31 травня ми відзначаємо Всесвітній день без тютюну. Цей день закликає всіх виступити проти паління тютюну, адже, як відомо, це дуже негативно впливає на здоров'я людини, яка палить, а ще більше на здоров'я тих, хто знаходиться поряд.
Але ті люди, які палять, не хочуть розуміти всієї небезпеки, яка надходить від цієї поганої звички. Тому сьогодні я пропоную всім бажаючим ознайомитися з альтернативою палінню звичайних сучасних цигарок, яку, як не дивно, створили в далекому минулому запорізькі козаки. Ви дізнаєтеся і про види козацьких люльок, і про те, з чого їх виготовляли, і про те, чим наповнювали люльки та про те, як впливав вміст люльки на здоров'я козака.
"Запорожець було і кроку не зробить і не дихне без люльки. Спати лягає і люлька в зубах". Таких запеклих курців, як козаки, мало залишилося в сучасному світі. Та й курильні суміші в них були цікавіші. Люльки здебільшого виготовляли з дерева вишні. З осики люльку робити не можна, бо це прокляте дерево, а з дуба, тому що це священне дерево всіх слов'ян.
Що робити з тютюном українці зрозуміли швидко. В американських колоніях плантації тютюну розвели до 1600 року, а в Ромнах (тепер Сумська оюласть) промислове виробництво тютюну почалося в 1604 році. Але були часи, коли за куріння дуже суворо на Русі карали.Адже через курців Москва майже згоріла. І тільки Петро І скасував заборону, адже сам любив покурити.
Добра люлька - добра думка: козаки додавали в суміші для куріння різні трави. Куріння люльки у козаків було не просто улюбленою справою чи символічним заняттям. Це цілий ритуал, у який сьогодні посвячені одиниці Зараз його стараються пізнати і відродити любителі файки (люльки), які збираються в PipeClub`s у різних куточках України і навіть Європи, влаштовуючи змагання та досліджуючи традицію файкарства.
Крім того, що кожен козак мав свою персональну люльку, у ватазі була ще й, так звана "обчиська" - спільна файка, якою разом курило все товариство, проводячи раду чи плануючи похід. Це була велика, інструктована намистинами, коштовним камінням, бляшками і намистинами люлька.
Особиста люлька, так звана "носогрійка", на Січі була шанована наче "мати рідна". то був не просто аксесуар чи данина моді - козаки вірили, що вона допомагає позбутися безлічі хвороб. Оскільки тютюн українці запозичили зі Сходу, то його здавна називали турецьким словом tutun. І був він занадто дорогий для українців.
Але наші кліматичні умови дозволяли вирощувати лише махорку, в якої дуже різкий запах. То саме через це козаки стали додавати до неї ароматичні трави, знання про цілющі властивості яких опиралося на досвід цілителів. Це перетворювало процес куріння для козаків насамперед на лікувальну та ритуальну дію.
Наприклад материнку, в якій є тимол і карвакол, викорстовували для заспокоєння нервової системи, а терпени, що в ній містяться, протидіють хворобам шлунка.
Любисток з фармацевтичного погляду, в ньому містяться фурокумарин, псолерен, бергаптен, що мають антисептичну і протипухлинну дію.
Додавали м'яту, яка позитивно впливає заспокійливо, та додає бадьорості, покращує роботу мозку.
Тирлич сушили і курили, щоб "руки, ноги не крутило", Листя падуба використовували для профілактики захворювань горла, ангіни, ясен, зміцнення зубної емалі.
Народні вірування донесли до нас відомості про чаклун-траву, порошком якої гоїли рани та курили для того, що"б ворожа куля не брала".
Допомагав навіть дим від люльки, і в лікувальних цілях і в вирішенні політичних питань.
Дуже багато таємниць в собі таїть козацька люлька. Але основне те, що суміші, які курили козаки покращували, а не погіршували їх здоров'я. Тож робіть, шановні курці, висновки і починайте жити по-новому. А щоб більше дізнатися про козацьку люльку прочитайте статті, присвячені цій темі і які ви знайдете в Інтернеті: "Добра люлька - добра думка: козаки додавали в суміш для куріння різні трави", " Люльки-носогрійки для паління. Глина", "Що було у люльці козаків? - етнохата", "Звідки у козаків люлька", "Стратегічний продукт козаків - це не сало".
субота, 30 травня 2020 р.
середа, 27 травня 2020 р.
Чому українську пісню називають солов'їною
До вашої уваги музична сторінка бібліотеки... Сьогодні я пропоную вам доторкнутися до краси весняного ранку з веселим співом соловейка. Адже саме солов'їна пісня надихала наших предків на створення справжньої, милозвучної, неперевершеної української пісні. Це були пісні про кохання, про рідний край, про природу, про славних героїв і простих людей. Це була мамина колискова і пісня про нашу славну історію.
Пісня для українців стала найціннішим народним скарбом А чому нашу пісню називають солов'їною? Про це легенду розповім:
Колись солов'ї жили лише в саду індійського царя. Йому приносили вони пісні з усіх країн світу. Так одного разу і в українське село прилетів соловейко. Але не почув він тут пісні славної і подумав: "Що за люди тут живуть, що не чути ні пісень, ні музики?". Але ось настав вечір і, то тут, то там стало чутно пісню, але був невеселим той спів. Адже це співали селяни, йдучи з поля і були вони дуже втомлені. І захотілося соловейку їх розвеселити - заспівав він так, що люди і про втому забули. Вже аж тоді соловей почув справжню українську пісню, яка навіть його зачарувала.
Повернувшись в сади індійського владики, соловей заспівав тих пісень, що почув в Україні. Цар втратив спокій і забажав, щоб йому співали тільки ці пісні.
З тих пір, коли настає весна, прилітають солов'ї в Україну, в'ють гнізда, висиджують пташенят, щоб вони від самого народження слухали найчарівніших у світі пісень. А й справді:
Ну де ще є така чарівна пісня,
Серед яких на світі, славних мов?
То серце від журби неначе стисне,
А то - навіє радість і любов.
Мила серцю пісня українська!
Жартівлива, радісна, сумна...
Ти в моїй душі живеш з дитинства,
Наче казка - дивна, чарівна.
У пам'яті народній збереглися справжні, дивні пісні, які були нашою суттю, нашою долею, нашою духовною основою. Вони жили бо жив наш народ. Тож бережіть нашу пісню, передавайте її у спадок, щоб нашому роду не було переводу.
На цій сторінці ви побачите книжкові пісенні скарби бібліотеки. Тут зберігаються українські народні пісні. І співаємо ми їх, коли душа бажає. А соловей співає він лише тоді, коли його самка висиджує пташенят, а він таким чином її розвеселяє. А коли пшениця "викидає колос ", то соловей вже не співає, адже йому потрібно годувати потомство. Так говорять старі люди і вони, напевно, праві. Тож нам потрібно набиратися терпіння чекати його співу вже аж наступної весни.
Пісня для українців стала найціннішим народним скарбом А чому нашу пісню називають солов'їною? Про це легенду розповім:
Колись солов'ї жили лише в саду індійського царя. Йому приносили вони пісні з усіх країн світу. Так одного разу і в українське село прилетів соловейко. Але не почув він тут пісні славної і подумав: "Що за люди тут живуть, що не чути ні пісень, ні музики?". Але ось настав вечір і, то тут, то там стало чутно пісню, але був невеселим той спів. Адже це співали селяни, йдучи з поля і були вони дуже втомлені. І захотілося соловейку їх розвеселити - заспівав він так, що люди і про втому забули. Вже аж тоді соловей почув справжню українську пісню, яка навіть його зачарувала.
Повернувшись в сади індійського владики, соловей заспівав тих пісень, що почув в Україні. Цар втратив спокій і забажав, щоб йому співали тільки ці пісні.
З тих пір, коли настає весна, прилітають солов'ї в Україну, в'ють гнізда, висиджують пташенят, щоб вони від самого народження слухали найчарівніших у світі пісень. А й справді:
Ну де ще є така чарівна пісня,
Серед яких на світі, славних мов?
То серце від журби неначе стисне,
А то - навіє радість і любов.
Мила серцю пісня українська!
Жартівлива, радісна, сумна...
Ти в моїй душі живеш з дитинства,
Наче казка - дивна, чарівна.
У пам'яті народній збереглися справжні, дивні пісні, які були нашою суттю, нашою долею, нашою духовною основою. Вони жили бо жив наш народ. Тож бережіть нашу пісню, передавайте її у спадок, щоб нашому роду не було переводу.
На цій сторінці ви побачите книжкові пісенні скарби бібліотеки. Тут зберігаються українські народні пісні. І співаємо ми їх, коли душа бажає. А соловей співає він лише тоді, коли його самка висиджує пташенят, а він таким чином її розвеселяє. А коли пшениця "викидає колос ", то соловей вже не співає, адже йому потрібно годувати потомство. Так говорять старі люди і вони, напевно, праві. Тож нам потрібно набиратися терпіння чекати його співу вже аж наступної весни.
пʼятниця, 22 травня 2020 р.
Таємниці слов'янської писемності, пронесені через віки
24 травня, в день вшанування пам'яті святих рівноапостольних Кирила і Мефодія, ми відзначаємо День слов'янської писемності та культури. Тож бібліотека пропонує своїм користувачам поринути у "Таємниці слов'янської писемності, пронесені через віки".
Кожен з відомих алфавітів - свідчення високого рівня розвитку культури народу, котрий його створив і використовував. Оригінальним алфавітом користувалися ще в прадавні часи єгиптяни, фінікійці, арамейці, греки, римляни, вірмени. Слов'яни також збагатили скарбницю світової культури двома самобутніми азбуками - кирилицею і глаголицею.
У середньовіччі більшість європейських народів одержали письмо одночасно із прийняттям християнства. Ця релігія поширювалася головним чином з двох метрополій - Візантійської (східна) та Римської (західна). Разом із віросповідуванням розповсюджувалась латино- чи грекомовна християнська література. Алфавіт, писемність були явищем не тільки культурним, а й політичним. Тому створення нових оригінальних алфавітів, як і переклад богослужебної християнської літеретури рідною мовою, не заохочувалися. У тяжкій боротьбі народжувалися і самобутні слов'янські азбуки.
Ще на початку великоморавської місії Костянтин і Мефодій почали створення слов'янського алфавіту та переклад богослужебної літератури. Солунські брати привезли з собою, як твердять історичні джерела, слов'янські "Вибране Євангеліє", "Псалтир", "Вибраний апостол", окремі місця з "Церковних служб", написані глаголичною азбукою. У наступні роки Кирило і Мефодій продовжували переклад християнської літератури з грецької на слов'янську мову, а також навчали грамоти п'ятдесят учнів у Блатенському князівстві (Паннонія).
Успіхи учнів Костянтина і Мефодія у вивченні слов'янського письма та наявність хороших слов'янських перекладів богослужебної літератури давали змогу широко запровадити літургію старослов'янською мовою, але на це потрібен був дозвіл Риму. За ним і вирушили брати в 857 році.
У Римі папа Адріан ІІ зустрів їх з великими почестями, високо оцінив старослов'янські переклади церковної літератури. За його наказом у римських церквах декілька днів служби здійснювалися старослов'янською мовою. Крім того, папа підготував послання слов'янським князям Ростиславу і Коцелю, де говорилося: " Якщо хтось із учителів ваших нагло почне зваблювати вас, засуджуючи книги на мові вашій, хай буде відлучений, поки не справиться. Такі люди є вовки, а не вівці..."
Визнання Римом старослов'янської богослужебної літератури було вороже зустрінуте сусідніми германськими князівствами. Оригінальна азбука,б старослов'янські церковні книжки, визнані папою, стали запорукою суверенного розвитку Велико Моравії та надійним захистом від германців. Але це було так, доки Кирило і Мефодій були живими. Після смерті Мефодія (у 885 році, а Кирило помер ще в 869 році), їх учнів починають переслідувати. Богослужіння проводять латинською мовою. Через це послідовники Кирила і Мефодія, що вціліли після жорстокої розправи єпископа-германця Вікінга, тікають до Болгарії.
Нову слов'янську азбуку, яку ми нині називаємо кирилицею, створив хтось із учнів слов'янських першовчителів.Сучасні вчені часто називають її автором Климента Охридського.
Серед болгар слов'янські переклади церковних книжок, написаних уже кириличною азбукою, користувалися величезною популярністю. Тому в 894 році болгарський цар Симеон визнає старослов'янську мову офіційною мовою болгарської церкви.
Таким чином, у Великоморавському князівстві та Болгарському царстві протягом другої половини ІХ століття були створенні дві слов'янські азбуки, що не тільки добре передавали мову древніх слов'ян, а й давали змогу за допомогою літер записували числа.
Мала дівчина сорочок надбати
Запрошую вас до народознавчої мандрівки "Мала дівчина сорочок надбати ...". Вишивка в Україні - світ краси й фантазії, поетичного осмислення навколишньої природи, схвильована розповідь про думки й почуття людини, світ натхнення образів, що сягають давньої міфології, звичаїв і уявлень наших предків.
У вишивці яскраво й повно розкрилася душа народу, споконвічне прагнення до прекрасного. Це давнє і вічно молоде мистецтво Секрет його молодості в умінні протягом століть зберігати і примножувати красу, дарувати людям радість зустрічі з прекрасним.
В небі сонця золотий клубочок
Розсипає нитки промінні,
Їх збирають рученьки дівочі
І гаптують цвіт на полотні
Максим Рильський
В узорах вишивки жінки розповідали про свої думки й почуття, сподівання і страждання. Тому вишивки сумні й замріяні, а є радісні й веселі, в яких барви й узори бринять, як жартівлива співаночка.
Розгортаю життя, як сувій полотна:
Ось мережка гріхів і низинка падінь.
Верховинка жадань, яворівка притаєних прагнень.
Далі - хрестики чорні страждань і терпінь
Та червона стебнівка палкого кохання.
Ось гладинка жіночої ласки,
Перетиканка пестощів з ніжністю...
Ці нитки, ці голки, незаручені пальці в наперстках.
Все життя у шитті і шиття як життя.
Так глибоко і проникливо відчуває вишивку українська поетеса Ірина Сеник - мучениця за правду та ідею незалежності України. Ця мужня жінка, що провела в засланні близько 32 років, весь час вишивала - адже вишивання було її потребою, її життям, її зв'язком з рідним краєм.
Споконвіку в народі не зникав потяг до всього прекрасного в житті й побуті. Людина намагалася прикрасити своє нуждене життя, зробити радісною важку щоденну працю. За допомогою лише голки й нитки на простому полотні народжувалися неперевершені узори вишивок. Людині важливо було не просто мати білу сорочку чи шматок для витирання рук. Кожну річ майстрині оздоблювали, роблячи з неї високо мистецький витвір завдяки прекрасним вишивкам.
За народним звичаєм дівчина неодмінно повинна була вишити сорочку майбутньому чоловікові. Ту сорочку вона могла вишивати ще задовго до весілля, ще навіть не знаючи хто її носитиме. Вишивала, але не зшивала. Як молодий виявлявся міцніший - доточувала клинки, як вутліший - врізала. Бралася за ту роботу наперед, бо казали, коли вже є готова сорочка, то Бог швидко й милого пришле.
Весільна сорочка була особливою. В якій вінчатися, в такій і кінчатися. Отож вона зберігалася до самої смерті і з дня весілля не одягалася. Так і сорочка молодої - вбиралася в день весільний і в день послідній...
Щоб дівчині надбати сорочок, треба було докласти чимало зусиль. Посіяти коноплі. Повисмикувати із землі стебла й поскладати їх у пучки. Пучки опустити на дно річки, щоб коноплі вимокли. Потім їх сушили на березі річки, били баталевом, терли на терлиці, чустрили на чустрицях. Напрядені нитки золили (Випарювали в попелі), білили. Висушені звивали у клубки, снували, ткали і полотно знову вибілювали на сонці... Дівчина мала робити все сама, інакше суженого відіб'ють. Сорочок мала мати сім на носіння (з грубшого полотна) і сім - на держання (святкові).
Коли під час весілля привозили скриню до молодого, то кожну сорочку дружки несли через двір: демонструвалося рукоділля. Узори не позичалися і не повторювалися. Бо ж не можна позичити чужу судьбу: візерунки кодували в собі свою символіку. Дівочі сорочки вишивалися чи вимережувалися білим шовчиком, до жіночих додавався рожевий та жовтий. А вузенькі віночки на буденних сорочкахмогли витися різними кольоровими нитками. Особливо цінувалися сорочки вишиті червоними і чорними нитками. Такі сорочки вишивали і матері своїм синам.
Перші сорочки називалися льолями. Дитина до дев'ятирічного віку - в льолі. Льолю не можна було підперізувати, щоб не боліло всередині. І льоля ніколи не мала комірця, щоб вільно слалася дорога дитині. Хлопчикам від 9 до 12-13 років шили сорочки з невисоким комірцем-стоячком, який обов'язково вишивали, щоб раніше дорослі поміж себе хлопця приймали.
Дочка ніколи не одягала материної сорочки, щоб доля не повторювалася.
Сорочка, ніби пласт що оберігав людину і захищав її від усього злого.
Вишивка і сьогодні живе повнокровним життям, прикрашає сучасний інтер'єр, одяг, надаючи йому своєрідності й неповторності. До невичерпних джерел народного вбрання звертаються й черпають у ньому наснагу модельєри, конструктори, художники. Вивчаючи традиції народного костюма, вони створюють сучасні моделі одягу, в котрих виявляються риси індивідуального смаку і кожна з яких несе тепло рук майстрині.
У фонді бібліотеки є дуже цікава, багата на розповіді про українську вишивку книга "Українська вишивка" Тетяни Кари-Васильєвої та Алли Чорноморець. Тут ви знайдете інформацію про те, що виникнення і поширення вишивки губиться в глибині тисячоліть. Дізнаєтеся про золоте гаптування Київської Русі, гаптування ХV - ХVІІІ століть, вишивку ХІХ століття, вишивку кінця ХІХ - початку ХХ столітя та українську вишивку середнього Подніпров'я, Полісся, Поділля, Карпат і Прикарпаття. По цій книзі ви зможете навчитися різним технікам вишивки та її оброблення, а також дізнатися про різноманітність українських рушників.
Книга "Українська минувшина" розповість про традиційний одяг українців, в тому числі і про вишиванки.
Книга "Культура і побут населення України" відкриє таємниці українського побуту, в тому числі і про створення одягу для українців давніх часів і сьогодення.
Українські весільні сорочки демонструють бібліотекар Власівської бібліотеки-філії Надія Хоменко та бібліотекар Лютенськобудищанської бібліотеки-філії Ніна Немченко.
Бібліотекар Лютенськобудищанської бібліотеки-філії Ніна Немченко, учасниця Зіньківського народного самодіяльного колективу (костюм з вишиванкою).
Ансамбль "Лілея" Лютенськобудищанського сбк на купальському святі в стародавніх українських вишиванках.
Учасниці клубу за інтересами "Сузір'я" Ніна Немченко, Надія Подоба та Валентина Мильченко перед своїм виступом на звітному концерті у Великій Павлівці.
.
Учні 9 та 11 класу на День козацтва в бібліотеці
Виставка-інсталяція "Мені сорочку мама вишивала".
"Перед виступом на районній сцені" бібліотекар Бобрівницької бібліотеки-філії Юлія Гавриш та Ніна Немченко.
У вишивці яскраво й повно розкрилася душа народу, споконвічне прагнення до прекрасного. Це давнє і вічно молоде мистецтво Секрет його молодості в умінні протягом століть зберігати і примножувати красу, дарувати людям радість зустрічі з прекрасним.
В небі сонця золотий клубочок
Розсипає нитки промінні,
Їх збирають рученьки дівочі
І гаптують цвіт на полотні
Максим Рильський
В узорах вишивки жінки розповідали про свої думки й почуття, сподівання і страждання. Тому вишивки сумні й замріяні, а є радісні й веселі, в яких барви й узори бринять, як жартівлива співаночка.
Розгортаю життя, як сувій полотна:
Ось мережка гріхів і низинка падінь.
Верховинка жадань, яворівка притаєних прагнень.
Далі - хрестики чорні страждань і терпінь
Та червона стебнівка палкого кохання.
Ось гладинка жіночої ласки,
Перетиканка пестощів з ніжністю...
Ці нитки, ці голки, незаручені пальці в наперстках.
Все життя у шитті і шиття як життя.
Так глибоко і проникливо відчуває вишивку українська поетеса Ірина Сеник - мучениця за правду та ідею незалежності України. Ця мужня жінка, що провела в засланні близько 32 років, весь час вишивала - адже вишивання було її потребою, її життям, її зв'язком з рідним краєм.
Споконвіку в народі не зникав потяг до всього прекрасного в житті й побуті. Людина намагалася прикрасити своє нуждене життя, зробити радісною важку щоденну працю. За допомогою лише голки й нитки на простому полотні народжувалися неперевершені узори вишивок. Людині важливо було не просто мати білу сорочку чи шматок для витирання рук. Кожну річ майстрині оздоблювали, роблячи з неї високо мистецький витвір завдяки прекрасним вишивкам.
За народним звичаєм дівчина неодмінно повинна була вишити сорочку майбутньому чоловікові. Ту сорочку вона могла вишивати ще задовго до весілля, ще навіть не знаючи хто її носитиме. Вишивала, але не зшивала. Як молодий виявлявся міцніший - доточувала клинки, як вутліший - врізала. Бралася за ту роботу наперед, бо казали, коли вже є готова сорочка, то Бог швидко й милого пришле.
Весільна сорочка була особливою. В якій вінчатися, в такій і кінчатися. Отож вона зберігалася до самої смерті і з дня весілля не одягалася. Так і сорочка молодої - вбиралася в день весільний і в день послідній...
Щоб дівчині надбати сорочок, треба було докласти чимало зусиль. Посіяти коноплі. Повисмикувати із землі стебла й поскладати їх у пучки. Пучки опустити на дно річки, щоб коноплі вимокли. Потім їх сушили на березі річки, били баталевом, терли на терлиці, чустрили на чустрицях. Напрядені нитки золили (Випарювали в попелі), білили. Висушені звивали у клубки, снували, ткали і полотно знову вибілювали на сонці... Дівчина мала робити все сама, інакше суженого відіб'ють. Сорочок мала мати сім на носіння (з грубшого полотна) і сім - на держання (святкові).
Коли під час весілля привозили скриню до молодого, то кожну сорочку дружки несли через двір: демонструвалося рукоділля. Узори не позичалися і не повторювалися. Бо ж не можна позичити чужу судьбу: візерунки кодували в собі свою символіку. Дівочі сорочки вишивалися чи вимережувалися білим шовчиком, до жіночих додавався рожевий та жовтий. А вузенькі віночки на буденних сорочкахмогли витися різними кольоровими нитками. Особливо цінувалися сорочки вишиті червоними і чорними нитками. Такі сорочки вишивали і матері своїм синам.
Перші сорочки називалися льолями. Дитина до дев'ятирічного віку - в льолі. Льолю не можна було підперізувати, щоб не боліло всередині. І льоля ніколи не мала комірця, щоб вільно слалася дорога дитині. Хлопчикам від 9 до 12-13 років шили сорочки з невисоким комірцем-стоячком, який обов'язково вишивали, щоб раніше дорослі поміж себе хлопця приймали.
Дочка ніколи не одягала материної сорочки, щоб доля не повторювалася.
Сорочка, ніби пласт що оберігав людину і захищав її від усього злого.
Вишивка і сьогодні живе повнокровним життям, прикрашає сучасний інтер'єр, одяг, надаючи йому своєрідності й неповторності. До невичерпних джерел народного вбрання звертаються й черпають у ньому наснагу модельєри, конструктори, художники. Вивчаючи традиції народного костюма, вони створюють сучасні моделі одягу, в котрих виявляються риси індивідуального смаку і кожна з яких несе тепло рук майстрині.
У фонді бібліотеки є дуже цікава, багата на розповіді про українську вишивку книга "Українська вишивка" Тетяни Кари-Васильєвої та Алли Чорноморець. Тут ви знайдете інформацію про те, що виникнення і поширення вишивки губиться в глибині тисячоліть. Дізнаєтеся про золоте гаптування Київської Русі, гаптування ХV - ХVІІІ століть, вишивку ХІХ століття, вишивку кінця ХІХ - початку ХХ столітя та українську вишивку середнього Подніпров'я, Полісся, Поділля, Карпат і Прикарпаття. По цій книзі ви зможете навчитися різним технікам вишивки та її оброблення, а також дізнатися про різноманітність українських рушників.
.
"Андріївські вечорниці" у виконанні учасників драматичного гуртка Лютенськобудищанського сбк.
понеділок, 18 травня 2020 р.
Музейна абетка для дітей
Мандрівка музеями України
18 травня відзначаємо Міжнародний день музеїв.
Музеї є безцінним джерелом пізнання і тому належать до найцікавіших туристично-екскурсійних об'єктів. Музей - це продукт інтелектуальної діяльності людства, це справжня культурна скарбниця, що стверджує сучасне і пов'язує нас з минулим. Це подарунок наступним поколінням, наше послання у майбутнє.
У кожного народу своя доля, історія, свої музеї. Україна має унікальні, дуже цікаві і неординарні музейні скарбниці:
Музей писанки у Коломиї, де показано найкращі орнаментальні мотиви писанкарства з різних регіонів України. У центрі міста Коломия є унікальна споруда у формі Великодньої писанки. Це найбільше кольорове яйце - заввишки 13 і в діаметрі 10 метрів. Місцеві жителі гордовито називають його восьмим чудом світу.
Перший шоколадний музей "АВК" під назвою "Країна Шоколадія" відкрився у Львові 24 серпня 2010 року. В музеї пропонується експозиція про історичний шлях шоколаду від виникнення і до сьогоднішніх днів. Тут розкриваються деякі секрети виробництва і демонструються справжні дива шоколадних майстрів.
А ще про шоколад розповість експозиція "Музей шоколаду" в м. Тростянці. Тут є зала "Корона", де ви дізнаєтеся про давній індіанський гострий трунок, який вживали лише вожді племен і називали його "чоколатль", що означає "гіркий пінний напій". шоколад росте на дереві "Теоброма какао", що означає "Дерево богів" і належить до сімейства мальв. Ви можете оглянути ще дві зали: "Мілка" та "Кава", що також не менш цікаво.
У місті Лева знаходиться єдиний в Україні музей сала. Автором ідеї музею є відомий художник із Німеччини Борис Бергер. Шедевром цього музею є серце із сала завбільшки 55 на 85 см,яке оживили українські інженери. Завдяки технічним хитрощам серце б'ється і наповнюється кров'ю. Те, що серце-сало є найбільшим у світі свідчить диплом від книги рекордів України.
Музей звуку в м. Одеса зберігає раритетні колекції, музичні записи, унікальні екземпляри звукової апаратури. А відомо, що зберігати звуки людство вміє вже 143 роки. Найстаріший експонат тут - грамофон "Віктрола", виготовлений ще в 1911 році. Він більше схожий на невелику шафу. Знавці говорять, такий був свого часу на славетному "Титаніку".
Музей дзвонів у Луцькому замку - унікальний, єдиний в Україні. Його було вдкрито в 1985 році. Він представляє колекцію дзвонів ХVІІ - ХХ ст. Найстарішому дзвону виповнилося вже 367 років. Дзвін - атрибут не тільки церковної дзвіниці. Тут є й царські дзвіночки-бубонці, які чіплялися на трійки коней, різноманітні службові дзвоники, які сучасна людина бачила хіба що в кіно.
Музей води, як водно-інформаційний центр створений Київською держадміністрацією за підтримки Міністерства довкілля Данії 24 травня 2004 року у відновлених спорудах київського централізованого водогону,. побудованих в 1872-1876 роках за проектом архітектора Олександра Шиле. Під час подорожі в світ води можна спостерігати за таненням льодовиків, зародженням дощів та виверження гейзерів. Можна змінити русло річки на макеті, побавитися з великими мильними бульбашками, перевірити силу на водяному насосі. Також музей має найбільший унітаз, водоспад, артезіанську свердловину. Є навіть своя печера, в якій можна спостерігати грозу, дощ, град.
Музей бджільництва розповість про види бджільництва: борове, кузове, пасічне. В музеї є зразок одного з перших вуликів, основою для якого служив пеньок з дуплом поставлений на бджільник. Ви побачите інвентар бджолярів ХІХ ст. Ознайомитеся з усіма видатними бджолярами України. На території музею працює кабінет апітерапії, де ви можете скристатися послугами медового масажу, придбати різні сорти меду. Музей підтримує зв'язки з журналами "Український пасічник", "Бджільництво", "Пасіка" та щороку 19 серпня святкує День пасічника, заснований за Наказом Президента України.
Неординарним є музей "Таємна аптека"у Львові відкритий у 2012 році. Його історія почалася, коли під час відновлюваних робіт знайшли вхід у підземелля. Тут виявили давню фармацевтичну лабораторію, у якій таємний аптекар "виготовляє" пігулки щастя. Тобто екскурсія проходить з елементами театралізації та дегустації "аптечного еліксиру щастя та довголіття".
Музей сексу та сексуальних культур відкрито в м. Харкові в 1999 році. Його експозиція присвячена сексуальній культурі народів світу. Тут показано сексуальну культуру Японії, Америки, Індії, Африки і Європи з давніх часів і до наших днів. Його створили, щоб прсвітити людей з питань взаємовідносин між статями. В музеї 12 окремих залів, один з яких існує для підлітків.
В Україні і зокрема на Полтавщині працює безліч краєзнавчих музеїв, музеїв діячів культури та мистецтва. В Житомирі є музей космонавтики та ін.
Тож сьогодні свято музейних скарбниць, свято всіх, хто долучився до збирання, реставрації та зберігання музейних скарбів. Я вітаю вас всіх зі святом і нехай ваша робота цінується достойно на всіх рівнях нашого суспільства.
А це книги про музеї України, з якими ви можете познайомитися в бібліотеці:
Музеї є безцінним джерелом пізнання і тому належать до найцікавіших туристично-екскурсійних об'єктів. Музей - це продукт інтелектуальної діяльності людства, це справжня культурна скарбниця, що стверджує сучасне і пов'язує нас з минулим. Це подарунок наступним поколінням, наше послання у майбутнє.
У кожного народу своя доля, історія, свої музеї. Україна має унікальні, дуже цікаві і неординарні музейні скарбниці:
Музей писанки у Коломиї, де показано найкращі орнаментальні мотиви писанкарства з різних регіонів України. У центрі міста Коломия є унікальна споруда у формі Великодньої писанки. Це найбільше кольорове яйце - заввишки 13 і в діаметрі 10 метрів. Місцеві жителі гордовито називають його восьмим чудом світу.
Перший шоколадний музей "АВК" під назвою "Країна Шоколадія" відкрився у Львові 24 серпня 2010 року. В музеї пропонується експозиція про історичний шлях шоколаду від виникнення і до сьогоднішніх днів. Тут розкриваються деякі секрети виробництва і демонструються справжні дива шоколадних майстрів.
А ще про шоколад розповість експозиція "Музей шоколаду" в м. Тростянці. Тут є зала "Корона", де ви дізнаєтеся про давній індіанський гострий трунок, який вживали лише вожді племен і називали його "чоколатль", що означає "гіркий пінний напій". шоколад росте на дереві "Теоброма какао", що означає "Дерево богів" і належить до сімейства мальв. Ви можете оглянути ще дві зали: "Мілка" та "Кава", що також не менш цікаво.
У місті Лева знаходиться єдиний в Україні музей сала. Автором ідеї музею є відомий художник із Німеччини Борис Бергер. Шедевром цього музею є серце із сала завбільшки 55 на 85 см,яке оживили українські інженери. Завдяки технічним хитрощам серце б'ється і наповнюється кров'ю. Те, що серце-сало є найбільшим у світі свідчить диплом від книги рекордів України.
Музей звуку в м. Одеса зберігає раритетні колекції, музичні записи, унікальні екземпляри звукової апаратури. А відомо, що зберігати звуки людство вміє вже 143 роки. Найстаріший експонат тут - грамофон "Віктрола", виготовлений ще в 1911 році. Він більше схожий на невелику шафу. Знавці говорять, такий був свого часу на славетному "Титаніку".
Музей дзвонів у Луцькому замку - унікальний, єдиний в Україні. Його було вдкрито в 1985 році. Він представляє колекцію дзвонів ХVІІ - ХХ ст. Найстарішому дзвону виповнилося вже 367 років. Дзвін - атрибут не тільки церковної дзвіниці. Тут є й царські дзвіночки-бубонці, які чіплялися на трійки коней, різноманітні службові дзвоники, які сучасна людина бачила хіба що в кіно.
Музей води, як водно-інформаційний центр створений Київською держадміністрацією за підтримки Міністерства довкілля Данії 24 травня 2004 року у відновлених спорудах київського централізованого водогону,. побудованих в 1872-1876 роках за проектом архітектора Олександра Шиле. Під час подорожі в світ води можна спостерігати за таненням льодовиків, зародженням дощів та виверження гейзерів. Можна змінити русло річки на макеті, побавитися з великими мильними бульбашками, перевірити силу на водяному насосі. Також музей має найбільший унітаз, водоспад, артезіанську свердловину. Є навіть своя печера, в якій можна спостерігати грозу, дощ, град.
Музей бджільництва розповість про види бджільництва: борове, кузове, пасічне. В музеї є зразок одного з перших вуликів, основою для якого служив пеньок з дуплом поставлений на бджільник. Ви побачите інвентар бджолярів ХІХ ст. Ознайомитеся з усіма видатними бджолярами України. На території музею працює кабінет апітерапії, де ви можете скристатися послугами медового масажу, придбати різні сорти меду. Музей підтримує зв'язки з журналами "Український пасічник", "Бджільництво", "Пасіка" та щороку 19 серпня святкує День пасічника, заснований за Наказом Президента України.
Неординарним є музей "Таємна аптека"у Львові відкритий у 2012 році. Його історія почалася, коли під час відновлюваних робіт знайшли вхід у підземелля. Тут виявили давню фармацевтичну лабораторію, у якій таємний аптекар "виготовляє" пігулки щастя. Тобто екскурсія проходить з елементами театралізації та дегустації "аптечного еліксиру щастя та довголіття".
Музей сексу та сексуальних культур відкрито в м. Харкові в 1999 році. Його експозиція присвячена сексуальній культурі народів світу. Тут показано сексуальну культуру Японії, Америки, Індії, Африки і Європи з давніх часів і до наших днів. Його створили, щоб прсвітити людей з питань взаємовідносин між статями. В музеї 12 окремих залів, один з яких існує для підлітків.
В Україні і зокрема на Полтавщині працює безліч краєзнавчих музеїв, музеїв діячів культури та мистецтва. В Житомирі є музей космонавтики та ін.
Тож сьогодні свято музейних скарбниць, свято всіх, хто долучився до збирання, реставрації та зберігання музейних скарбів. Я вітаю вас всіх зі святом і нехай ваша робота цінується достойно на всіх рівнях нашого суспільства.
А це книги про музеї України, з якими ви можете познайомитися в бібліотеці:
Підписатися на:
Дописи (Atom)