ганни Литовець. Долі героїнь її  поезій про любов неначе перекликаються, переплітаються, неначе продовжують одна одну.

Я сьогодні цвітну для тебе,

Щоб прикрасити білий світ,

Тільки ти, задивившись в небо,

Не стопчи мого серця цвіт... (Не стопчи мого серця цвіт)

А ти у мене ще повіриш знову,

У мою ніжність, у моє тепло,

Ти знов мене покличеш на розмову,

Ніби й розлук між нами не було...  (Пристанище любові)

А небо світилося блиском заграв,

І літо стелилося килимом трав,

І вечір не йшов по землі, а співав,

Бо ти в цьому світі про мене згадав... (Ти про мене згадав)

Вони пройшли, любов'ю приворожені,

Їм слів не треба - очі скажуть все...

А ми з тобою так уже не зможемо - 

Шляхи нам різні доля принесе... (Болить тобою)

Дійсно... Дуже багато яскравих почуттів викликає в нашому серці кохання. Це  мрії і ніжність, радість і смуток,  безмежне щастя  і невимовний  біль... Біль від зради, біль від розлуки:

Вона дивилась йому в вічі,

Так ніжно, лагідно, мов птах,

Аж засіяли вмить зіниці,

Пливли, неначе у зірках.

    Вона дивилась, мов в останнє,

    Бо попрощатись не змогла,

    А серце тепле, невблаганне,

    І все, що мала б віддала...   (Наталія Калатура "Лагідна і ніжна")

Ти дарував мені троянди,

Та чомусь всі зів'яли вони.

Може то від твоєї неправди,

Може то від гіркої біди.

Ти казав, що кохаєш так сильно

Мене назавжди лиш одну,

Та не знала: живеш ти невільно,

Я пізнала неправду твою... (Наталія Калатура "Троянди неправди") 

В творчій скарбниці нашої землячки, поетеси з Великої Павлівки Наталії Калатури багато віршів про любов: "Казкове щастя", "Лист зізнання", "Прихована сльоза", "Кохай мене", "Моя любове" та інші. Дуже оптимістичний вірш на цю тему "Я не можу бути нещасливою":

Я не можу бути нещасливою,

Бо живу з коханням у душі.

Хочу почуватися єдиною,

На яву кохати й уві сні.

Кров кипить, а серце зачарується,

Відчуття покірне та легке,

У стосунках наших знов відчується

Вся любов, що знов до нас прийде.

Зазирнеш ти ніжно в мої очі,

Там побачиш лагідні зірки;

Пригадаєш ті прекрасні ночі,

Що так часто дарував мені...

       Кожна дівчина, жінка, юнак чи чоловік хоча б раз у житті переживали такі почуття. Адже кожні стосунки розпочинаються яскраво і багатообіцяюче, а можуть залишитися і на все життя. Ми дійсно відчуваємо неземну насолоду від почуття любові, розуміння того, що ти для нього єдина і неповторна, а він єдиний і неповторний для тебе... Виникає бажання сказати про це всьому світові і одночасно тримати все в таємниці... Хочеться ховати мрії свої в любові і хочеться жити, летіти, цвісти... і бути найкращою чи найкращим для своєї коханої половинки. Про це пишуть вірші, про це співають пісні, про це створюють фільми, про це говоримо і  ми...

Запрошую вас, в бібліотеку, щоб насолодитися поезією наших поетів-земляків!

   

 

16 днів проти насильства

       Щороку в Україні з 25 листопада до 10 грудня включно проводиться Всеукраїнська акція  "16 днів проти насильства". 

      Мета акції - привернення уваги суспільства до проблем подолання насильства у сім'ї, жорстокого поводження з дітьми, протидії торгівлі людьми та захисту прав жінок. Завершальний етап акції  -  Міжнародний день прав людини -10 грудня.

     Ми - з країни, де більшість населення зазнала насильства. І завжди в центрі насильства і об'єктом насильства була жінка, а ще дитина. Ми пережили арешти, заслання, депортації. Ми пережили Другу світову війну і навіть сьогодні знаходимося в скрутному становищі.

   Бібліотека приєднується до Всеукраїнської акції "16 днів проти насильства".

       Сьогодні  для вас інформація про те, якою є реальна допомога , коли ви потрапили у скруту, пов'язану з образою, грубістю або насильством. 

    Ви знайдете тут інформацію про те, як можна захистити себе, свою гідність і свої права, адже ваші проблеми - не тільки ваші особисті, це проблеми всього суспільства. І майте на увазі, хто б не допомагав вам - найбільш зацікавлена особа у вашому порятунку - це ви самі. Не опускайте руки, дійте!

Захоплюємося талантом Катерини Білокур

 Сьогодні пропоную вам онлайн-екскурсію у світ творчості Катерини Білокур, присвячену 120-річчю від дня народження відомої на весь світ української художниці

+Катерина Білокур є представницею “наївного мистецтва”, до якого відноситься група художників, які не здобули академічної освіти, проте стали частиною загальної художньої історії. Художниця протягом всього життя виборювала право малювати. Її біографія, ймовірно, могла б стати сюжетом до голлівудського фільму. Адже до школи Катерина Білокур не ходила, вчилась писати і читати самотужки. В дитинстві збирала з печі вуглинки й розмальовувала стіни, потайки забирала олівці брата і прикрашала квітами зошити. Подорослішав, замість того, щоб займатись хатньою роботою, тікала в поля і малювала – часто на звичайному полотні, яке прала, аби малювати знову. Пензлики робила сама, фарби також з настоїв буряка, бузини, калини. Усе сама, ніхто не вчив.

Пізніше, через відсутність атестату, Катерина Білокур не змогла вступити до художнього технікуму, вона навіть залишила на подвір’ї закладу свої роботи, та нажаль, вони не переконали приймальну комісію. Сватам відмовляла, бо гадала, що через сімейні клопоти не зможе малювати, а у 34 роки наслухавшись докорів батьків, вирішила втопитись. На щастя, її вчасно побачила мати і зупинила, та невдала спроба самогубства у крижаній воді, до кінця життя давала про себе знати болями в ногах.

Добра і пробачлива Білокур переживала всі труднощі з гідністю все своє життя. Навряд чи вона могла мріяти про те, що такий, всесвітньо відомий художник, як Пікассо, назве її генієм. Це сталося, коли їй виповнилось більше 50-ти років. Але до цього, простій селянці Катерині, довелося багато пройти.

 

“ЦАР-КОЛОС” (1949)

 

“БЕРІЗКА” (1934)

 

 “КОЛГОСПНЕ ПОЛЕ” (1948-1949)

1954 року на Міжнародній виставці в Парижі три картини Білокур: “Цар-Колос”, “Берізка” і “Колгоспне поле” – були внесені до експозиції радянського мистецтва і принесли їй світову славу.Саме на цій виставці її картини побачив Пабло Пікассо, який був вражений талантом української художниці. Він сказав: “Якби ми мали художницю такого рівня майстерності, то змусили б заговорити про неї цілий світ!” Він порівнював Катерину з іншою великою художницею-самоучкою – Серафін Луїз із Сандлі.                                                                            

 

 "Натюрморт з колосками і глечиком"

Наразі творчість Катерини Білокур належить до найкращих надбань української культури XX століття, а сама вона - до художників, які не здобули академічної освіти, проте стали частиною загальної художньої історії.

                                                                   "Піони"

                                                       "Художниця за роботою"